Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 138

Тимон, обурений невдячністю атенського народу щодо себе, явився одного дня на міську агору, вимагаючи прийняти його у справі, пов'язаній з громадським майном. У відповідь запала мовчанка, всі чекали, що він скаже щось дуже важливе, бо вже багато років він не приходив на раду, цурався всякого спілкування і жив відлюдьком. Він заявив їм так: «По той бік мого потаємного саду, під муром, росте велика, гарна і рясна смоковниця, до якої ви, панове атенці, коли вас, чоловіків, жінок, молодиків і правичок, охоплює розпач, занадилася приходити, щоб на відлюдді вішатися і вдавлюватися. Отож попереджаю вас: для впорядкування свого дому я поклав собі за тиждень зрубати цю смоковницю; ось чому, якщо комусь із вас у всьому місті захочеться вішатися, то хай він поквапиться: потому як цей призначений рішенець мине, вам більше не трапиться ні місця такого затишного, ні дерева такого зручного». І ось за його прикладом я закликаю цих диявольських клепачів, щоб вони всі вішалися в останню кватиру нинішнього місяця: я їх забезпечу саванами. Призначаю їм і місце для вішання: між півднем і Фаверолем. На молодику вони вже такого гарного прийняття не дістануть, і доведеться їм купувати самим на свої гроші вірьовку і вибирати дерево для вішання, як вибирала його куртизанка Леонтія, оклепана таким ученим і красномовним Теофрастом.

Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля

Фрагмент прологу

Великі недурні випити, і ви, преславні ходячі пранці! Поки ви вільні і вас важливіші справи не покликали, хочу вас запитати, чому в наші дні з'явилося таке прислів'я: світ перестав бути дурним — fat?

Fat — слово ланґеґотське, означає: без соли, прісний, ніякий, а в переносному значенні: дурний, безверхий, нетямущий, безглуздий. Ви, певне, мені відповісте (та й логіка з цього така випливає), що досі світ був дурний, а тепер він розуму набрався? Так, а за яких околичностей і чи багато околичностей, через які він був дурний? Чому був він дурний? Чому набрався розуму? В чому саме бачите ви його колишню глупоту? В чому саме бачите нинішню його мудрість? Хто причиною тому, що він був дурний? Кому завдячує він тим, що набрався розуму? Кого більше — тих, що любили його за глупоту, чи тих, що люблять його за розум? Довго він зоставався дурним? Довго йому бути розумним? Чому саме тепер, а не пізніше, покладено край його минулій глупоті? Чому саме тепер, а не раніше, почалася нинішня його мудрість? Чим загрожує його колишня глупота? Яким добром обернеться теперішня його мудрість? Що станеться з його давньою зжитою глупотою? Що станеться з його теперішньою відродженою мудрістю?

Відповідайте, будьте ласкаві! Я нічим ваші превелебности не заклинатиму, з побоювання потурбувати ваших домочадців. Не бентежтесь, осоромте гера Тейфеля [465], ворога Раю, ворога істини. Сміливіше, діти мої! Якщо ви з наших, то замість клястися линіть у горло разів десь п'ять, а потім на моє прохання відгукніться, якщо ж ви поклоняєтесь комусь іншому, то — геть, Сатано! Великим урлюберлю [466] свідчусь, як ви не підсобите мені це завдання розв'язати, то я пошкодую, та вже й зараз починаю шкодувати, що запропонував його вам. А проте вив'язатися з цього завдання самотужки — для мене морока не менша, ніж тримати за вуха вовчисько.

Ну то як же? А, розумію: відповісти мені ви не зважитесь. Бородою свідчусь — я теж. Я тільки наведу вам, що в натхненні сказав такий собі шанований доктор, автор книги Прелатська козиця. Що ж він, стерво, мовить? Послухайте, ослячі живчики, послухайте!

Чули, докумекали? Доктор давезний, слова його лаконічні, вислови скотинські й темні. І хоть він трактує матерію саму по собі важливу і туманну, це місце пояснюється так: рік ювілейний має неодмінно настати після тридцятого.

