Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 115

— Це що! (сказав Пантагрюель). А ось коли йому задали питання, кого більше: мертвих чи живих, він і собі спитав: «А куди ви відносите тих, хто в морі плаває?» Так він тонко натякнув, що на тих, хто в морі плаває, чигає смертельна небезпека і вони повсякчас між життям і смертю. Так само Порцій Катон казав, що він пошкодував би про три речі: якби повірив таємницю жінці, якби бодай один день прогуляв і якби поїхав морем туди, куди можна добратися сухопутком.

— Чесною моєю рясою присягаюсь (сказав Панурґу брат Жан), бахурястий мій друже, злякався ти під час хуртовини даремно, бо потонути тобі не суджено. Тебе вже напевне на шибеницю почеплять або залюбки підсмажать, як мученика за віру. Сеньйоре, вам треба плаща від дощу? На вовках і борсуках вам не потрібні. Веліть оббілувати Панурґа і вкрийтесь його шкурою. Тільки, на Бога, не підходьте до вогню й обминайте кузні. Шкура у вас миттю зотліє, зате дощу і снігу не побоїться, і граду теж. Ба навіть як ви у воду в такому плащі шубовснете, ви не промокнете. Спорудіть з Панурґової шкури зимові чоботи, води вони не пропустять. Зробіть з неї пузирі, аби хлопчики плавати вчились, — спосіб цілком безпечний.

— Ця шкура (сказав Пантагрюель) щось на зразок венериного волоса: ця рослина ніколи не мокне і не вільгне; у воді скільки завгодно тримайте, а сухою зостанеться. Неспроста вона називається adiantos. [428]

— Панурґ, друже мій (сказав брат Жан), прошу тебе, не бійся води. Твоє життя забере інша стихія.

— Воно то так (відповів Панурґ), та тільки кухарі у чортів іноді замріються і дають маху, зчаста варять те, що надавалося до печені, достоту як наші тутешні кухарі, що шпікують куріпок, припутнів і сиваків, збираючись не інакше, як смажити. Буває, що вони куріпок із капустою варять, припутнів із пором, а сиваків із ріпою.

Послухайте, любі друзі, перед усією чесною компанією признаюся: під капеллою на честь святителя Миколая між Кандом і Монсоро я мав на увазі капельницю, з якої капатиме рожева водичка, і там уже, правда, ні бичок, ні корівка не стануть водиться — кругом суцільна водиця.

— Оце то (сказав Евстен) пройда! Пройда над пройдами! Недарма ломбардське прислів'я мовить: Passato el pericolo, gabato el santo. [429]

Розділ XXV

Як по хуртовині Пантаґрюель на Острів макреонів висів

Та ось ми ввійшли в порт острова, що називався Островом макреонів. Добрі люди островики зустріли нас чесно. Старий макробій [430] (себто по-їхньому метр ешевен [431]) хотів був повести Пантаґрюеля до міської ратуші, аби він там як слід відпочив і підживився. Але той не побажав піти з пришибу, перш ніж усі його люди на берег не висядуть. Коли всі зібрались, він звелів переодягтися, а потім виладувати на землю всі корабельні припаси, аби курити на всі заставки. Так усе й зробили. Скільки вже там пили-їли, Бог його знає. Островики і собі понаносили всякої харчі. Пантаґрюелісти віть за віть віддали. А втім, їхній конт був трохи ушкоджений від бурі. Після бенкету Пантаґрюель попросив кожного закасати рукави і направити шкоду, і таку роботу одразу розпочато залюбки.

Ремонт кораблів труднощів не становив, бо макреони були наголо теслярі і такі майстри, яких можна бачити хіба що у венецькому арсеналі. Людність цього великого острова заселила три гавані і десять парафій, а решта поверхні, вкрита корабельним лісом, була пустельна, як Арденни.

На наше прохання старий макробій показав нам усі славні пам'ятки острівні. І ось у темній і пустельній пущі постало перед нами множество старезних, поруйнованих храмів, множество обелісків, пірамід, давезних монументів і гробівців із ріжними написами та епітафіями. Одні були написані ієрогліфами, інші йонійським наріччям, решта — язиками арабським, агарянським, слов'янським тощо. Епістемон, людина цікава, деякі з них списав. Панурґ тим часом сказав братові Жану:

— Це Острів макреонів. Макреон грекою означає старий, людину, якій чимало літ.

— Як же мені бути? (сказав брат Жан). На свій кшталт повернути? Мене ж тут не було, як цей острів так охрестили.

— До речі (відповів Панурґ), я гадаю, що звідси випала назва макрель, тобто зводня. А хто у нас свашкує, як не баби, бо молодь, та блудить. Десь найпевніш, цей острів Макрель, модло і прототип паризійського. Ходімо ловити устриць!

