Ерагон. Найстарший, стр. 65
— Ви сумніваєтесь? — струснула своїми патлами чаклунка.
— Тоді зроби це!
Тріанна схопила зіпсовану сукню й почала уважно її розглядати.
— Гадаю, це можливо, — нарешті пробурмотіла вона, — але треба все обмізкувати як слід.
— Ні, зроби це негайно, — суворо наполягла королева. — Нехай це буде твоїм першим завданням. І знайди досвідчену майстриню-мереживницю, яка б допомагала тобі.
— Добре, моя пані, — скорилася Тріанна.
— Загалом, — змінила тон Насуада, — непогано було б зібрати найкращих чарівників з Ду Врангр Гата, щоб спільними зусиллями задіяти магію на користь варденам. То як, візьмешся за цю справу? Якщо згодна, то завтра вранці й доповіси.
— Добре, моя пані, — знову вклонилася чаклунка.
Задоволена із себе, Насуада провела її поглядом до дверей, а потім знеможено заплющила очі, радіючи з перемоги. Навіть її батько не зміг би такого втнути!
— Я здивувала тебе, Фарико? — озвалась дівчина до служниці.
— Ви завжди мене дивуєте! — захоплено вигукнула та.
ЕЛВА
— Вибачте, пані! — почувся здалеку голос. — Вас питають.
— Що таке? — спроквола відгукнулась Насуада, відволікаючись від своїх думок.
До кімнати заходив Джормандер. Скинувши шолома, він шанобливо вклонився королеві.
— Ласкаво просимо, Джормандере, — привітно усміхнулася дівчина. — Як сьогодні почувається ваш син?
Якби ж усі придворні служили їй з такою самою відданістю, як оцей мужній чолов'яга!
— Його кашель трохи вгамувався, — відповів той.
— Я рада це чути. Отже, що привело вас до мене?
Зморшки лягли на Джормандерове чоло.
— Магія, моя королево, — мовив він сумно, — і досить дивна!
— Та невже?
— Так-так, — запевнив вояк. — Ви ж пригадуєте ту дитину, яку благословив Ерагон?
— Ну, то й що? — здивувалась дівчина, яка не вірила в казки про божественне призначення тієї дитини в майбутньому, тоді як допомога варденам була потрібна негайно.
— Мене попросили відвести вас до неї.
— Попросили? Хто попросив? Навіщо?
— Один хлопчина на тренуванні, — пояснив Джормандер, — Мовляв, на дитину варто дивитися. Але він виглядав, наче кіт-перевертень, тому я й вирішив перевірити. Розпитав людей, а вони й кажуть, що та дівчинка, яку благословив Ерагон, якась не така, розумієте?
— Цебто як? — не второпала Насуада.
Здоровань знизав плечима.
— Гадаю, варто послухати того кота, — тільки й сказав він. — Ну, і глянути на дитину.
Насуада на якусь мить замислилась, пригадуючи, як нерозумно нехтувати порадами котів-перевертнів. Утім, її знайома Анжела, котра мала одного такого, була вкрай непередбачливою особою, що давало підстави сумніватися в чаклунах.
— Магія, кажеш? — скривилась дівчина.
— Саме так, магія, — з острахом озирнувся Джормандер.
— Що ж, давай поглянемо. Ця дитина тут?
— Орин надав їй з опікуном кімнату в східній частині замку.
— Тоді ходімо, — вирішила Насуада, наказавши Фариці відмінити всі сьогоднішні візити. Дорогу королеві показував Джормандер, а слідом сунула сторожа.
Спека в замку стояла просто нестерпна. Повітря тремтіло, мов рідке скло на підвіконнях, а відчуття було таке, ніби перебуваєш усередині печі для хліба. Утім, смаглява дівчина краще за всіх терпіла цю спеку. Гірше було зі здорованями на кшталт Джормандера чи огрядних охоронців, обвішаних зброєю й закутих в обладунки. Піт рясно зрошував їхні обличчя, вояки важко дихали й ледь-ледь пленталися за королевою. Насуада згадала, як по прибутті до Аберона декілька варденів навіть померло від теплового удару.
— Годі вже, перепочиньте, — зупинила вона вояків. — Я не хочу, щоб ви попадали десь посеред дороги, як ті кеглі!
Їм довелось зупинятися ще двічі, аж поки виснажена варта не завмерла перед входом до кімнати загадкової дитини. Підлога тут була всіяна подарунками на будь-який копил.
Джормандер постукав.
— Хто там? — перелякано спитали зсередини.
