Кіт і миша, стр. 4

Після цього протягом чотирнадцяти днів Мальке полював тільки за такими пластинками, знайшов схожу на цинову тарілку пам'ятку якоїсь парусної регати тридцять четвертого року, яка відбулася під час Ґдінґенського рейду, а всередині баржі, перед самим машинним відділенням, куди особливо складно було потрапити, в офіцерській кают-компанії, йому трапилася невеличка срібна медаль із дірочкою для ланцюжка, одна сторона якої була безіменною і гладкою, а інша — вишукано оздобленою, із рельєфним зображенням Діви Марії з немовлям.

Це було зображення знаменитої Ченстоховської Богоматері, як можна було довідатися із напису тут же, на медалі. Коли він витягнув свою знахідку нагору і показав нам, ми відразу ж знову запропонували свої полірувальні послуги, але Мальке вирішив не чіпати срібло, залишив на ньому темну патину.

Поки ми продовжували сваритися і вимагати від нього дати нам можливість побачити срібло у всьому блиску, він уже став на коліна в тіні нактоуза і намагався знайти для своєї знахідки найзручніше положення, так, щоб вона опинилася у нього перед очима. Ми сміялися, поки він хрестився, не перестаючи тремтіти від холоду, посинілими і поморщеними від води пальцями, намагався ворушити неслухняними губами і бурмотів до задньої стінки нактоуза молитву латиною. Я досі переконаний, що це була одна з його улюблених молитов, яку згадують лише у п'ятницю за тиждень перед Великодньою неділею:

Virgo virginum praeclara, — Mihi iam non sis amara… [1]

Згодом, коли наш директор і вчитель вищої категорії Клозе заборонив Мальке відкрито носити польський амулет на уроках, — Клозе займався насамперед політикою, а викладав тільки час від часу, — Мальке знову почав одягати колишній амулет і блискучу викрутку під своїм велетенським борлаком, який один кіт якось переплутав із мишею.

Мальке повісив почорнілу срібну Пречисту поміж бронзовим профілем Пілсудського і світлиною командора Бонте, героя битви під Нарвіком.

II

Його культ Богоматері — чи було це клоунадою? Ваш будинок стояв на Вестерцайлє. Твоє почуття гумору, якщо воно у Тебе взагалі існувало, було дивним. Ні, ваш дім стояв на Остерцайлє. Усі вулиці цього поселення були схожі між собою. Але ми сміялися над Тобою, навіть коли Ти просто їв канапку. Хоча і дивувалися, чому постійно регочемо з Тебе. Коли вчитель Бруніс питав усіх учнів нашого класу про те, хто ким хоче стати в майбутньому, Ти, а тоді Ти вже вмів плавати, відповів:

— Я стану клоуном і буду смішити людей.

Тоді у чотирикутній тиші кімнати ніхто не засміявся, а я взагалі злякався, бо коли Мальке говорив про своє бажання стати клоуном у цирку чи ще десь, говорив голосно і відверто, а його обличчя при цьому було настільки серйозним, що можна було справді злякатися того, якими страшними методами він примушуватиме людей сміятися, навіть якщо вирішить привселюдно молитися своїй Діві Марії, заповнюючи таким чином паузи поміж виступами диких тварин і гімнастичними вправами на трапеції. Але та молитва на баржі — це ж було всерйоз, чи таки ні?

Він жив на Остерцайлє, а не на Вестерцайлє. їхній будинок стояв поміж такими ж будівлями, які відрізнялися між собою хіба що номерами або різними візерунками на шторах у вікнах, навіть рослини у квітнику попід вікнами були однаковими. У кожному із таких садків була шпаківня на жердині і керамічні фігурки — жаби, моримухи, гноми. Перед будинком Мальке стояла керамічна жаба. Але біля сусідніх будинків теж стояли керамічні жаби.

Одним словом, це був номер двадцять чотири, Мальке жив у четвертому будинку з лівого боку вулиці, якщо іти від Вольфсвеґ. Остерцайлє, як і паралельна до неї Вестерцайлє, перетинала паралельну до Вольфсвеґ вулицю Беренвеґ під прямим кутом. Той, хто спускався на Вестерцайлє вздовж Вольфсвеґ, бачив праворуч за критими червоною черепицею дахами фасад і західний бік башти із зеленим оксидованим куполом. А той, хто ішов у тому ж напрямку по Остерцайлє, бачив над дахами праворуч фасад і східний бік тої ж башти, бо церква Серця Христового була розташована поміж Остерцайлє та Вестерцаилє на протилежному боці Беренвеґ і на чотирьох своїх циферблатах під чотирма зеленими куполами показувала точний час для усього кварталу, починаючи від площі імені Макса Гальба до католицької Марийської церкви, на якій зовсім не було годинника; від Магдебурзької вулиці до вулиці Посадовського, поряд із Шеллмюль, завдяки їй місцеві робітники, службовці, продавщиці, школярі і гімназисти, як католики, так і протестанти, вчасно приходили на свої робочі місця чи до школи.