Старий макробій спитав по-йонійському Пантаґрюеля, як вони домудрувалися і схистилися до гавані прибитися саме сьогодні, коли такий вітрюган стругав, а море так грізно шпувало? Пантагрюель йому відповів, що Спаситель світу почув палкі і щирі благання моряків, які не для зиску мандрують і жодного краму з собою не везуть. А в море їх поманула вийти звичайна цікавість одвідати, послухати, побачити і зрозуміти оракула Бакбук і дістати від Сулії відповідь на делікатні запитання, виниклі в декого з їхньої команди. Хай там як, а набідувалися вони чимало і ледве не втонули. Відтак Пантагрюель і собі спитав у старого макробія, чим пояснити цей моторошний ураган і чи не лютують такі хуртовини на навколишніх морях, як це спостерігається в Океанному морі: у протоці Святого Маттея і в Момюсоні, і в морі Середземному: в Саталійській пучині, в Монтарджентано, Пйомбіно, біля рогу Малея в Лаконії, в Гібралтарській протоці, біля Месинської протоки тощо.

Розділ XXVI

Як добрий макробій Пантаґрюелеві розповідав про місцеперебування і смерть героїв

Добрий макробій так мовив:

— Ласкаві мандрівці! Це один із Спорадських островів, але не з тих Спорад, що в Карпатійському морі, а із Спорад океанових. Спрежду був то острів багатий, туристський, грибний, звірний, медний, молочний, джерелястий, торговий, людний, підбретанський, а тепер, з плином часу і на схилку світу, він, як бачите, зубожів і збезлюднів.

Ось у цьому чорному лісі, що на сімдесят вісім з гаком тисяч трасантів тягнеться і просториться, мешкають демони і герої, нині вже підтоптані, так ось, в останні три дні ми бачили у небі комету, аж це вона погасла, як ми гадаємо, через те, що вчора один із них сконав, і цю люту хуртовину, яка вас шарпала, спричинила його смерть. Коли всі живі-здорові, то все блаженствує і тут і на сусідніх островах. Коли ж хтось із них переставиться, то з лісу до нас долітають крики і жалібний лемент, на землі панують моровиці, напасті й знута, у повітрі — вихори й тьма, на морі — буря й ураган.

— У сказаному вами (мовив Пантагрюель) є зерно істини. Це все одно, що походня або ж свічка, поки вони горять і жевріють, то освітлюють усіх, пітьму розганяють, кожному дають утіху, кожному прислужуються світлом, нікому не шкодять, нікому не допікають, але, померкнувши, повітря димом і чадом занечищують, усім і кожному завдають шкоди і бридять. Так і з цими чистими й великими душами, поки вони з тілом не розлучилися, їхнє сусідство мирне, корисне, погідне, гонорове. А в годину, коли вони відлітають, на островах і континентах зазвичай спостерігаються атмосферні збурення, морок, грім, град, підземні поштовхи, удари, землетруси, на морі — борвій і хуртовина, і все це супроводжується голосінням народів, зміною вірувань, упадком царств і розвалом республік.

— Ми нестак давно (сказав Епістемон) пересвідчились у цьому під час смерти завзятого і просвіченого лицаря Ґійома дю Белле. Поки він жив, Франція на завидки всім пишала, усі шукали спілки з нею, всі її побоювалися. А після його кончини протягом довгих років усі її зневажали.

— Ось так (сказав Пантаґрюель), коли конав Анхіз у Трапані Сицилійському, хуртовина накоїла лиха Енеєві. З цієї самої причини Ірод, лютий тиран, цар юдейський, чуючи наближення страшного й огидного кінця (він сконав від питиріазиса, червами і нужою заживо зжертий, як перед ним померли Луцій Сулла, Фрекід Сирійський, Штагорів вихователь, грецький поет Алкман та інші) і передбачаючи, як жиди по його смерті запалять на радощах потішні вогні, заманив до себе в палац усіх ноблів і магістратів з усіх міст, слобід і замків Юдеї, заманив хитрощами, під тим приводом, буцімто йому треба переказати щось важливе щодо правління і захисту провінції. Коли ж ті зібрались і явились самолично, він велів їх замкнути в палацовому іподромі. А потім звернувся до своякині своєї Саломеї й мужа її Олександра з такою рацеєю: «Я знаю, що жиди моїй смерті зрадіють, а проте, як ви побажаєте вислухати мене й виконати те, що я вам скажу, погреб мій буде пишний, а скорбота велика. Як я упокоюсь, накажіть лучникам мої охорони, які вже моє розпорядження дістали, перебити всіх ноблів і магістратів, які тут під замком. Після цього вся Юдея несамохіть скорбітиме і ридатиме, а чужинці подумають, що причиною тому моя кончина, як нібито спустив духа якийсь герой».