— Пані Насуада прийшла глянути на дитину, — гукнув він.
— У вас чисте серце й тверді наміри?
— Моє серце чисте, мов кришталь, а наміри твердіші, ніж залізо, — озвалась королева, відсторонивши свого придворного.
— Тоді заходьте.
Двері нечутно відчинилися, хоч за ними нікого й не було. Кімната, ледь освітлена ліхтарем, виявилась затягнута темною тканиною, що надавало помешканню вигляду печери. Повітря, як не дивно, було прохолодним, наче в осінню ніч. «Магія!» — ворухнулась думка в гостей. Меблів у кімнаті майже не було, окрім кількох стільців.
Із темного кутка за гостями сторожко спостерігала згорблена бабуся, поруч з якою застигла Анжела зі своїм котом-перевертнем. Перед ними бліденька дівчинка навколішках щось їла з брудної тарілки.
— А де ж та дитина? — нарешті озвалася королева й раптом побачила тавро дракона, що горіло на чолі малої.
— Я тут, — усміхнувшись, грубим голосом відповіло дівча. — Мене звати Елва.
Насуада аж відсахнулась і схопилась було за кинджал, але її зупинили.
— Не бійся, — заспокоїла її Елва, наказавши бабі-служниці принести ще щось попоїсти. — Присядь, будь ласка. Я чекала на тебе відтоді, як почала пророкувати.
— А коли це сталося? — недовірливо спитала Насуада.
— На тому тижні, — склала мала пророчиця руки на колінах. — Знаєш, навіть твій батько Аджихад не зміг би так добре правити варденами, як ти. Отже, ти обрала правильний шлях. Твоє ім'я будуть славити віками за те, що ти змогла перевести варденів до Сурди й атакувати Імперію, коли всі вважали це безумством.
Ошелешена дівчина безтямно втупилася в малу. Адже та казала саме те, що Насуада хотіла почути увесь цей час! Сумніви й страхи, усе було тепер позаду! Сльози полегшення і вдячності виступили в неї на очах. Але раптом вона схаменулася. Звідки ця дитина може все знати про неї?
— Хто ти така? — суворо спитала вона в пророчиці.
— Я та, ким мене зробив Ерагон, — пролунало у відповідь.
— Але ж він тільки благословив тебе!
— Він не знав, що робить, — старечим голосом пояснила Елва. — Відтоді я відчуваю страждання всіх, кого тільки бачу. Раніше я не могла нічому зарадити, а ось тепер, коли виросла, можу.
— Але як?
— Магія в моїй крові дозволяє захищати людей від болю, — гірко всміхнулось дівча. — Звісно, це дуже важко для мене самої.
Тільки тепер Насуада збагнула, що дивний вигляд цієї дитини — то наслідок її внутрішніх страждань. Мабуть, це розриває бідолашку на шматки!
— Навіщо ти пророкуєш мені? — спитала королева.
— Я подумала, що ти повинна про все знати, — відповіла Елва. — А ще не забувай про мою власну вигоду! Поки триватиме війна, ти страждатимеш, а отже, я теж страждатиму за тебе! Тому використай мене для своєї боротьби, аби припинити наші спільні муки, і я обіцяю, що тоді ти матимеш безхмарне майбутнє!
Цієї хвилини повернулася стара служниця. Вона принесла дівчинці якісь харчі, і та знову схилилася над тарілкою. Насуада відчула майже фізичне полегшення, коли Елва відволіклась. Тепер, припавши жадібно до їжі, вона знову стала схожою на звичайне собі сільське дівча.
Насуада зачекала ще трохи. Та Елва розповіла вже про все, що хотіла. За якийсь час Анжела покликала королеву з кімнати, і вона вийшла зі знахаркою в коридор.
— Вона весь час їсть! — сказала та. — Ми ледь встигаємо діставати їй харчі!
— Не хвилюйся, я вам допоможу, — стомлено мовила Насуада. — Таке взагалі бувало коли-небудь за твоєї пам'яті?
— Ні, жодного разу! — струснула кучерями чаклунка. — Я хотіла зазирнути в її майбутнє, але марно. Там така трясовина!
— Вона небезпечна?
— Ми всі небезпечні, — знизала плечима чаклунка.
— Ти знаєш, що я маю на увазі, — наполягла Насуада.
— Вона більш небезпечна, ніж дехто, і менш небезпечна за решту, — багатозначно мовила Анжела. — Словом, справа тут така. Коли вона бачить скривджену людину, то відразу ж переймається її бідами й починає страждати. Ось чому ми тримаємо її тут.