Ерагон, стр. 60

— А якщо цей нас викаже? — спитав перший разак, вказуючи мечем на Ерагона.

— Навряд чи він посміє, — озвався його спільник, витягаючи ножа.

— Твоя правда, — почухала потилицю інша потвора.

Разом вони витягли Брома на середину галявини й поставили навколішки. Ледь притомний старий відразу ж упав набік. Із дедалі більшим жахом Ерагон спостерігав за діями разаків. «Я мушу звільнитись!» — стугоніло йому в голові. Юнак щосили смикнув мотузки, якими його було зв’язано, але марно.

— Тільки без дурниць, — гаркнув перший разак, тицьнувши на нього мечем. Несподівано він наморщив носа й нервово понюхав повітря.

Другий разак, рикнувши, задер Бромові голову й приставив ножа йому до горла. Тієї ж миті пролунало низьке дзижчання, і потвора дико заревіла. У її плечі стриміла стріла. Його недолугий спільник, облишивши Ерагона, відскочив убік, і ось уже обидва разаки зайняли бойову позицію, озираючись на всі боки й вдивляючись у темряву. На Брома вже ніхто не звертав уваги, тож він спробував звестись.

— Лягай! — гукнув йому Ерагон.

Старий, ніби не чуючи, звівся й посунув до хлопця. У повітрі знов засвистіли стріли, які пускали невидимі нападники, і разаки спробували сховатися між камінням. Зненацька стріли полетіли ще й з іншого боку, тож розгубленим потворам стало взагалі непереливки. Їхні плащі було зрешечено стрілами, а одному з разаків поранило руку. Заревівши, вони кинулись навтьоки, але на ходу встигли стусонути Ерагона в бік, а хтось із них, прицілившись, навіть жбурнув у нього ножа.

Несподівано в Бромових очах спалахнуло дивне сяйво, і він кинувся навперейми смертоносній зброї. Із глухим звуком ніж увійшов у його тіло, і старий важко впав на землю.

— Ні-і-і! — закричав Ерагон, кинувшись до Брома. Але від болю в боці йому запаморочилося в голові, і хлопець втратив пам’ять.

Мертаг

Ш уже довго одним-єдиним, що відчував Ерагон, був біль у боці. Кожен вдих і видих коштував парубкові чималих зусиль. Він почувався так, ніби ніж влучив у нього самого, а не в бідолашного Брома. Здавалося, що юнак загубився в часі, не пам'ятаючи, як довго все це було: годину тому чи цілий тиждень? Насилу оговтавшись, він довго придивлявся до багаття, яке палахкотіло неподалік. Ерагонові руки ще й досі були зв’язані. Утім, дії отрути він уже не відчував, тож юнак одразу звернувся до Сапфіри.

— Тебе поранено? — ГУКНУВ юнак.

— Ні, — гірко посміхнувся дракон, який був зовсім поряд і схилився над Ерагоном. — Поранено тебе й Брома.

— А хто це розпалив багаття? — поворухнувся хлопець, — Ти що, сама звільнилася з кайданів?

— Ні, не сама, — зітхнула Сапфіра.

— Я так і думав, — спробував звестися на ноги Ерагон і тільки тепер помітив незнайомого юнака, який сидів біля багаття.

Від незнайомця, вбраного у старий одяг, віяло холодною впевненістю. У руках він тримав лук, а на його поясі висів довгий меч. Білий ріг, оздоблений сріблом, лежав у нього на колінах, із-за халяви чобота визирав кинджал. Незворушне обличчя юнака обрамляли каштанові кучері. Узагалі, на вигляд він був старший за Ерагона, а крім того, десь на дюйм вищий. Поряд із незнайомцем стояв його бойовий кінь. Час від часу юнак із деяким острахом поглядав на Сапфіру.

— Ти хто? — нарешті спитав у нього Ерагон.

— Мене звати Мертаг, — тихо озвався той.

— А чому ти нам допоміг? — намагаючись звільнитися від мотузків, знову спитав юнак.

— Не тільки ви ворогуєте з разаками. Я теж полював на них.

— То ти їх знаєш? — продовжував розпитувати Ерагон.

— Авжеж.

Ерагон вирішив скористатися магією, щоб нарешті звільнити руки, але недовірливо зиркнув на незнайомця: може, не варто при ньому? Трохи повагавшись, він усе-таки вирішив не зважати. «Джиєрда!» — гукнув парубок, і остогидлі мотузки впали додолу. Задоволений хлопець потер зап’ястки, відновлюючи кровообіг, а Мертаг так само незворушно спостерігав за ним.

Після цього Ерагон спробував був підвестись, але раптовий біль у ребрах одразу ж звалив його додолу. Лежачи на спині, він тільки хапав ротом повітря крізь стиснуті зуби. Мертаг хотів йому допомогти, але Сапфіра зупинила його грізним гарчанням.

