Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 133

Розділ LXII

Як Ґастер винайшов штуку і спосіб уникати поранення від гарматних пострілів

Сталося так, що Ґастер, що переховував збіжжя у фортецях, опинився в облозі, а фортеці його були зруйновані триклятими пекельними машинами, наділеними титанічною потугою, а пашниця його і збіжжя розкрадені і розграбовані; тоді він придумав, як уберегти від гарматного обстрілу фортечні мури, бастіони, вали та інші захисні укріплення, отож ядра зовсім не зачіпали їх і на льоту завмирали у повітрі, а як і зачіпали, то без усякої шкоди не лише для захисних укріплень, а й для самих оборонців. Від такого лиха він знайшов чудовий ярміс і довів це нам на досліді; ним потім скористався Фронтон, нині ж він править телемітам за звичну добропристойну вправу і розвагу. Полягає він ось у чому. (Тепер ви вже з більшою вірою поставитесь до розповіді Плутарха про один дослід: якщо від вас тікає не своїми ногами козяча отара, то запхніть реп'ях у пащу тієї, що біжить позаду, і вся отара як стій зупиниться.)

У бронзовий фальконет Ґастер засипав особливого складу порох, від сірки очищений і змішаний з певною кількістю чистої камфори, забив залізний добре калібрований набій з двадцятьма чотирма залізними шротинками, одні були круглі і сферичні, а інші на кшталт сльозинок. Потім, навівши його на свого молодого пахолка, ніби стрельнути йому в живіт збирався, почепив за шістдесят кроків, саме посередині між пахолком і фальконетом, сторчма до дерев'яного стовпа на вірьовці величезний камінь-магніт, тобто сидерит, або ж, інакше, геркулесів камінь, що його знайшов колись, як свідчить Никандер, на фригійській їді такий собі Магн. У просторіччі ми називаємо його магнітом. Потім він підпалював порох через отвір у пороховій камері. А коли порох згорав, то, щоб не утворювалося порожнеч (а порожнечі Природа не терпить, радше вся махиня Всесвіту, Небо, Повітря, Земля, Море, повернуться до предвічного Хаосу, ніж десь у світі проклюнеться порожнеча), набій зі шротом ґвалтовно викидався з жерла фальконета, і в камеру проникало повітря, бо інакше там утворилась би порожнеча, оскільки порох так і пихнув. Здавалося б, набій зі шротом, з такою силою виштовхнутий, мав поранити пахолка, а проте в міру того як шротинка до каменю підлітала, швидкість лету все спадала, вони крутились і вертілись у повітрі круг каменю, і ні одна з них, хоч би як шпарко летіла, так і не досягла пахолка.

Ба більше: Ґастер винайшов ще штуку і спосіб повертати кинуті ворогом ядра на них же самих — з однаковою руїнницькою силою і саме туди, звідки вони вилітали. Особливих труднощів це не становило. Згадаймо, що трава етіопис відмикає будь-які колодки, а така дурна риба, як ехенеїс, зупиняє всі вітри і в бурю затримує у чистому морі найбільші кораблі; як же цю рибу посолити, то вона притягує до себе золото з будь-яких глибин.

Згадаймо, про що писав Демокріт (а Теофраст пізнав на досліді): є таке зілля, від доторку якого залізний клинець, глибоко і з величезною силою заклинцьований у грубезне і міцне дерево, миттю вискакує звідти, і до якого вдаються зелені дятли, коли якийсь замашний клинець убивається просто в їхнє дупло, а дупло вони примудряються споруджувати і видовбувати у стовбурах могутніх дерев.

Згадаймо, що олені і лані, підбиті списами або ж стрілами, трохи поскубуть поширене на Криті зілля диктам, і стріли зараз же вискакують, не завдавши їм найменшої шкоди. Це те саме зілля, яким Венера вилікувала коханого свого сина Енея, пораненого у праве стегно сестрою Турна — Ютурною.

Згадаймо, що сам запах лаврів, смоковниць і тюленів оберігає їх самих від блискавки, що ніколи в них не влучить.

Згадаймо, що, побачивши барана, скажені слони отямлюються; роздрочені і роз'юшені бугаї, підбігши до диких смоковниць, так званих каприфіків, миттю вгамовуються і стають як укопані; лють гадюк вщухає від доторку до гілки бука.

