Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 130
— Сеньйоре! Вам боятися нема чого. Ось креси Льодовитого моря, на початку минулої зими тут точилося велике і криваве боїще між аримаспами і нефелібатами. Ось тоді й замерзли у повітрі слова і крики чоловіків і жінок, брязкіт булав, дзвін панцирів і збруї, кінське іржання і всі бойові гуки. Нині люта зима минула, її змінила ясна і тепла година, слова відмерзають і доходять до слуху.
— Далебі (сказав Панурґ), я в це вірю. А чи не можна нам побачити хоч якесь слівце? Пригадую, я читав, що під горою, де Мойсей закон для жидів дістав, люди в'явки бачили голоси.
— Маєте! Маєте! (сказав Пантагрюель). Ось вам ще не розмерзлі.
І він кинув на чардак цілі пригорщі замерзлих слів, на різноколірне драже схожих. Слова ці, дубуваті, зелені, лазурові, піщані, золотисті, відігрівались у нас на долонях і танули, як сніг, і ми їх направду чули, але не розуміли, бо це була базгранина, опріч одного замашненького слова — відігріте брата Жана долонями, воно видало пук, так пукають на вогні ненадрізані каштани, і з ляку всі ми аж скинулися.
— Колись (сказав брат Жан) це був постріл із фальконета.
Панурґ попросив у Пантаґрюеля ще таких слів. Пантагрюель відповів, що давати слова — це справа коханців.
— Ну, то продайте, — сказав Панурґ.
— А це вже справа адвокатів (відповів Пантагрюель) — продавати слова. Я б охвітніш продав вам мовчанку, тільки заправив би дорожче, ніж за слова, Демостен он став безголосим за деньє.
А все ж він сипонув на чардак ще три-чотири пригорщі. І тут я побачив слова гризькі, слова скривавлені (лоцман нам сказав, що іноді вони вертаються туди, звідки йдуть, себто до перерізаного горла), одні здатні викликати жах, а інші гримасу огиди; щойно вони відтанули, то ми почули:
Гін-гтн-гін-гін, гіс-тік-бий-трощи, бредеден, бредедак, фрр, фрр, фрр, бу-бу-бу-бу-бу-бу-бу-бу, траккк, тракк, трр, трр, трр, тррр, тррррррр, он-он-он, он-он, у-у-у-у-у-он, ґот, маґот і ще якісь варварські слова, лоцман сказав, що все це бойові гасла і кінське іржання під час січі. Потім ми почули інші шорсткі вирази, відтаюючи, вони лунали як бубони і жоломійки або як ріжки і сурми. Повірте, це була суща утіха. Мені спало покласти кілька гнилих слів в олію, як зберігають сніг і лід, або ж у дуже чисту солому. Одначе Пантагрюель не дозволив, він сказав, що це дурниця запасати те, чого ніколи не бракує і що завжди на трапку, бо за масними словами добрі й веселі пантагрюелісти до батька не побіжать.
Тут Панурґ під'юдив брата Жана і довів його до сказу, бо піймав, як він цього не сподівався, на слові, і брат Жан насварився, що він ще в цьому розкається, як каявся Жасом, продавши сукнину доброму Патлену, вірячи йому на слово; ось як Панурґ жениться, то він, брат Жан, піймає його, як бугая, за роги, скоро той зловив його на слові, як людину. На це Панурґ скривив йому потішну міну і гукнув:
— Ех, аби ж то Пан-Біг погодив мені почути, з місця цього не сходячи, слово Божественної Сулії!
Розділ LVII
Як Пантаґрюель в обійсті месіра Ґастера, первого у світі магістра наук і мистецтв, висів
Того ж таки дня Пантагрюель виладувався на острові, з усіх інших найзнакомитішому, як своєю розпологою, так і острівним губернатором. Береги його всюди були скелясті, гористі, голі, дикі, з крутим узвозом, і майже неприступні, як дофінська гора Неприступна, кругла, як кабак, і названа так тому, що споконвіку ніхто не здолав її підкорити, окрім Дуаяка, начальника артилерії короля Карла VIII — той якоюсь диявольською мудрацією видерся і побачив на її шпилі старого цапуру. Як той цапура туди попав, покрито таємницею. Подейкували, що його ще ягням заніс туди чи то орел, чи то сова і що він зумів врятуватися від них у заростях.
Виграмолювавшись страшною кручею і добре чуба нагрівши, ми побачили, що вершина гори мальовнича, гожа, плодюча і цілюща, мені здалося, ніби я потрапив у той квітучий вертоград і земний Рай, місце якого добрі богослови і досі намагаються визначити, ведучи стільки суперечок. А от Пантагрюель нас запевняв, що це виталисько Арете (себто Чесноти), описане Гесіодом, але на його опінію навряд чи можна пристати.
