Темна вежа. Темна вежа VII, стр. 36

Джейк звірився зі своїм животом і зрозумів, що в ньому бурчить. То було жахливо — зголодніти так швидко після того, як панотець помер, а ще після всього, що він бачив у «Діксі-Піґ». Але він нічого не міг з собою вдіяти.

— А що, Найджеле, тут є якась їжа? Невже справді?

— Так, юначе, справді є. На жаль, лише консервована. Але я можу запропонувати більше двадцяти різновидів консервів на вибір, включаючи печені боби, тунця, кілька різновидів супу…

— Я їстиму дудця, — замовив Роланд. — Але неси всячину, якщо вже нестимеш.

— Авжеж, сей.

— Мабуть, нічого й сподіватися, що ти зробиш мені сандвіч «Особливий по-елвісівському», — замріяно сказав Джейк. — Арахісове масло, банан і бекон.

— Господи, малий, — скривився Едді. — Не знаю, чи тобі видно в цьому світлі, але я вже позеленів.

— На жаль, бекону й бананів я не маю, — слово «бананів» Найджел вимовив з підкреслено британським акцентом: ба-НАУ-нів, — зате арахісове масло є, а ще три види желе. І яблучне масло.

— Яблучне масло підійде, — кивнув Джейк.

— Сюзанно, продовжуй, — попросив Роланд, коли Найджел пішов виконувати доручення. — Хоча, думаю, не варто так тебе підганяти. Коли поїмо, нам конче потрібно поспати. — Несхвальні нотки у його голосі свідчили, що ця думка аж ніяк його не надихала.

— Та, по-моєму, вже більше й розказувати особливо нічого, — сказала Сюзанна. — Звучить усе плутано… та й виглядає плутано, здебільшого, бо на нашій маленькій карті немає масштабу, — але кожну добу чи десь так вони роблять петлю: з Федіка до Кальї Брин Стерджис, потім назад до Федіка з дітьми, щоб з них там могли все витягти. Потім вони повертають дітей до Калій, а розумову поживу — до тюрми, де сидять ті Руйначі.

— До Девар-Тої, — уточнив Джейк.

Сюзанна кивнула.

— Питання в тому, як нам розірвати цей цикл.

— Ми пройдемо через двері на станцію «Край Грому», — сказав Роланд, — а зі станції вже подамося туди, де утримують Руйначів. А там… — Він обвів поглядом увесь свій ка-тет по черзі, потім підніс пальця й зробив холодний та промовистий жест: постріл.

— Але там будуть охоронці, — зауважив Едді. — Швидше за все, багато охоронців. Що, як вони переважатимуть нас чисельністю?

— Нам не звикати, — відказав на це Роланд.

Розділ II

СПОСТЕРІГАЧ

Найджел повернувся з тацею завбільшки з колесо від воза. На ній височіли гори сандвічів, стояло два термоси з супом (яловичим і курячим), а ще напої в бляшанках — «кока-кола», «спрайт», «нозз-а-ла» і ще щось під назвою «віт-грін-віт». Покуштувавши, Едді оголосив, що гидота неймовірна.

Усі помітили, що Найджел повернувся вже не тим веселим і добродушним парубком, яким пробув бозна-скільки десятків і сотень років. Його голова, що обрисами повторювала льодяник, смикалася з боку в бік. Коли вона повертала ліворуч, він бурмотів: «Un, deux, trois!», [28] праворуч: «Еіn, zwei, drei!» [29] У ділянці діафрагми в нього тепер безперестану щось тихо клацало.

— Котику, що з тобою? — спитала Сюзанна, коли робот-помічник опустив тацю на підлогу перед ними.

— Самодіагностична перевірка вказує на те, що протягом наступних двох-шести годин станеться повна відмова системи, — сказав Найджел сумовито, проте спокійно. — Логічні помилки, що сталися раніше й були блоковані, тепер проникли в ЦМС. — Він рвучко вигнув шию праворуч. — Айн, цвай, драй! Живи вільно чи вмирай! Ґреґу в око поціляй!

— А що таке ЦМС? — спитав Джейк.

— І хто такий Ґреґ? — додав Едді.

— ЦМС — це абревіатура центральної ментальної системи, — пояснив Найджел. — Таких систем існує дві: раціональна та ірраціональна. Свідомість і підсвідомість по-вашому. Що ж до Ґреґа, то це Ґреґ Стілсон, персонаж роману, який я зараз читаю. Вельми цікавого. Називається «Мертва зона», автор Стівен Кінг. Але я гадки не маю, чому про нього сказав.