Розділ І

Як Пантаґрюель на острів Дзвонкевич прибув і який ми там дзвін почули

Верстаючи свою путь далі, ми пливли три дні і нічого нового не побачили, бо це узбережжя було вже нам знайоме. На четвертий день, почавши обпливати бігун і від рівноденника віддалятися, ми нарешті загледіли землю; лоцман сказав нам, що це острів Трифи [467]. Аж це до нас донісся безладний передзвін, бамкали старші, підстарші дзвони і скликанчики, таке дзвоніння буває на великі свята у Парижі, Турі, Жаржо, Медоні та інших місцях. Що ближче ми підходили, то перебовк гучнішав.

Ми були подумали, що це додонські брязкальці, або ж олімпійський портик Тептафон, або ж вічне дзвоніння Колоса, збудованого над усипальнею Мемнона в єгипетських Тебах, або ж бамкання, чутне колись біля однієї могили на Ліпарі, острові Еолійського архіпелагу, довкола Аролідів; але географія цього не підтверджувала.

— Таке враження (сказав Пантаґрюель), ніби це бджолиний рій злетів і, щоб його посадити, всі заходилися бити в пательні, казани, мідниці і в корибантські кімвали Кибели, праматері всіх богів.

Наблизившись, ми розібрали, що в це калантарення вплітається невгавний спів людей, очевидно, островиків. Ось чому Пантаґрюель, перш ніж до острова Дзвонкевича причалити, постановив підійти човном до прискалку, де приліпилася халупа з садочком.

Нас зустрів маленький печерник на ім'я Матня, уродженець Ґлатіньї, він пояснив причину цього перебовку і якось химерно нас пригостив. Він велів нам чотири дні поспіль пісникувати, інакше на острів Дзвонкевич нас не пустять, бо там уже почався піст чотирьох сезонів.

— Не розумію (сказав Панурґ), що це означає. Радше це вже пора чотирьох вітрів. Адже цей піст нас тільки самим вітром і підіб'є. Ні, справді, невже ви, окрім лісникування, інших розваг не знаєте? Оце придумали! Обійдемося якось без цього палацового етикету.

— Мій Донат (сказав брат Жан) лише три часи знає: минулий, теперішній і майбутній. А четвертий час — це вже приший кобилі хвіст.

— Це (сказав Епістемон) аорист, вирослий з вельми доконаного минулого греків і латинян у наш мутний і смутний час. Ну що ж, побачимо, як сказав сліпий.

— Ваш (озвався печерник) фатальний. А хто скаже фе, тому автодафе!

— Авжеж, отче (сказав Панурґ). На морі я більше боюся намокнути, ніж перегрітися, і потонути, ніж згоріти. Гаразд, попісникуємо для Бога, проте я й так уже довголітній постувальник, так себе постом припостив, що як би бастіони моєї плоті не впали. А ще я боюсь прогнівити вас під час говіння, адже я на говінні не дуже знаюся, і я не вельми голінний до цього, так принаймні мені казав багато хто, і я вірю їм на слово. Особисто мене піст не бентежить: нема нічого простішого і доступнішого. Більше мене бентежить, як би нам не довелося ще пісникувати, і треба б на всяк випадок щось держати. Ну, та припостимо себе постом для Бога, як уже на Петрівку-голодівку попали, я вже давно не петрівкував.

— Як уже петрівкувати (сказав Пантагрюель), то краще якнайскоріше цього здихатися, як поганої дороги. Ось тільки я хотів би спершу у свої папери зазирнути і зважити, чи морська наука не гірша від сухопутної: недарма Платон, описуючи людей темних, безверхих і нешугованих, порівнює їх із тими, хто виріс на судні, а ми б порівняли їх із тими, хто виріс у бочці і дивився лише в дірку.

Піст наш був грізний і страховитий: першого дня ми говіли, аби говіти, другого — абияк, третього — ачей, четвертого — навпопад. Так уже феї розпорядилися.