— Я б і раніше допоміг, — розвів він руками. — Але твій дракон мене не пускає.

— Її звати Сапфіра, — озвався Ерагон. — Та пусти ж ти його нарешті! — гукнув він до Сапфіри. — Я ж не дам собі ради, хіба ти не бачиш? До того ж, він урятував нам життя!

Дракон іще раз невдоволено загарчав, але відступив на крок назад. Мертаг рішуче підійшов до парубка.

Він нахилився над Ерагоном і допоміг йому звестися на ноги. Зойкнувши, юнак заточився, але встояв на ногах, підтриманий міцною рукою. Разом вони рушили до багаття, біля якого лежав на спині Бром.

— Як він? — спитав Ерагон.

— Кепсько, — відповів Мертаг, обережно садовлячи хлопця на землю. — Ніж увійшов якраз поміж ребра. Якщо хочеш, можеш оглянути його рану, але спочатку давай подивимось, що з тобою.

Він допоміг Ерагонові скинути сорочку й аж присвиснув:

— Ого!

— Ого, — слабким голосом відгукнувся Ерагон. Увесь його лівий бік був одним великим синцем. Шкіра набрякла, а в кількох місцях навіть луснула. Приклавши руку до рани, Мертаг ледь-ледь натиснув. Від болю хлопцеві аж в очах потемніло. Не втримавшись, він голосно зойкнув, а Сапфіра загрозливо загарчала.

Зиркнувши на дракона, Мертаг підняв із землі ряднину.

— Гадаю, у тебе зламані ребра, — сказав він, звертаючись до Ерагона. — Важко сказати скільки, але два — це точно, може, навіть і більше. Тобі пощастило, що ти ще не харкаєш кров’ю. — Юнак розірвав ряднину й перев’язав Ерагонові груди.

— Авжеж… мені пощастило, — погодився Ерагон, одягаючи сорочку. Він обережно видихнув повітря й повільно підійшов до Брома, помітивши, що Мертаг розрізав йому для перев’язки плаща. Коли він спробував оглянути рану, його пальці тремтіли.

— Не чіпай пов’язки, — застеріг Мертаг. — Без неї він зійде кров’ю.

Не звертаючи уваги на пересторогу, юнак ізсунув тканину з Бромового боку. Видовище було жахливе. З неглибокої на вигляд рани жебоніла кров. Мабуть, ця рана теж не загоювалась, як і ті, що їх разаки завдали нещасному Герроу.

Ерагон стягнув рукавички, марно намагаючись згадати потрібні для зцілення слова.

«Допоможи мені, Сапфіро, — подумки попрохав він дракона. — Я надто слабкий, аби зробити це самотужки».

«Я з тобою, хлопче», — озвалася Сапфіра, наблизившись. Її думки ввійшли до Ерагонової свідомості, поновлюючи магічну силу.

— Вайзе хейл! — гукнув хлопець, випроставши руку над Бромом. Його долоня засяяла, і рана старого прямо на очах зникла, немовби її й не було. Мертаг мовчки спостерігав за діями парубка.

За мить усе скінчилося — сяйво згасло, і виснажений Ерагон присів навпочіпки біля дракона.

— Такого ми ще не робили, — сказав він Сапфірі.

— Разом ми зможемо робити все, чого не зможемо зробити поодинці, — відповіла та.

Мертаг оглянув Брома.

— То що, тепер він одужає? — спитав він.

— Я зцілив тільки те, що бачив, — пояснив Ерагон. — На жаль, мої знання не дозволяють лікувати нутрощі. Тепер усе залежить від самого старого. До того ж, мені дуже кепсько…

— Тобі треба попоїсти, — схаменувся Мертаг. — Зараз я зварю якої-небудь юшки.

Доки він куховарив, Ерагон намагався зрозуміти, звідки взявся цей юнак. Зброя незнайомця була тонкої роботи, як і мисливський ріг. Отже, він міг бути або звичайним собі злодієм, або неабияким багатієм. «Навіщо ж йому разаки? — ніяк не міг збагнути Ерагон. — Чому він теж уважає їх за ворогів? А може, він спільник варденів?»

За якийсь час Мертаг тицьнув йому миску наваристої юшки, яку парубок швидко з’їв.

— Разаки давно втекли? — обережно спитав він замість подяки.

— Кілька годин тому, — відповів юнак.

— Тоді нам треба вшиватися звідси, доки вони не повернулися з підкріпленням, — вирішив юнак.

— Ну, ти-то, може, і вшиєшся, — погодився Мертаг. — А ось старому це вже навряд чи під силу. Після того, як тобі між ребер встромили ножа, далеко не втечеш.