Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 126

— Святі наші Декреталії велять і наказують нам одвідувати передусім святині, а потім шинки. Отож, аби цього припису не занедбувати, гайда до церкви, а звідти — гуляти.

— Чоловіче добрий (сказав брат Жан), ведіть перед, а ми за вами. Така вміла мова видає у вас доброго християнина. Давно вже нам такого не траплялося. Мені світ мов угору піднявся, хіть до їжі у мене від нього тільки загостриться. Що за приємність хорошу людину зустріти!

Піднімаючись папертю, побачили ми грубезну золочену книгу, обсипану рідкісними коштовними самоцвітами: рубінами, смарагдами, діямантами і перлами, ще буйнішими, або ж такими самими, як ті, що Октавіян Август пожертвував Юпітеру Капітолійському. І висіла та книга у повітрі на двох масивних золотих ланцюгах, почеплена до фриза порталу. Ми нею замішувались. Пантагрюель міг вільно до неї торкнутися, він гортав її і крутив, як хотів. При цьому він запевняв нас, що від дотику відчуває легкий сверб у нігтях і легкість у руках укупі з нездоланним бажанням прибити одного чи двох служників, тільки не тих, що з тонзурою.

Тут Здоровега обернувся до нас із такими речами:

— Колись Мойсей приніс юдеям скрижалі, Божими перстами накреслені. У Дельфах на чолі Аполлонового храму знайшли виведений верховною силою напис: ????? ??????? [443]. А як минув певний час, на тому самому місці з'явилося ще й слово ЕI [444], теж спущене з неба і верховною силою виведене. Статуя Кибели зійшла з неба у Фриґію, на поле, іменоване Песинунт. Так само, як вірити Еврипіду, спустилася статуя Діани у Тавриду. З небес було послано лицарським і найхристиянішим королям французьким орифламу на подолання бусурман. За царювання Нуми Помпілія, другого римського цезаря, з неба спустився щит із гострими краями, названий Анцил. На атенський Акрополь колись упала з емпірея небесного статуя Мінерви. Нарешті святі Декреталії, які ви бачите тут, накреслені десницею Херувима. Вам, заморським гостям, це може здатися чимось неймовірним.

— Авжеж, щось не дуже віриться, — озвався Панурґ.

— А вони ж дивом послані нам із надгоряного світу, подібно до річки Нілу, яку Гомер, батько всякої філософії (божественні Декреталії виймаючи), тому й назвав її від Юпітера вихідною. А що ви бачили папу, їхнього євангеліста й неодмінного хранителя, то ми вам дозволимо подивитися на них, а захочете, то й прикластися. Проте задля цього вам доведеться три дні перед тим говіти і, ведлуг запроваджених правил, сповідатися, старанно вилущивши та інвентаризувавши ваші прогріхи, аби жодної околичности не проочити, як учать нас дивні глаголи оцих самих божественних Декреталій. А на це потрібен час.

— Чоловіче добрий! (озвався Панурґ). Декретиналії ваші, себто я хотів сказати Декреталії, ми вже бачили і на папері, і на пергамені, і на велені, і рукописні, і видруковані. Показувати їх — зайвий клопіт. З нас досить і вашої охотности, велике вам спасибі.

— Боже світе! (сказав Здоровега). Таких, як оце, ангельського письма, ви зроду не бачили. Ті, що у вас, тільки з наших списані, про це прямо глаголить один наш давезний декреталійний тлумач. Словом, для вас я радий рук доложити. Ви тільки скажіть, чи згодні ви сповідатися і провести кілька днів безскоромних.

— А, привести нам кілька дів нескромних (відповів Панурґ), будь ласка. А от свою душу постом припощувати це вже дзуськи. Нам на морі випало все разом: і Великий піст, і Петрівка, і Пилипівка, і Спасівка, повірте, тяжкий піст, до того ж ще павуки нам зуби павутинням заткали. Подивіться на нашого брата Жана Зубаря…

З цим словом Здоровега ніжно почоломкав його.

— …у нього в роті мох виріс, бо він не здвигне і не ворухне ні губами, ні щелепами.

— Це правда (сказав брат Жан). Я допісникував до того, що мене всього скарлючило.

— Ну, то входьмо (сказав Здоровега) до святині. Ви вже даруйте нам, що ми зараз не відспіваємо врочистої меси. Уже з полудня звернуло, а святі Декреталії забороняють нам правити пополудні, я маю на увазі обідню з півчаками і з причастям. Я можу відправити вам коротку і суху.

