Ґарґантюа і Пантаґрюель, стр. 110

Назавтра, після такого теплого прийняття, судової повістки так і не знайшлося ні в торбі, ні в ягдташі худого крючка. Ще один крючок, у супроводі двох служак для охорони, вирушив до сеньйора де Баше вручити позов від кабанкуватого пріора. Дзвінок заворітника врадував увесь дім, і всі нетерпляче почали чекати крючка. Баше з жінкою і своїми прибічниками саме трапезували. Він велів покликати крючка, посадовив його біля себе, служак біля доньок, і всі веселенько заходилися наминати. За десертом крючок устав з-за столу і при всіх заявив, що Баше позивають. Баше ввічливо зажадав офіційного документу. Документ був при крючку. Сеньйору де Баше одразу було вручено повістку. Крючок і служаки дістали від нього по чотири екю з зображенням сонця.

Відтак учасники фарсу розійшлися готуватися до вистави. Трюдон забарабанив. Баше запросив крючка бути свідком при одруженні його прибічника і скласти, за добру винагороду і гонорар, шлюбну угоду. Крючок яко ґречний дістав приладдя до письма, служаки ні крок від нього не відступали. Луар вступив до зали в одні двері, його жінка в другі, в супроводі панночок у весільних платтячках. Удар, у церковному апараті, узяв їх за руки, спитав їхньої згоди, благословив і не поскупився на святу воду. Угоду ствердили підписами. В одні двері внесено вина і лагоминок, у другі — табунчик білих і брунатних весільних стрічок, у треті таємно доставлено рукавички.

Розділ XV

Як крючок закликав по-давньому свадьбувати

Крючок, величезний келих бретонського висушивши без остатку, звернувся до сеньйора:

— Мостивий пане! Що ж це таке діється? У нас більше не годують бебехами одне одного на весіллі? Ось так, бодай мого батька мордувало, добрі звичаї й переводяться! Тепер і зайців не підняти більше з тирла. А де щирі друзі? Ви тільки подумайте: многі церкви скасували пиятику, що йшла колись під спів різдвяного ірмоса. Люд затуманіє. Настав кінець світу. Ба ні, свайба, свайба, свайба!

Сказавши теє, він почав тузувати Баше та його жінку, а потім його дочок та Удара.

Тут розгулялися залізні рукавички, і голова крючка тріснула в дев'яти місцях, одному служаці зламали правицю, а другому зчахнули верхню щелепу, аж вона півпідборіддя йому закрила, а язик надвір вивалився, а крім того він збеззубів на кутняки, сміюнці і кливаки. Бубон перейшов на інший ритм, рукавички непомітно поховалися, конту ще піднесли, і весільчани знов загуляли. Почарківці пили за здоров'я один одного, всі пили за крючка і за обох служак, а Удар кляв і лаяв весілля, доводячи, що один із служак нібито йому все плече розчимисував. Проте випили з великою втіхою і за служаку. Безщелепий служака складав руки і мовчки, бо говорити він не міг, перепрошував. Луар скаржився, що збезручений служака так садонув кулаком у лікоть, що він тепер у нього весь розкремсплющчавлений.

– І справді (казав Трюдон, ліве око носовичком тулячи і показуючи свій прорваний з одного краю бубон), що я їм зробив? На тому не край, що мені з усього маху розгемселелугатилупшакресабухбехали бідолашне моє око, та ще й бубон провалили. У барабан на весіллях завжди б'ють, а барабанчика шанують, проте не б'ють зроду. Чорти його батька знають що таке!

— Брате (сказав йому крючок однорук), ось тут у мене у торбі гарні, великі, давні царські грамоти, на, візьми, заткни ними свій бубон і прости мені Бога ради. Рів'єрською Богоматір'ю клянуся, зла я тобі не бажав!

Такий собі джура, накульгуючи і на одну ногу припадаючи, не кажи ти зацний сеньйор Деларош-Розе, сказав служаці з щелепою, звислою як слинявчик:

— Хто ви такі єсте: бояки, перебійці чи убійники? Того вам мало, що ви знівечскалічполамскрутроз'юшобезвічили кованими черевичиськами верхні наші члени, вам ще треба було копняками луплусьлулусыпмалисырякбебехзвезти нас по ногах? То це, по-вашому, такий бій для забави? Це ж не герць — хай тобі грець!

Служака, молитовно руки склавши, мабуть, для перепросин, слебізував крізь зуби:

— Теє, як його… а воно, онеє…

Молода плакала зо сміху чи з плачу сміялася, бо крючки, не здобрівши боєм куди-попадя і куди-хотя і добрячої матланки їй завдавши, ще й підступно лапщипдряпмацщупм'яшкурили їй срамоту.