Губернаторював на острові месір Ґастер, первий у світі магістер наук і мистецтв. Якщо ви уявляєте, що найбільший магістер наук і мистецтв був вогонь, як пише Цицерон, то помиляєтесь і на хибний шлях стали, бо й сам Цицерон у це не вірив. Як же думаєте, що первим винахідником наук і мистецтв був Меркурій, як колись вважали давні друїди, то знову вклепалися. Мав рацію автор Сатир, кажучи, що магістром усіх наук і мистецтв був месір Ґастер.
Саме з ним мирно уживалася добра пані Потреба, іншими словами Убогість, матір дев'яти Муз, від якої від бога Достатку Пора народився колись шляхетний Амур, посередник між Небом і Землею, як засвідчив у своєму Бенкеті Платон.
І ось цього лицарського державця ми повинні сліпо слухатися, власкавлювати і шанувати, бо він свавільний, суворий, шорсткий, жорстокий, твердий, непохитний. Йому годі щось довести, навіяти, утовкмачити. Він не слухає, та й край. І, як єгиптяни розказують, що Гарпократ, бог мовчання, по-грецькому Сагаліон, був безвустий, себто рота не мав, так само Ґастер родився безвухим, подібно до безвухої статуї Юпітера на Криті. Спілкувався він тільки на мигах. Але знакам його всі коряться швидше, ніж преторським едиктам і королівським указам. У вволянні своєї волі він жодного загаю і зволікання не допускає. Про це у книгах згадується. Так воно і є насправді. Я сам у цьому пересвідчився. І все ж ручаюсь, що від наказів месіра Ґастера хитається небо і трясеться земля. Як він вирік свою волю, то треба її вволяти або померти.
Лоцман нам розказав, що якось, взором описаного в Езопа бунту частин тіла проти шлунка, ціле царство соматів на Ґастера піднялось і присяглося більше під нього не хилитися. Проте скоро вони про це пошкодували, бунтувати зареклися і смиренно під його берло вернулися. А то б вони всі до одного з голоду попухли.
Хоч би в якому товаристві він був, жодних суперечок про те, хто вище, хто нижче, при ньому не велося, він іде вперед, хай би хто тут був — король, цезар чи навіть сам папа. І на Базельському соборі він теж ішов першим, хоча, як вам уже відомо, на цьому соборі колотились і сварились, кому з ким сидіти. У всіх тільки на думці, як Ґастеру догодити і прислужитися. Але й він віддає віть за віть, зробив нам багато добра, винайшовши усі науки і мистецтва, всі промисли, всі знаряддя, всі мудрі пристрої. Навіть звірів він навчає мистецтвам, у яких їм природа відмовила. Робить поетами круків, папуг, шпаків, а поетесами — сойок і сорок, учить їх промовляти, говорити і співати людською мовою. І все це ради черева!
Одомашнює і приручає орлів, кречетів, соколів, рарогів, сапсанів, шулік, кань, кібців, птахів для ловів, вільних, хижих, диких, і як навіть одпустить їх політати на волі в небі і держить їх там так довго, як побажає, і так високо, як заманеться, і вони, по його уподобі, ширяють, кружляють і шугають і навіть за хмарами удобрухають і вгонобляють його, а відтак він раптово опускає їх з піднебесся на землю. І все це ради черева!
Слони, леви, носорожці, ведмеді, коні, собаки у нього танцюють, вальсують, вольтижують, б'ються, плавають, ховаються, приносять йому, що накаже, і беруть, що накаже. І все це ради черева!
Рибу, як морську, так і прісноводну, китів і підводних чудовиськ він піднімає з дна моря, вовків викурює з лісу, ведмедів зі скель, лисів з нір, гадів з-під землі. І все це ради черева!
Коротше, він невситимий і в гніві своєму пожирає всіх, і людей, і тварин: саме така доля спіткала васконів, коли під час серторіанських війн їх обложив Квинт Метелл, сагунтинців, коли їх обложив Ганнібал, жидів, коли їх обложили римляни, і ще шістсот інших племен. І все це ради черева!
Коли Потреба, його гувернантка, рушає в путь, то де тільки вона пройде, закриваються всі парламенти, всі едикти йдуть нанівець, усі ордонанси залишаються на папері. Вона не підлягає жодним законам, вона їх не визнає. Всі від неї тікають, не озираючись, і воліють пройти крізь вогонь, крізь гори і крізь провалля, аби лиш не попастися їй до лабет.