Сестра Керрі, стр. 67

Це пробудження не мало безпосередніх наслідків, бо Керрі не була заповзятлива, однак вона завжди була схильна піддаватися тискові нового, а попавши в нову течію — давати себе занести дуже далеко. Герствуд нічого не помітив. Він не звернув уваги на ті виразні контрасти, які вразили Керрі. Він навіть не помітив тіні смутку, що затьмарила її погляд. А що найгірше — вона почала тепер відчувати са-і мотність у своїй квартирі і шукати товариства місіс Венс, якій вона дуже сподобалась.

— Ходімо сьогодні на денну виставу! — запропонувала місіс Венс, забігши якось уранці до Керрі просто з ліжка, у рожевому пеньюарі. Герствуд і Венс з годину тому розійшлися, кожен у своїх справах.

— Гаразд, — відповіла Керрі, милуючись випещеною, елегантною місіс Венс, в якій угадувалась обожнювана жінка, що звикла до задоволення усіх своїх бажань. — А що йде сьогодні?

— О, мені хочеться побачити Ната Гудвіна, — промовила місіс Венс. — По-моєму, він найкращий актор у світі. Газети так вихваляють його.

— Коли нам треба буде вийти з дому? — спитала Керрі,

— Давайте вийдем о першій годині і пройдемось по Бродвею від Тридцять четвертої вулиці,— сказала місіс Венс. — Це так цікаво. Гудвін грає в Медісон-Сквері

— Я охоче піду, — сказала Керрі.— А скільки коштують квитки?

— Не більше долара, — відповіла місіс Венс.

Вона пішла і о першій годині з’явилася знов у розкішній темно-синій сукні і не менш елегантному капелюшку. Керрі теж уже причепурилась і виглядала чарівно, проте убрання цієї жінки так різнилось від її, що їй стало прикро. У місіс Венс було стільки гарненьких дрібничок, яких Керрі бракувало: золоті оздоби, вишукана сумочка з зеленої шкіри з монограмою, хусточка з надзвичайно гарним узором і таке інше. Керрі відчула, що їй треба мати значно кращий гардероб, щоб витримати порівняння з цією жінкою, і що кожен, поглянувши на них, віддав би перевагу місіс Венс тільки завдяки її туалетам. Це була прикра, хоч і не зовсім справедлива думка, бо Керрі якраз розквітла і могла похвалитись не гіршою по-своєму вродою. Різниця між обома жінками була тільки в якості й свіжості убрання, та й то не така вже помітна. Проте Керрі запам’ятала ту різницю, і її незадоволення своїм становищем зросло.

Прогулянка по Бродвею в ті дні, як і тепер, становила одну з характерних рис нью-йоркського життя. Перед денними виставами і після них тут можна було побачити не тільки гарненьких жінок, з тих, що люблять показати себе, але й мужчин, які люблять помилуватися жінками. Це була вельми показна процесія вродливих облич і пишних убрань. Жінки з’являлись у своїх найкращих капелюшках, взутті й рукавичках і простували парами до розкішних магазинів чи театрів, розташованих на всьому протязі від Чотирнадцятої до Тридцять четвертої вулиці. Чоловіки теж намагалися показатись в усьому, що в них було наймоднішого. Кравець міг би тут вибирати зразки чоловічих костюмів, швець — фасон і колір взуття, а капелюшник — головних уборів. Можна сказати, що кожний новий костюм любителі добре вдягатись обновляли обов’язково на Бродвеї. Це було настільки відомо, що за кілька років з’явилась пісенька, яка облетіла всі мюзик-холи міста; ця пісня називалась «Що йому робити на Бродвеї?» і оспівувала модний парад на цій вулиці перед денними виставами.

Відколи Керрі жила в Нью-Йорку, вона ще не чула про цей парад туалетів і не бувала у цей час на Бродвеї. Що ж до місіс Венс, то для неї це видовище було звичною річчю, про яку вона не тільки знала, але й сама не раз тут походжала навмисно, щоб бачити інших і себе показати, вразити своєю красою, а разом і пересвідчитись, що вона не відстала від моди і не поступиться перед іншими красунями й чепурухами.