Найджел розповів, що логічні помилки були звичним явищем для роботів Азимова, як він їх назвав. Що розумніший робот, то більше виникає помилок у його логіці… і то швидше вони проявляються. Давній народ (Найджел називав їх Творцями) компенсував це, запровадивши сувору карантинну систему, що блокувала дрібні глюки, неначе то була зона епідемії віспи чи холери. (Джейк подумав, що це досить-таки хороший підхід до лікування душевних захворювань, хоча психіатрам він, швидше за все, не припав би до душі — так вони б усі швидко лишилися без роботи.) Найджел вважав, що травма від пошкодження очей якимось чином послабила його системи ментального виживання, і тепер у його плати вивільнилося чимало різного паскудства, яке руйнує його здатність до дедуктивного та індуктивного мислення, направо й наліво пожираючи логічні системи. Робот запевнив Сюзанну, що в жодному разі не звинувачує її. Сюзанна підняла кулак до чола й подякувала йому дуже-дуже. Насправді вона не до кінця повірила старому доброму DNK 45932, але чому — не знала, чорт забирай. Може, то був лише відгомін з Кальї Брин Стерджис, де робот, не надто відмінний од Найджела, виявився злопам’ятним мерзотником. Але було й дещо інше.

«Високо сиджу, далеко гляджу», — подумала Сюзанна.

— Найджеле, простягни руки.

Робот виконав наказ, і всі побачили шорсткі на вигляд волосини, що застрягли на суглобах його сталевих пальців. А ще краплину крові на… сказати б, кісточці.

— Що це? — спитала вона, знімаючи кілька волосин і підносячи їх догори.

— Перепрошую, мем, я не…

Він не бачив. Авжеж, ні. У Найджела було інфрачервоне бачення, але справжніх очей воно не могло замінити, а справжніх очей він позбувся з вини Сюзанни Дін, дочки Дена, стрільця ка-тету Дев’ятнадцяти.

— Це волосини. А ще я бачу кров.

— А, так, — сказав Найджел. — На кухні були щури, мем. Мене запрограмовано на знищення шкідників щоразу, коли я їх помічаю. Нині їх розвелося дуже багато, яка прикрість. Світ дедалі більше зрушує з місця. — Аж раптом його голова шарпнулася ліворуч: — Un-deux-trois! Minnie Mouse est la mouse pour moi! [30]

— E-e-e… друже мій Найдж, скажи, а Мікі та Мінні ти прикінчив до того, як робити сандвічі, чи після? — поцікавився Едді.

— Після, сер, запевняю вас.

— Ну, все одно я пас, — відмахнувся Едді. — У штаті Мен я з’їв «пуербоя», досі від нього пузо розпирає.

— Сказав би вже: un, deux, trois, — докірливо мовила Сюзанна. Слова зірвалися з її вуст раніше, ніж вона усвідомила, що збирається їх вимовити.

— Що, даруй? — Едді сидів, обіймаючи її за плечі. Відколи вони вчотирьох зустрілися знову, він торкався Сюзанни за кожної можливості, неначе потребував підтвердження, що вона справжня, а не плід його уяви.

— Нічого. — Пізніше, коли Найджел або вийде з кімнати, або зламається, вона розповість йому про свій інтуїтивний здогад. На її думку, роботи на зразок Найджела та Енді, як ті в оповіданнях Айзека Азимова, що їх вона читала підлітком, не могли брехати. Можливо, Енді або був модифікований, або модифікував сам себе, тож для нього то була не проблема. Але Найджел, думала вона, з брехнею мав клопіт, ще й величенький. Їй здавалося, що Найджел, на відміну від Енді, був у сутності своїй доброзичливим. Але так — він або збрехав, або прикрасив правду про пацюків у коморі. А може, й не лише про це. Ein, zwei, drei та Un, deux, trois були для нього способом зняти напруження. Бодай ненадовго.

«Це Мордред, — роззираючись навколо, подумала вона. Потім узяла сандвіч, бо мусила щось з’їсти (як і Джейк, вона страшенно зголодніла), але апетиту вже не було й вона розуміла, що не отримає жодної втіхи, понуро проковтнувши їжу. — Він напав на Найджела, а тепер десь зачаївся і спостерігає за нами. Я знаю… відчуваю».

А відкусивши перший шматок якогось давно законсервованого, розфасованого у вакуумну упаковку загадкового м’яса: