Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 163

Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:

— Пішов ти, дурню старий (сказав брат Жан), к бісу! Не стану я більше римувати, рима кісткою мені в горлі стоїть. Побалакаймо про те, як нам віддячитися.

Розділ XLVII

Як, попрощавшись з Бакбук, ми оракул Сулії покинули

— Про віддяку (сказала Бабук) не може бути й мови. За нагороду нам буде те, що ви зостанетесь удоволені. Тут під землею, в теренах циркумцентральних, для нас вище благо не в тім, аби брати і приймати, а в тім, аби наділяти і давати, і раді ми не тоді, як багато беремо і від інших приймаємо, як це заведено, мабуть, по ваших сектах, а тоді, як ми багато чим інших наділяємо і багато їм даємо. Я прошу вас про одне: запишіть у цій ритуальній книзі ваші імена і назву вашого краю.

З цим словом вона розгорнула велику гарну книгу, і її містагог записав з нашого голосу, провівши золотим стилетом кілька ліній, проте ніяких письмен після цього не з'явилося.

Тоді Бакбук налила незвичайної своєї води у три міхи і, передаючи їх нам до рук, сказала:

– Ідіть, друзі мої, і хай береже вас ця духовна сфера, центр якої всюди, а кружина ніде, і звана у нас Богом; коли ви вернетесь до себе, то посвідчіть, які величезні скарби і дива дивні криються тут під землею. Адже недарма Церера, шанована всіма за те, що відкрила штуку рільництва, навчила його людей і завдяки винаходу пашні вибавила рід людський від такої грубої поживи, як жолуді, недарма вона так побивалась, що її доньку умкнули в попідземні наші терени, певна річ, передчуваючи, що під землею її дочка виявить більше благ і більше чудес, ніж сотворила нагорі вона сама.

На що звелася у вас штука викликати блискавку і зводити з неба вогонь, колись винайдена мудрим Прометеем? Ви її, напевне, вже втратили; на вашій півкулі вона зникла, тоді як тут, під землею, вона застосовується, як колись. Даремно ви дивуєтесь, побачивши, як перун і вогонь небесний спалюють і спопеляють ваші міста, вам невтямки, від кого, через кого і звідки береться цей катаклізм, як на ваш погляд страхолюдний, а нам звичний і навіть корисний. Філософи ваші нарікають, що все відкрите старожитніми, їм нема чого відкривати, але вони помиляються. Все, що постає перед нашим зором на небі і що ви звете явищами, все, що вам виставляє на очі земна поверхня, все, що таять у собі моря і річки, ніщо проти того, що держать у собі надра земні.

Ось чому титул Підземного Державця майже всіма язиками позначається епітетом, пов'язаним з багатством. Коли добіжать краю й дійдуть до скутку труди й зусилля знайти Бога-Вседержителя, якого єгиптяни називали сокровенним, утаєним, скритим і, цими іменами іменуючи його, молили об'явитись і показатись їм, то Бог, на людські благання зглянувшись, розширить їхні знання і про себе самого і про свої творіння, і в провід дасть добрий ліхтар, бо всі любомудри і давні мудреці, аби щасливо прийти до богопізнання і до мудрости, побажали, щоб їхнім вожаєм був Бог, а сопутцем — людина.

Так перс Зороастр, філософію творячи, взяв у супутники Аримаспа, єгиптянин Гермес Трисмегіст обрав Ескулапа, фракієць Орфей — Мусея, троянець Аглаофем — Штагора, атенець Платон обрав Діона із Сиракуз Сицилійських, як той помер — Ксенократа, Аполлоній — Дамида.

І ось коли ваші філософи, ведені Богом і супроводжувані якимсь ясним ліхтарем, пильно шукатимуть і досліджуватимуть (як це притаманно людині і як це мають на увазі Геродот і Гомер, називаючи людей альфестами, тобто шукачами і винахідниками), то вони побачать правоту мудреця Талеса, який на запитання Амазиса, царя єгипетського, що на світі найрозумніше, відповів: «Час», бо тільки час відкривав і відкриватиме все сокровенне, і ось чому стародавні називали Сатурна, тобто Час, батьком Істини, а Істину — дочкою Часу. І ось так філософи зрозуміють, що всі їхні знання, так само як і знання їхніх попередників, це зникома частка того, що є і чого вони ще не знають.

З цих трьох міхів, що я вам оце вручаю, ви почерпнете розуміння і пізнання, бо недаром мовить прислів'я: 3 пазура знати лева. У міру розрідження налитої в них води, яке відбувається під впливом теплоти небесних тіл і жароти солоного моря, а також природного перетворення елементів, там утворюється дуже цілюще повітря, і це буде для вас ясний, тихий і похожий вітер, бо вітер є не що інше, як мариво. З цим ходовим вітром ви прямою путею, якщо не побажаєте десь зупинитись, доберетесь до порту Олон у Тальмондуа; ось тільки не забувайте надувати вітрила через це золоте піддувало, до міхів такою собі жоломійкою приторочене, тоді вітру стане аж до краю вашої нинішньої подорожі, приємної і безпечної, від хуртовини захищеної. Хуртовини не бійтесь і не думайте, що вона виникає і походить від вітру, навпаки, сам вітер походить від хуртовини, що здіймається з дна морського. І не думайте, що дощ від слаботи здержливих сил небесних і ваготи навислого хмаровиння; дощ викликають підземні терени, так само як під дією небесних тіл він непомітно підноситься знизу вгору, — це свідкує царствений Пророк, співаючи, що хлань тягне до себе хлань. З трьох міхів два налиті водою, про яку я вже вам казала, а третій витягнутий з криниці індійських мудреців, іменованої бочкою брахманів.

До того ж, ви побачите, що ваші судна обмислені всім, що ще може стати вам у пригоді дорогою назад. Поки ви тут були, я звеліла віддати їх до направи. Отож, друзі мої, пливіть собі веселенько, відвезіть листа цього цареві вашому Ґарґантюа і вклоніться йому від нас, а також усім принцам і всім його дворакам.

Сказавши цеє, верховна жриця вручила нам згорнуту і запечатану грамоту; ми уклінно подякували їй, а потім вона провела нас у прихрамову прозору капличку і запропонувала задати їй скільки завгодно запитань, хай би їх набралося з гору, удвічі вищу за Олімп. Коли ж ми поминули край, усяких утіх повний, край привітний, з такою самою помірною температурою повітря, як у Темпах Тесалійських, зі здоровішим підсонням, ніж у тій частині Єгипту, що до Лівії звернута, щедріший на воду і квітучіший, ніж Темискіра, плодючіший, ніж та частина Тавр, що до Аквілону звернута, ніж острів Гіперборей на морі Юдейському і ніж Калігія на горі Каспії, такий же духмяний, тихий і затишний, як Турень, ми побачили нарешті свої судна в гавані.

КІНЕЦЬ

п'ятій книзі геройських походів да ходів

зацного Пантаґрюеля