Сестра Керрі, стр. 31
— Джордж чудова людина! — мовив Друе, дуже задоволений, що приятель такий уважний до нього. — Ну гаразд, ходім обідати!
Коли Друе пішов, Герствуд одразу ж написав Керрі:
«Серденько, я сказав йому, що бачився з Вами, коли його не було в місті. Я не казав, скільки разів я заходив, та він, мабуть, думає, що тільки один раз. Дайте мені знати про все, що Ви йому казали. Пошліть відповідь з посильним, тільки-но одержите цього листа. Я мушу Вас бачити, кохана! Напишіть, чи можете Ви зустрітися зі мною в середу о другій годині на розі Джексон-стріт і Трупп-стріт. Мені треба поговорити з Вами до того, як ми зустрінемось у театрі».
Керрі одержала цього листа на поштамті Західної сторони, коли зайшла туди у вівторок уранці. Вона одразу ж відповіла.
«Я сказала, що ви приходили двічі,— писала вона. — Мені здається, що він не розсердився. Постараюсь бути на розі Трупп-стріт, якщо мені ніщо не перешкодить. Я, мабуть, стаю дуже поганою жінкою. Я знаю, що мої вчинки варті догани».
Зустрівшися з Керрі на умовленому місці, Герствуд поквапився розвіяти її сумніви.
— Не мучте себе, моє серденько, — сказав він. — Коли він знову поїде, ми щось придумаємо. Влаштуємо все так, щоб вам не доводилось нікого обманювати.
Керрі вирішила, що Герствуд зараз же одружиться з нею, хоч він і не каже цього прямо. Вона одразу повеселіла й стала міркувати, як перебути час до від’їзду Друе.
— Не виявляйте до мене більшої прихильності, ніж досі,— порадив Герствуд, маючи на увазі зустріч у театрі.
— Тоді не дивіться на мене так пильно, — відповіла Керрі, яка вже спізнала на собі силу його погляду.
— Не буду, — і він стиснув їй на прощапня руку і вп’явся в неї одним з цих заборонених поглядів.
— Ну от! — вигукнула Керрі і жартівливо насварилася на нього пальцем.
— Вистава ще не почалася! — відповів він.
Сповнений ніжності і хвилювання, він довго дивився їй услід. Її молодість і врода п’янили його дужче, ніж вино.
У театрі все складалося на користь Герствуда. Якщо він і раніше подобався Керрі, то тепер здавався їй безмірно привабливішим. Його чари мали над нею непереможну силу. Керрі милувалася кожним його рухом. Вона майже забула про бідного Друе, який говорив без угаву, так ніби він був господарем становища.
Герствуд був надто розумний, щоб хоч чимось зрадити зміну в їхніх взаєминах. Він був іще уважніший, ніж звичайно, до свого давнього приятеля, і не старався показати його в смішному світлі, що він, як щасливий суперник, легко міг би зробити в присутності коханої. Він розумів, що веде нечесну гру, і не хотів іще принижувати себе негідним глузуванням.
Тільки один момент у п’єсі несподівано створив смішну ситуацію, але Друе сам був цілком винний у тому.
На сцені дружина за чоловікової відсутності слухала лукаві умовляння зальотника.
— Так йому й треба, — заявив Друе, хоч грішниця й спокутувала ревно свою провину. — Я анітрошечкц не співчуваю чоловікові, який може бути таким йолопом.
— У таких випадках важко судити, — зауважив Герствуд делікатно, — він, мабуть, вважав, що його дружина всім задоволена.
— Ну, знаєте, чоловікові слід бути уважнішим до дружини, коли він хоче зберегти її!
Вони вийшли з вестибюля і протискувалися крізь натовп перед головним входом.
— Пане, — почув раптом Герствуд якийсь голос, — не пожалійте убогому на нічліг!
Герствуд у цю мить щось із запалом розповідав Керрі.
— їй-богу, пане, я не маю де спати!
Прохач, чоловік років тридцяти, з виснаженим обличчям, був живим втіленням злиднів і горя. Друе перший помітив його і, щиро жаліючи бідолаху, простяг йому десятицентову монету. Герствуд ледве звернув увагу на цю пригоду, а Керрі швидко забула її.
