Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 13

Розділ XIX

Промова магістра Янотуса де Браґмардо, до Ґарґантюа звернута, із проханням віддати дзвони

— Кахи, кахи, кха! Мпа dies [49], шановний пане, тпа dies, et vobis [50], шановне панство! Як було б добре, якби ви повернули нам дзвони, бо вони нам до скруту потрібні! Кахи, кахи, кха! Колись давно ми не відпродали їх за великі гроші кагорським лондонцям, так само як і брійським бордосцям: цих покупців підкупила була субстанційна якість їхньої елементарної комплекції, закорінена в земнородності їхньої квідитативної натури і наділена здатністю відводити всякі ґало і напасті від наших виноградників, чи то пак, не зовсім наших, а навколишніх, бо як ми позбудемося п'янких трунків, то втратимо все, і предківщину, і тямку.

Як ви моє прохання виконаєте, я зроблю шість п'ядей сосисок і добрі ногавиці, в яких буде рай моїм ногам, інакше ті, хто послав мене, пошиються в дурилюдки. О, далебі, Domine [51] ногавиці — річ незамінна. Et sapiens поп abhorrebit earn. [52]

Xa! Xa! Ногавиці має не кожен, це я добре знаю по собі! Візьміть до уваги, Domine, що я вісімнадцять днів вигопцьовував цей виступ-приступ. Reddite que sunt Cesaris Cesari et que sunt Dei Deo. Ubi jacet lepus. [53]

Правду кажучи, Domine, як ви бажаєте повечеряти зі мною in camera, на Бога, charitatis nosfaciemus bonus cherubin. Ego occidi unum porcum, et ego habet bon vino [54]. Але добрий дух винний не породить лихої латини.

Отож-бо, de parte Dei, date nobis clochas nostra [55]. Послухайте, я вам подарую на пам'ять від нашого факультету Sermones de Utono, utinam [56] ви нам віддали наші дзвони. Vultis etiam pardonos? Per diem, vos habebitis et nihilpoyabitis. [57]

О пане, Domine, clochidonnaminor nobis! [58] Адже це est bonum urbis. [59]

Їх потребують усі посполу. Якщо вашій кобилиці з них користь, то й нашому факультетові, que comparata estjumentis insipientibus et similis facta est eis, psalmo nescio quo… [60] — це в мене десь занотовано на клаптику, — et est unum bonum Achilles [61]. Кахи, каха, кха!

Ось зараз я вам доведу, що ви мусите повернути їх! Ego sic argumentor.

Omnis clocha clochabilis, in clocherio clochando, clochans clochativo clochare facit clochabiliter clochantes. Parisius habet clochas. Ergo gluc. [62]

Ха-ха-ха! Незле сказано! Достоту, in tertio prime [63], за Darii [64] чи якимось іще.

Бігме, колись я був мастак розважати, а тепер тільки й знаю, що гнати химери, і нічого мені більше не треба, крім доброго вина та м'якого ліжка. Спину ближче до вогню, пузо ближче до столу і щоб миска була по вінця!

Ох, Domine, прохаю вас in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti, amen [65], повернути нам дзвони, і хай Господь Бог і наша Пречиста Діва бережуть вас від усякої напасті, qui vivit et regnat per omnia secuta seculorum, amen [66]. Кихи, каха, кихи, каха, кххха!

Verum епіт vero, quando quidem, dubio procul, edepol, quoniam, ita certe, meus Deus fidus [67], місто без дзвонів — все одно що сліпець без костуряки, віслюк без підхвістя, корова без цимбал. Покіль ви нам їх не повернете, ми будемо волати до вас, як сліпець, який загубив костуряку, верещати, як віслюк без підхвістя, і ревіти, як корова без цимбал.

Один латинник, який мешкає біля Божого дому, навівши Дурмануса, ні, даруйте, Понтануса, мирянського піїту, висловив хіть, щоб самі дзвони було зроблено з пір'я, а била — з лисячих хвостів, бо в нього від них у мізкові кольки, коли він складає свої поемисті поемки. Але за отії його круть-верть, стук-грюк, лясь-хрясь, тик-мик він у нас тепер єретик, адже ми цих єретиків мов книші бгаємо. А тому, як свідчить свідок-могоричник: Valete et plaudite. Calepinus recensui. [68]

Розділ XX

Як софіст забрав свою сукнину і як він позивався з іншими сорбонниками

Не встиг софіст рацею свою виректи, як Панурґ з Евдемоном розляглися з реготу, аж замалим Богу душу не віддали, — десь так реготав Красс, побачивши, як осел поїдає будяччя, або гиготів, аж поки ґиґнув зо сміху Філемон, узрівши, як осел жере фиґи. До них підпрягся і магістер Янотус, — реготун, мабуть, ще більший за них, — аж на очі йому наринули сльози, бо вичавлена сильним струсом у мозку слізна водичка живенько прилинула до очних нервів… словом, кожен з них обернувся на такого собі згераклітілого Демокріта чи здемокрітілого Геракліта.

Коли всі пересміялися, Ґарґантюа порадився зі своїм почтом, як йому вчинити. Понократ висловив думку, що гарного промовця годилося б почастувати ще раз, а за те, що він їх звеселив і усмішив ліпше за самого Сонжекре, видати йому десять п'ядей сосисок, згаданих у його веселому виступі, ногавиці, триста поліняк, двадцять п'ять бочок вина, ліжко з трьома перинами гусячого пуху та укладисту і глибоку мисяру — те все, як він каже сам, йому придасться на старощах.

Те все він і дістав, окрім ногавиць, бо Ґарґантюа не вірилося, аби промовцеві зараз же знайшлася підхожа пара; тим паче, що було невгадно, який гостеві фасон личить, чи то у вигляді хлястика, пришитого на заду таким собі звідним мостом дефекацію полегшувати, чи то у вигляді маринарки — уринування спрощувати, чи то швейцарки — пузо утеплювати, чи то вильотів — крижі провітрювати. Натомість Ґарґантюа звелів видати магістрові сім ліктів чорної сукнини і три лікті білого краму на підбій. Дрова віднесли йому додому носії, сосиски та миски понесли магістри всяких наук: сукнину взявся нести сам магістер Янотус.

Один із магістрів, на ім'я Жус Бандуй, зауважив, що богословському чинові це ніяк не подоба і не гоже, тож хай він передасть сукнину комусь із них.

— Чи ба (гукнув Янотус). Який ти осел, який же ти осел! Не вмієш вивести висновку in modo et figura [69]. Не пішли тобі, мабуть, на користь Припущення і Parva logicalia. Panus pro quo supponit? [70]

— Confuse (відповів Бандуй) et distributive. [71]

— Я не питаю тебе (сказав Янотус), осле, quo modo supponit, a pro quo [72]. Зрозуміло, осле, що pro tibiis meis [73]. Отже, сукнину понесу я, egomet, sicut suppositum portat adpositum. [74]

І він поніс її крадькома, не кажи той Патлен.

Але, хоч би там як, а старий пердун ще раз урочисто на пленарному засіданні у Сорбонні зажадав ногавиць і сосисок, і піймав цього разу облизня з тієї причини, що він уже, як стало нам відомо, дістав усе від Ґарґантюа. На це софіст заперечив, що це було зроблено gratis [75] завдяки гойності Ґарґантюа, яка не звільняє університетчиків від даних йому обіцянок. А проте йому було сказано, що з ним поквиталися чесно і йому тепер скрутять дулю з маком.