Зі своєї кімнати Мальке бачив циферблат східної башти. Він влаштував своє лігво попід самим склепінням даху, поміж не дуже рівними стінами, під час дощу і граду йому тарабанило майже по голові з рівним проділом посередині. Це була типова юнацька мансарда, напхана всілякими дрібницями від колекції метеликів до колекції поштівок із зображеннями улюблених акторів, військових пілотів та танкових генералів при повному параді, а поміж тим позбавлена рамки олеографія Сікстинської мадонни з двома товстощокими ангелами знизу, згадана вище медаль із зображенням Пілсудського, а також освячений амулет із Ченстохови поряд зі світлиною героїчного команданта, який знищив Нарвік.

Під час першого мого візиту до цієї мансарди мені насамперед впало у вічі опудало снігової сови. Я жив недалеко, на Вестерцайлє, але мова не про мене, а про Мальке, або ж про нас із Мальке, у кожному разі Мальке мусить бути в центрі уваги, бо це у нього була зачіска із проділом посередині і високі черевики, у нього на шиї висіли різні чудернацькі штуки, які мали б відволікати вічного кота від вічної миші, це він ставав на коліна перед вівтарем Пресвятої Діви Марії, він був пірнальником зі свіжими сонячними опіками, він завжди був страшенно скутим, завжди випереджав нас хоча б на трохи, і щойно навчився як слід плавати, уже вирішив, що після школи і так далі стане клоуном у цирку і смішитиме людей.

Засніжена сова також мала суворий проділ посередині і демонструвала таку ж, як і він, страждальницьку, хоча водночас сповнену м'якої рішучості міну спасителя, у якого болить зуб. Батько залишив йому ідеально препарованого і лише трохи підфарбованого птаха, який кігтями вчепився у березові гілки.

Але для мене, бо я докладав зусиль, аби не звертати належної уваги ні на засніжену сову, ні на олеографію, ні на срібну святиню з Ченстохови, центральним предметом цієї мансарди став грамофон, який Мальке дістав із баржі після тривалої і складної роботи. Платівок до нього під водою не було. Мабуть, вони розчинилися. Це був досить сучасний пристрій із мембраною і ручкою для голки, знайдений в офіцерській кают-компанії, яка вже подарувала Мальке раніше срібний медальйон та інші цікавинки. Кают-компанія була розміщена в самій середині затонулого судна, і ніхто із нас, навіть Готтен Зоннтаґ, не міг туди дістатися. Бо ми наважувалися пірнати тільки до носової частини, але не далі, не до темного тунелю, вода в якому здригалася, коли там пропливали риби, і який вів до машинного відділення та тісних кабін.

Незадовго до завершення перших канікул на баржі Мальке нарешті видобув нагору грамофон і вогнегасник німецького виробництва, це вартувало йому близько дванадцятьох пірнань, під час яких він поволі, метр за метром, штовхав ящик до носового відділення, аж поки не дістався до ілюмінатора під палубою. Він витягнув знахідку нагору за допомогою все того ж троса, що і «Мінімакс».

Нам довелося сконструювати пліт із дощечок та пробки, пригнаних хвилями, і на цьому плоті транспортувати знахідку на берег. Ми тягнули пліт усі по черзі, крім Мальке.

Через тиждень грамофон був уже відремонтований, змащений, із свіжо підфарбованими бронзою деталями, і стояв у кімнаті Мальке. Дискотримач був обтягнутий новим фетром. Мальке завів грамофон на моїх очах, і порожній зелений дискотримач закрутився. Мальке стояв, склавши руки на грудях, біля снігової сови, яка вчепилася кігтями у березові гілки. Його миша була спокійна. Я повернувся спиною до Сікстинської олеографії і дивився то на порожній дискотримач, який намотував кола, то надвір; із вікна мансарди було видно новенькі дахи під червоною черепицею неподалік церкви Серця Христового і циферблат годинника на східній башті під куполом. Ще до того як годинник пробив шосту, грамофон із затонулого судна зупинився. Мальке кілька разів підряд запускав грамофон і вимагав, щоб я взяв активну участь у його новому ритуалі, який складався із прослуховування численних шурхотів та обертів порожнього грамофона. Тоді у Мальке ще не було платівок.