РОЗДІЛ XV
Старе ярмо гнітить. Чари молодощів
ІЦо більше зростало кохання Герствуда до Керрі, то. менше він цікавився своїм власним домом. До всього, що стосувалось його сім’ї, він ставився дуже недбало. Сидячи за сніданком з дружиною й дітьми, він поринав у свої мрії, надто далекі від їхніх інтересів. Він читав газету, яка здавалася тим цікавішою, чим пустіші розмови вели його син
і дочка. Що ж до дружини, то його відділяв від неї ПОТІК ХОт лодної байдужості.
Тепер, коли в його житті з’явилася Керрі, яким воно зпо-ву було чудесним! Як приємно стало виходити ввечері з дому! У сірому присмерку вуличні ліхтарі, здавалось, весело підморгували йому. Він знову переяшвав те майже забуте почуття, що прискорює кроки закоханого. На свій елегантний костюм він дивився тепер очима Керрі — а. її очі ’були такі юні!
Коли, захопившись такими думками, він раптом чув голос дружини, коли наполегливі вимоги подружнього життя повертали його з царства мрій до осоружної дійсності, як це дратувало! Ланцюг, що сковував його, нагадував про себе.
— Джордже, — мовила якось місіс Герствуд таким тоном, що він уже знав з багаторічного досвіду: зараз у нього чогось проситимуть, — Джордже, нам хотілося б мати сезонний квиток на перегони.
— Невже ви збираєтесь ходити туди щоразу? — запитав він, уже починаючи дратуватись.
— Авжеж, — відповіла дружина.
Перегони, про які йшла мова, мали незабаром розпочатися у Вашікгтонському парку, на Південній стороні. Це була одна з улюблених світських розваг у тих колах, де іге дуже підкреслювали свою побожність і консерватизм. Місіс Герствуд ще ніколи не вимагала сезонного квитка, але цього року певні міркування підказали їй думку, що вона повинна мати там власну ложу. По-перше, її сусіди, містер і місіс Рамсі, що забагатіли на торгівлі вугіллям, завели собі ложу на перегонах. По-друге, домашній лікар місіс Герствуд, доктор Біл, джентльмен, що захоплювався кіньми і тоталізатором, розповів їй про свій намір вивести на змагання дворічного коня. По-третє, треба було, вивозити в світ Джессіку, яка вже стала на порі і розквітла, — мати сподівалася знайти їй заможного чоловіка. Не останнє місце серед цих міркувань займало і бажання самій бувати на людях і пишатися дорогими уборами перед своїми друзями й знайомими.
Кілька хвилин Герствуд обмірковував цю вимогу, нічого не відповідаючи. Вони сиділи у вітальні на другому поверсі, чекаючи вечері. Це було того самого дня, коли він домовився піти у театр з Керрі і Друе, і йому довелося зайти додому, щоб передягнутись.
— Невже не можна обійтися разовими квитками? — спитав він, не наважуючись відповісти різкіше.
— Ні,— відповіла вона нетерпляче.
— У всякім разі,— сказав Герствуд, ображений її тоном, — нема чого лютувати. Я тільки спитав тебе.
— Я зовсім не лютую, — відрубала вона. — Я тільки прошу взяти мені сезонний квиток.
— А я тобі скажу, — відповів він, пильно поглянувши на неї,— що це не так легко. Я зовсім не певний, що директор іподрому погодиться дати мені сезонний квиток.
Він встиг уже перебрати в думці усіх своїх друзів серед іподромних орударів.
— Ти міг би й купити квиток! — вигукнула вона ще гостріше.
— Тобі легко казати! Сімейний сезонний квиток коштує сто п’ятдесят доларів.
— Я не збираюся з тобою сперечатись, — відповіла вона рішуче. — Мені потрібен квиток, от і все.
Вона підвелася, розлючена, і вийшла з кімнати.
— Та добре вже, матимеш свій квиток! — сказав він їй вслід похмуро, хоч і стишуючи голос.
Як це часто бувало, за столом того вечора бракувало одного члена сім’ї.
На ранок він значно охолонув, і квиток було вчасно куплено, хоч це вже не врятувало становища. Він охоче віддавав сім’ї чималу частку свого заробітку, але не любив, щоб його примушували до витрат, які він вважав зайвими.
— Знаєш, мамо, — сказала одного разу Джессіка, — Спенсери готуються до від’їзду.
— Он як! Куди ж це вони їдуть?
— До Європи, — відповіла Джессіка. — Я вчора зустріла Джорджіну, і вона мені сказала. Уявляєш собі, як вона тепер запишалася?
— А коли води їдуть, вона не казала?