Згадаймо також свідоцтва Евфоріона про те, що на острові Самосі, ще перед тим, як там був збудований храм Юнони, він бачив тварин, іменованих неадами, від голосу яких в землі з'являлися розколини і розверзалися провалля.

Згадаймо, що бузина стає співучішою і голоснішою для флейт, як росте там, де не чути кукурікання когутів; давні мудреці, як свідчить Теофраст, писали, що куропіяння заворожує, пом'якшує й прибиває живець бузини; так само куроспів вражає і приголомшує такого дужого хижака, як лев.

Дехто вважає, що це стосується лише бузини дикої, порослої в місцях, далеких від міст і сіл, де кукурікання півнів не чутно. Безперечно, для флейт та інших музичних інструментів така бузина ліпша і придатніша, ніж хатня, що буяє довкола халуп і служб. Дехто розуміє це у високому значенні, не буквально, а алегорично, з-пітагорійська. Так, про статую Меркурія кажуть, що для неї не всяке дерево підходить; при цьому дається таке пояснення: поклоніння богу не допускає ніякої вульгарности, воно завжди має бути побожним. Звідси нам і наука: любомудри до тривіальної і буденної музики байдужі, вони слухають музику небесну, божественну, ангельську, вишу, з далекої далі, і в цій духовній музиці куропіяння не почуєш. Недарма, коли ми хочемо сказати, що це місце одлюдне і тихе, то мовимо, що там і півня не чути.

Розділ LXIII

Як Пантаґрюель біля острова Ханефа [455] прикорхнув і про питання, задані йому по його пробудженні

Другого дня, про всяку всячину дорогою гомонячи, підійшли ми до острова Ханефа. Проте причалити до берега судно Пантагрюеля не змогло, бо збезвітріло і заштилювало. Ми рухалися завдяки топенантам, хилячись то на бакборт, то на штирборт, хоча приставили до вітрил ще й ліселі. Заклопотані, спантеличені, ошелешені, зіритовані, ми жодним словом не озивалися між собою.

Пантагрюель з грецьким Геліодором у руці задрімав на маті біля трапа. Це стало у нього звичкою: читати, сплючи.

Епістемон з допомогою астролябії вичисляв, де ми відносно бігуна.

Брат Жан засів у камбузі і з висхідного руху рожнів і з гороскопу фрикасе визначав, котра воно година.

Панурґ, висолопивши язика у стебло пантагрюеліона, пускав пузирі і хрипів.

Гімнаст тесав з мастикового дерева копирсалочки.

Понократ наблягузкував щось блягузкаючи, сам лоскотав себе під пахвами і чухався пальцем у голові.

Карпалим з грубої горіхової шкаралущі зладив гарненьку маленьку, втішну й імкливу вертульку, склепавши крильця з чотирьох прегарних крихітних вільхових планочок.

Евстен, довгу кулеврину окульбачивши, грав пальцями, як на монокордионі.

Ризотом із черепка піщаної черепахи майстрував калитку, обшиваючи її оксамитом.

Ксеноман ремінцями, що прив'язуються до лапки кібчика, лагодив старий ліхтар.

Наш лоцман тягнув за язика своїх матросів, аж це брат Жан, вернувшись із камбуза, побачив, що Пантаґрюель прокинувся.

От він, уперту палубну мовчанку розбиваючи, товстим голосом веселенько так спитав:

— Як його у штиль погоду підняти?

На обзив Панурґ задав питання й собі:

— А проти поганого гумору щось є?

Епістемон теж охвітно підпрягся, питаючи:

— А як його помочиться, коли хоті нема?

Гімнаст, звівшись на рівні, спитав:

— А є щось від метеликів ув очах?

Понократ, собі лоба потираючи і козирячи ушима, спитав:

— А як спати по-собачому?

— Стривайте! (сказав Пантагрюель). Премудрі любо-мудри-перипатетики учать нас, що всі виниклі проблеми, питання і сумніви треба висловлювати ясно, зрозуміло і дохідливо. Що означає спати по-собачому?

— Це означає (відповів Понократ) спати натщесерце і на осонні, як зазвичай сплять собаки.

Ризотом сидів навпочіпки біля проходу. Він звів голову, позіхнув так солодко, що й на всіх товаришів позіхи напали, з природної солідарности, і спитав:

— Чи проти осцитацій [456] і позіхоти щось є?

Ксеноман, геть заліхтарений своїм знівеченим ліхтарем, спитав: