Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 76

Недалеко звідси, під Вілломером, мешкає досугий піїт, такий собі Коцький, той, хто узяв другим шлюбом велику Пранцю і сплодив з нею вродницю Базош. Я чув, що йому три чисниці до смерти. Ідіть до нього і послухайте його пісні. Може, ви почуєте від нього бажану відповідь і його устами Аполлон ваші сумніви розмає.

— Гаразд (сказав Панурґ). Але гайда, гайда, Епістемоне, а то ще зі смертю нам не збігтися. А ти, брате Жане, підеш із нами?

— Гаразд (відповів брат Жан). З любови до тебе піду, паскудо, з дорогою душею. Адже я кохаю тебе всією печінкою.

Не зволікаючи, рушили вони в дорогу і, вступивши до дому муз, застали доброго старуха вже в агонії, проте він не втрачав веселого духу, лице його дихало спокоєм, а очі блищали.

Панурґ, привітавшись, надів йому в дар на підмізинця лівої руки золоту каблучку зі східним шафіром, гарним і буйним; потім, наслідуючи Сократа, підніс йому пишного білого півня; когут як стій скочив на ліжко, задер голову, бодренно залопотів крильми і дуже гучно кукурікнув. Після чого Панурґ, чемненько так, попросив піїта сказати і викласти його суд щодо сумнівів, пов'язаних з Панурґовим наміром женитись.

Добрий старух звелів принести каламар, перо і папір. Усе це було одразу подано. Тоді він написав такий вірш:

Вірші він передав завітальникам і сказав:

– Ідіть собі, діти, з Богом і не в'язніть до мене більше ні з якими справами. Сьогодні, цього останнього мого і останнього маєвого дня, я вже й так, на превелику силу і висилу, витурив звідси цілу череду мерзенних, нечистих і смердючих тварюк, та все чорної, перістої, білої, попелястої, рябої масті, які своїми підступними укусами, гарпійними дряпками, шершневими щипками, зажерливістю і неситістю не давали мені мирно відійти, відривали мене від тихих дум, в які я поринув, споглядаючи, бачачи, вже передчуваючи і смакуючи наперед щастя і блаженство, уготоване Паном-Богом для вірних та обранців у житті іншому, вічному. Не ступайте їм услід, не наслідуйте їх, не докучайте мені більше й дайте мені спокій, молю вас, благаю!

Розділ XXII

Як Панурґ захищав закон братів-нищунів

Вийшовши з світлиці Коцького, Панурґ сказав з переляком:

– Їй-богу, по-моєму, він єретик, або хай мене чорти вхоплять! Він лає чесних отців-нищунів, кордельєрів та яковитів, а це ж дві півкулі хрещеного світу: завдяки ґірогномічній циркумбилівагинації цих внебовзятих противаг, вся ментальна астенія перифрастичної римської Церкви, коли їй відбиває памороки якийсь несосвітенно-ґаліматійський заблуд або ж єресь, гомоцентрикально ходить ходором. Але, хай йому біс, що йому в біса зробили капуцини та мінорити? Чи ж вони, чорти, не сіромахи? Чи вони, чорти, не бездольники? Хіба вони, як оті горюхи-оченашники Іхтіофагії [257], не поневірялися, не перегорювали, не випили повну? А зараз скажи мені, брате Жане, по щирості: чи він спасеться? Та він так і загримить, цей зміюка окаянний, до всіх чортів у пекло! Так кобенити добрих і надійних стовпів Церкви! Ви це називаєте поетичним натхненням? Теж мені виправдання. Він грішник, яких мало! Він блюзнить! Я обурений до краю!

— Мені (сказав брат Жан) байдуже. Ченці самі пащекують про всіх, а як усі пащекують про них, мені начхати. Погляньмо, що він написав.

Прочитавши уважненько писання доброго старуха, Панурґ сказав:

— Він марить, горе-запивайло. А все ж я його прощаю. Бачу, що бас йому урвався. Скомпонуймо йому епітафію! Від його відповіді я так порозумнішав, що тепер не дам собі в кашу наплювати. Епістемоне, моя ти бодня, послухай! Як ти вважаєш, можна на його відповідь покластися? Далебі, цей сіпака, цей суціга, цей смикач — стеменнісінький софіст. Голову даю на відруб, це агарянин, бусурман. Який він обачний у словах, цур йому й пек! Думка думку побиває. Ріже правду у вічі, але так, щоб з правдою розминатися. Бач, який викрутень! Сант-Яго Бресюїрський, де ще такого ви знайдете?

— Так само (озвався Епістемон) пророкував великий чародій Тересій. На початку віщування він навпростець заявляв тим, хто просив його поради: «Те, що я вам скажу, або збудеться, або ж не збудеться». В такому дусі глаголють усі волхви.

— А проте (сказав Панурґ) Юнона очі йому повиймала.

— Авжеж (озвався Епістемон), спересердя, що він краще відповів на питання, проставлене Юпітером.

— Але (сказав Панурґ) який же біс вселився в метра Коцького, коли він з доброго дива ганьбить чесних отців, усіх цих сердешних яковитів, міноритів і мінімитів? Я шокований, повірте, і не можу мовчати. Він вкусив великого гріха. Його душа горітиме в пекельному полум'ї!

— Не розумію вас (відповів Епістемон). Шокуєте мене саме ви, чесного піїта обмовляючи, буцімто він під чорними, бурими і всякими іншими тварюками розумів братів-нищунів.

Як на мене, він і не думав удаватися до такої софістичної і фантастичної алегорії. Він мовить просто і певно про бліх, блощиць, кліщів, мух, комарів і про всяких інших комах, а комахи бувають і чорні, і бурі, і попелясті, і брунатні, і смагляві, і всі вони докучливі, в'їдливі, осоружні — осоружні не тільки хворим, а й людям здоровим і сильним. Може, в нього глистюки, солітери й черви. Може, руки і ноги в нього згризені (як це часто зазвичай буває в Єгипті і на узбережжі Еритрейського моря) укусами цієї черви, відомої в арабів під назвою меден.

Перекручуючи його слова, ви чините зле. Вішаєте собак на чесного піїта, клепаючи на нього, і вішаєте собак на згаданих братів. Наші ближні заслуговують тільки доброго слова.

— Не вчіть вченого (сказав Панурґ) їсти хліба печеного! Він, кажу як на духу, єретик! І не просто єретик, а єретик запеклий, непоправний, нерозкаяний — пускай з димом, як ловкенькі дзиґарі. Його душа загримить просто в пекло. І знаєте, куди саме? Далебі, друже мій, простісінько під дірявий стульчак Прозерпіни, у найпекельніший відхідник, куди вона дрискає після клістирів, ліворуч від великого казана, за три туази від Люциперових пазурів, цілячись у чорну камеру Демігоргона. У, падлюка!

Розділ XXIII

Як Панурґ роздебендював, вертатися йому до Коцького чи ні

— Вернімося назад (вів далі Панурґ) і вмовимо його спасатися. Гайда, на Бога, гайда, на милість Божу! Зробимо добру справу: хоть тіло його і живоття згине, зате душі не занапастить.

Ми змусимо його сповідати гріх і попросити прощення у Святих Отців, як присутніх, так і відсутніх — а ми це засвідчимо, щоб по його відході вони не об'явили його єретиком і не прокляли, як це вчинили гноми й ельфи з орлеанською судихою, — а на покриття шкоди хай він відпише монастирям краю силу приносів і замовить по собі силу парастасів і панахид; і хай на річницю його кончини чесним інокам видається п'ятиразова пайка, і великий кубок з найдобірнішим вином гуляє по столах і хай з нього п'ють усі: як клирошани і молошні брати й побірці, так само ієромонахи і настоятелі, як слимаки, так і постриги. Ось так ми й угрущимо його Богом.

Йой, що це я верзу, що я плещу? Хай мене на дрюччі винесуть, як я туди піду! Боже свідче! кімната його і так повна чортів. Я вже чую, як чубляться і скубуться чорти за те, кому першому згребти душу Коцького і з рук до рук передати її месіру Люциперу. Далій звідти! Ноги моєї там не буде. Хай мене біс ухопить, як я туди поткнуся. Звідки мені знати, що не вклепаються і замість Коцького не злапають сердегу Панурґа, саме як він поквитався. От коли я був у боргах, як у реп'яхах, вони тільки облизувались. Далій звідти! Ноги моєї там не буде. Далебі, з жаху я ґиґну. Опинитися серед голодних чортів, серед чортів, що вийшли на здобитки, серед чортів при ділі? Далій звідти! Закладаюся, що з цієї непевности на потреб до нього не прийдуть ні яковити, ні кордельєри, ні кармеліти, ні капуцини, ні театини, ні мінімити. І будуть молодчаги! Тим паче, що він нічого їм не відписав у духівниці. Хай мене біс ухопить, як я до нього поткнуся. Якщо його викленуть, то це йому на безголов'я! Навіщо було злорічити на чесних отців? Навіщо було турити їх зі світлиці, коли він найбільше потребував їхньої запомоги, їхніх святих молитов, їхніх побожних угрущань? Ну що б заповісти їм якісь там крихти, якусь убогу пайку, якоїсь там поживи для голодного кутка, адже у цих бідаків на цій землі нема жодних благ, окрім живоття!