Керрі з невимушеним виглядом ішла поряд з приятелькою, коли вони вийшли з трамвая на Тридцять четвертій вулиці, але скоро всю її увагу поглинув пишно вбраний натовп, іцо вирував навколо них. Вона раптом помітила, що місіс Венс почала триматись якось напружено під безцеремонними поглядами вродливих чоловіків і блискучих дам, які ніби забули про всі правила пристойності. Тут, здається, вважалося зовсім звичайною річчю дивитись пильно просто в лице. Керрі відчула, що її теж розглядають і пускають їй бісики. Чоловіки в бездоганних пальтах і циліндрах, помахуючи палицями з срібними головками, пробиралися щільно повз жінок, раз у раз заглядаючи їм в очі, зустрічаючись з їхніми поглядами. Дами шелестіли важкими шовками, роблено всміхаючись і поширюючи навколо запах парфумів. Керрі помітила, що чесноти тут обмаль, зате розпусти дуже густо. Скільки тут було нарум’янених, запудрених щік і нафарбованих губів, напахченого волосся, розширених, млосних, закличних очей! Керрі ніби враз прокинулась у гущі модного натовпу, на виставці шику — і якого шику! Вздовж вулиці на кожному кроці виблискували вітрини ювелірів. Квіти, хутра, галантерея, кондитерський крам пропливали перед очима. Вулицю запруджували екіпажі. Величні швейцари у широчезних лівреях з блискучими поясами й гудзиками стояли біля входів до розкішних магазинів. Кучери в жовтих чоботях, білих рейтузах і синіх куртках догідливо чекали власниць екіпажів, зайнятих купуванням. Вулиця дихала багатством і шиком, і Керрі почувала, що вона тут чужа. Ні за що в світі не зуміла б вона триматись тут так упевнено, як вродлива місіс Венс. Керрі думала тільки про одне: кожному видно, що з них двох вона вдягнена гірше. Це так дошкуляло їй, що вона вирішила не приходити сюди, поки не зможе змінити свій вигляд. В той же час вона палко бажала зазнати цієї насолоди — з’явитися тут рівною серед рівних. Ах, тоді вона була б щаслива!

РОЗДІЛ XXXII

Валтасарів бенкет. Ясновидець рече

Почуття, що викликала в Керрі ця прогулянка, зробили її дуже сприйнятливою до патетики п’єси, побаченої зараз після того. Актор, якого вони пішли подивитись, здобув популярність у комедіях мішаного типу, де дійові особи страждають у такій мірі, щоб відтінювати гумор. Що ж до

Керрі, то, як ми вже знаємо, сцена завжди вабила її до себе. Вона ніколи не забувала свого єдиного сценічного дебюту й успіху в Чікаго. Ця подія жила в її душі ті довгі дні, коли крісло-гойдалка і модний роман були її єдиними розвагами. І коли вона бувала в театрі, власне обдарування відразу озивалося в ній. Деякі сцени викликали в ній бажання взяти в них участь, передати почуття, яких вона зазнала б на місці тієї чи іншої дійової особи. І майже завжди вона йшла зі спектаклю сповнена яскравих вражень, які захоплювали її на самоті весь наступний день, Вона жила стільки ж у цьому уявному світі, як і в буденному житті з його реальними подіями.

Не часто траплялося так, щоб вона приходила на спектакль, до глибини душі схвильована не вигаданими, а життєвими подіями. Сьогодні ж у її серці бриніла тиха пісня тужливого жадання, навіяного побаченими пишними уборами, веселощами, красою. О, ці жінки, що проходили повз неї,— їх були сотні й сотні,— хто вони? Звідки ці багаті, елегантні убрання, барвисті самоцвіти, срібні й золоті оздоби? Де живуть ці чарівні істоти? Серед яких вишуканих різьблених меблів, розмальованих стін і розкішних килимів минають їхні дні? Де їхні пишні апартаменти, наповнені всім, що тільки можна купити за гроші? В яких стайнях тримають цих випещених, баских коней, ці парадні екіпажі? Де байдикують лакеї в багатих лівреях? О, ці палаци, вогні, ніжні пахощі, таємничі будуари, столи, що вгинаються від страв! Нью-Йорк, мабуть, сповнений такими житлами, інакше не було б цих чарівних, самовпевнених і пихатих створінь! В якихось оранжереях їх же вирощувано! Керрі було боляче від думки, що вона не належить до їх числа, що її давні мрії, на жаль, не справдились. Її навіть дивувало тепер, як це вона прожила ці два роки так самотньо, лишаючись байдужою до того, що не досягла сподіваного.

П’єса являла собою салонний виріб того типу, де серед роззолоченої пишноти дами і кавалери в найчарівніших убраннях переживають муки кохання й ревнощів. Подібні твори завжди викликають захоплення в тих, хто все життя марно мріяв про таку обставу. Вони приваблюють, ці твори, тим, що зображують страждання в ідеальних умовах. Хто не погодився б переживати муки, сидячи в золоченому кріслі? Хто не захотів би страждати серед напахчених гобеленів, м’яких диванів і ліврейних лакеїв? Горе в таких умовах стає річчю завидною. Керрі прагнула зазнати його, зазнати страждань, що їй судилися, нехай би хоч яких, саме в такій обстав! а якщо це неможливо, то принаймні удавати страждання в таких умовах — на сцені. Під ще свіжим враженням від Бродвею п’єса здалася їй незвичайно гарною. Дуже скоро її зовсім заполонив цей уявний світ, з якого вона воліла б ніколи не повертатись. В антрактах Керрі оглядала сузір’я завсідників денних вистав, що займали перші ряди партеру й ложі, і у неї склалось нове уявлення про Нью-Йорк. Вона переконувалась, що ще зовсім не знає його, що це місто являє собою справжній вир розваг і насолод.