— Це все враг (сказав Баше) роду людського! Пан король (так крючки себе взивають) з доброго дива розкучмав мою стару. Ну, та я на нього не кривджуся. Це так собі, любі весільні пестощі. Ось тільки явився він з позовом як янгол вістун, а парла дає як гаспид — оце мені тепер ясно, як день. Що-що, а чухрати цей чухрар уміє знаменито! Залюбки п'ю до нього, а також до вас, панове служаки.

— Але (сказала його жінка) якої холери і якої нетечі він мене і так і розтак товчениками частував? А втім, хай йому біс, я на нього серця не маю. Ні, Бог свідок, не маю! Одне скажу: плечі мої зроду не відчували на собі таких цупких пальців.

Шахвар тримав ліву руку на черезплічнику, буцімто вона була в нього роздрібзламвибита.

— Лукавий (сказав він) підбив мене на це весілля піти, їй-богу, у мене всі руки розміжчтрощзмолочені. Чхати б на такі весілля! Далебі, це стеменнісінький лапифський пир, самосатським любомудром описаний.

Крючок більше не розтуляв рота. А служаки перепросили, сказали, що вони це не зумисне, і благали ради Бога вибачити їм.

Так вони й поїхали. За півльє від замку крючку стало зле. Зате служаки, до Іль-Бушара вернувшись, заявили привселюдно, що такого чеснотливого мужа, як сеньйор де Баше, і такого порядного дому, як у нього, вони не бачили, що зроду на такому весіллі не гуляли, а що вся причина на них, бо вони перші почали кулачити. Ось тільки вкрито таємницею, скільки вони ще потім брикали.

Тоді й з'ясувалося, що гроші де Баше були ще згубніші, вадливіші й шкідливіші для крючків і служак, ніж колись тулузьке золото або ж Сеїв кінь для його посідачів. Відтоді сеньйору де Баше дали спокій, а весілля де Баше стало примовлею.

Розділ XVI

Як брат Жан вдачу крючків вивіряв

— Оповідка цяя (сказав Пантагрюель) хай і втішна, проте треба мати страх Божий перед очима.

— Мені б ще більше (сказав Епістемон) вона сподобалася, якби залізні кулаки гупали в плечі кабанкуватому пріорові. Він витрачав гроші для власної уподоби, щоб дошкулити Баші і щоб крючкам натрусилося. Духопелики створені для його гирі, найпаче як зважити на страшенне здирство тих роз'їзних суддів, що творять суд у затінку береста. А чим же сердешні крючки привинилися?

— Мені згадався (озвався й собі Пантаґрюель) один мостивий римлянин на ім'я Луцій Нератій.

Випав він із шляхетного і на ту добу багатого роду. Однак самоволець він був неабиякий, вирушаючи кудись, він велів своїй челяді напихати торби золотими і срібними монетами, і як йому на вулиці траплявся якийсь мартопляс, він знічев'я, просто так, для сміху, давав йому по шиї міцненького паца, а щоб уласкавити потім шелихвоста і той до суду не подавав, відвалював йому грошей. Нагороджуючи і вконтентовуючи його, він чинив у дусі закону Дванадцяти Скрижалей. Отак він спускав свій маєток і лупцював своїм коштом людей.

— Священним ходаком святого Бенедикта присягаюсь (сказав брат Жан), я зараз дізнаюся, де собака заритий!

Промовивши теє, ступив на берег, послав руку до череса і витяг звідти двадцять екю з сонцем, а відтак сказав до слуху всьому крючківському кодлу:

— Хто хоче дістати двадцять золотих екю за те, щоб його сатанинськи побили?

— Я, я, я! (озвалися всі). Ви поб'єте нас до посиніння, вашець, це вже напевне, зате і заробіток не злий.

Тут усі до брата Жана рвонули: кожному кортіло, щоб його за таку високу ставку одлушпанили. Брат Жан, це зборище оглянувши, вибрав червонопикого крючка, в якого на бецмані правиці красувався масивний і широкий срібний перстень з дуже буйним жабником.

Невдоволений таким вибором, здвиг заремствував, а молодий, високий і сухорлявий крючок, хлопчина тертий, умудренний і в церковному суді, як подейкували, впливовий, став мурмотати й нарікати, що червонопикий відбиває у них усю практику і що якби у них можна було заробити лише на тридцяти гарячих, то двадцять вісім з половиною він би на себе відтягнув. Одначе всі ці жаління і скигління викликалися звичайнісінькими заздрощами.