— Я б волів (сказав Панурґ) змочену добрим анжуйським вином. Ну, паняйте, паняйте!

— Хай тобі всячина! (сказав брат Жан). Як прикро, що в мене у животі зараз пусто! Якби я, з-чернецька, устиг гарненько підснідати й укинути трохи, то, завів би він Requiem, у мене знайшовся б і хліб і вино на погреб усохших, чи то пак усопших. Паняйте, печіть, катайте, але тільки я вас прошу: відчистіть обідню жвавіше, а то як би в мене з голоду вуха не попухли або ще щось гірше.

Розділ L

Як Здоровега архетип папи нам показав

По завершенні обідні Здоровега дістав біля головного вівтаря в'язку ключів, відімкнув тридцять два засуви і чотирнадцять колодок, на які було замкнене вівтарне загратоване віконце; відтак із таємничою міною накрився мокрим мішком і, розсунувши шарлатову саєтову шторку, показав нам якесь мальовидло, на мій суд ляпанину, тицьнув у нього довгим пірначем, а потім дав нам усім поцілувати те місце, де його пірнач торкнувся, і спитав:

— Як по-вашому, чий це образ?

— Це (відповів Пантаґрюель), певне, папа. Я впізнав його з тіари, з мантії, з наплечника і з пантофлів.

— Ваша правда (сказав Здоровега). Це модель того Всеблагого Бога, який на землі і якого ми побожно чекаємо до себе. О, щасливий, сподіваний і довгожданий день! А ви, блаженні і преблаженні! Світила небесні були до вас такі прихильні, що ви сподобилися воістину і направду лицезріти цього всемилостивого бога земного, саме мальовидло якого уже цілком розгрішує нас від усіх пам'ятних нам гріхів вкупі з одною третиною і вісімнадцятьма сороковими гріхів забутих! Ось чому ми наважуємося споглядати на нього лише на великі святки.

Пантаґрюель сказав, що це мальовидло нагадує роботи Дедала. Хай навіть це і мазанина, але в ній криється якась божественна сила, таємнича і прихована, здатна розгрішувати.

— Це (сказав брат Жан) усе одно, як у Сеї. Сидять якось у свят-вечір у заїзді похатники і хваляться: той вимантачив шість бланків, той два су, той сім каролюсів, а один гладкий жебрак наканючив аж цілих три тестони. «Виходить (кажуть йому кумпани), у тебе Божа нога», так ніби якесь божество засіло в його згризеній пранцями і гнильній нозі.

— Перш (сказав Пантаґрюель) ніж частувати мене такими розповідями, не забудьте принести мені мідницю. А то на мене вже блювачка напала. Згадувати святе ім'я Господнє, говорячи про такі огидні, паскудні речі! Тьху, тьху, як вам не сором! Там у себе в монастирі ви, монахи, любите теревені гнути. А тут уже цитьте!

— Але ж (озвався Епістемон) і лікарі визнають, що в деяких недугах дається взнаки божественна сила. Так само Нерон хвалив гриби і називав їх, як і греки, поживою Богів, бо він отруїв ними свого попередника, римського цезаря Клавдія.

— По-моєму (сказав Панурґ), цей портрет не має ніякої притоки до останніх наших пап, я бачив їх без наплечника, зате у шоломі і в перській тіарі, і коли у всій християнщині панував мир і спокій, вони одні вели криваву й запеклу війну.

— Але ж (сказав Здоровега) вони воювали з ворохобниками, єретиками, затятими протестантами, які наповратилися більше не підкорятися його щасливості, благому Богу, що на землі. Така війна не тільки дозволяється і схвалюється, а ще й ставиться за повинність святими Декреталіями, і папа мусить пустити на пожар і під меч положити цезарів, царів, дуків, принців і цілі панства, як вони його накази не виконують, банітувати, анафемувати і не лише умертвляти їхні тіла і тіла їхніх домівників і челядинців, а й душі ввергнути в геєну огненну.

— У пекло (сказав Панурґ), до всіх дідьків! У вас тут не виймуться єретики уподіб Коцького або ж ті, що водяться межи німців та англійців! Ви всі християни голова в голову.

— От, от (сказав Здоровега). Тому ми всі й урятуємося. Гайда по святу воду, а потім пообідаємо.