Дивовижна історія Мері Стенз, стр. 35

Пол Дарк спостерігав розвиток подій з похмурою глузливістю; зокрема, він зауважив одну незвичайну обставину: в жодній газеті не було редакційних коментарів і взагалі будь-яких висловлювань з цього приводу. Лише “Івнінг Діспетч” вмістила невеличку в’їдливу замітку, в якій говорилося:

Дарк, який після від’їзду Мері в Антіб, не мав од неї жодної звістки, негайно подзвонив у “Діспетч” Джефкотові, сподіваючись дістати від нього ще якісь відомості. Джефкот по-дружньому запропонував побалакати в більш невимушеній обстановці, за кухлем пива. Через годину вони зустрілись у пивничці на Фліт-стріт і піднесли повні кухлі.

— А я думав, що ви маєте відповіді на всі “чому”, — з притиском мовив Джефкот. — Коли ми зустрілися востаннє…

— Тоді навколо цього плелося достобіса всіляких інтриг, — пояснив Дарк. — Шпіонаж і контршпіонаж. Я справді не міг нічого виказати. Але згодом був змушений облишити це діло.

— Я й сам наразився на подібний застережний бар’єр. Наш кореспондент у Лос-Анжелесі прохопився кількома натяками, але ми не маємо права друкувати такого, що могло б зашкодити рекламі. Цей тип Фасберже, либонь, має величезні зв’язки.

Дарк похмуро втупив очі в кухоль.:

— Що вам відомо про Мері Стенз?

— Дуже мало. Її оселили у великому особняку в найкращому районі Голлівуду. Фірма “Парагон” підписала з нею довготерміновий контракт, Національний телецентр також. Крім того, укладено угоду з американською косметичною фірмою “Глорія”, щось відносно спільного виробництва “Врододію”. Ця дівчина — джерело великого бізнесу, Поле.

— Зрозуміло, — невдоволено буркнув Дарк.

— Будь-який розголос у пресі заборонено, як видно, до особливого дозволу Фасберже. Ви чули про Рея Сомерса?

— Чув.

— Він заправляє пресою. Наш кореспондент намагався дістати в нього дозвіл, але той не схотів і розмовляти. Дівчину вони теж ховають від сторонніх очей. Напевне, аж поки буде знято заборону.

— А коли це має статися? Джефкот знизав плечима.

— У будь-який час. Можливо, саме в цю мить.

Дарк позирнув на годинника.

— Зараз у Голлівуді п’ята година ранку. Сумніваюся.

— Ще до кінця сьогоднішнього дня, — впевнено заявив Джефкот, — ім’я Лори Смайт може з’явитись у заголовках американських газет.

Та він помилився. Минуло ще чотири дні, перш ніж вибухнула рекламна бомба.

— З п’ятниці я у відпустці, — коротко мовив Безіл Бомон. — Певна річ, з шефового благословення. Отже, на два тижні “Очевидець” залишається без відповідального редактора. Це означає, що всі мої обов’язки лягають на ваші плечі, Поле. Що і як робити, ви знаєте. Наявного матеріалу, гадаю, вистачить.

— Вистачить ще на місяць, а то й більше, — сказав Дарк. — З поліцією все погоджено. Якщо не виникне чогось нового…

— Дійте на власний розсуд. Старайтеся не звертатись до Хеннінгера, коли цього можна уникнути. Він не любить, щоб його турбували повсякденними редакційними справами.

— Обіцяю не турбувати, хіба що тільки скоїться щось надзвичайне, на зразок атомного вибуху або ж появи летючого блюдця.

— В обох випадках я блискавично буду тут, — рішуче відказав Бомон.

Дарк запалив сигарету й допитливо подивився на співрозмовника.

— Кудись їдете?

— В Алжір. Маю там знайомих. Сподіваюся, що зможу поєднати приємне з корисним і розкопати якісь цікаві факти щодо внутрішньополітичної ситуації.

— Це було б непогано, — зауважив Дарк. — Я й сам залюбки поїхав би з вами.

— Хеннінгер не дозволить. На найближчі два тижні “Очевидець” залишається на вас. Не робіть нічого такого, чого б не зробив я.

— Не робитиму, — пообіцяв Дарк.

Та коли він виходив з кабінету, перед його очима вже постав уявний номер “Очевидця” з багатобарвним зображенням прекрасного обличчя Лори Смайт на обкладинці та яскраво-жовтою стрічкою внизу, на якій великими чорними літерами було відтиснуто: “АФЕРА “ВРОДОДІЙ”. Детальне й захоплююче викриття — в цьому номері “Очевидця””.

Збуджений і розтривожений, він повернувся до свого кабінету й просидів там решту дня, викурюючи сигарету за сигаретою.

Розділ двадцять третій

Почалося з бундючного й пишного прийому, влаштованого для преси в одному з павільйонів студії “Парагон” у Голлівуді, на який прибули представники майже всіх американських газет та журналів, а також багатьох міжнародних агентств. Рей Сомерс не забув запросити кореспондентів радіо й телебачення. Крім того, протягом довгого вечора серед гостей раз у раз з’являлися цілі сузір’я першорядних зірок екрана, манекенниць та інших знаменитостей. Урочисту виставу було поставлено з таким розмахом, що вона не могла не здобути широкого розголосу.

Майстерно зроблені з гіпсу й фанери декорації перетворили павільйон на розкішну залу з ефектним м’яким освітленням, що додавало жінкам привабливості, а чоловікам — мужності. Під впливом незліченних пляшок шампанського та всіляких міцніших напоїв атмосфера на прийомі швидко стала приязна, а далі й весела. У той психологічно слушний момент, коли журналісти випили вдосталь, але не надміру, врочисті звуки фанфар оголосили кульмінаційну подію вечора. Темно-червона оксамитова завіса, що закривала невеличку естраду в кінці зали, розсунулась, і посилений гучномовцями голос прорік:

— Дами й панове! З великою приємністю запрошуємо вас познайомитися з новою яскравою зіркою фірми “Парагон”, найвродливішою жінкою в світі, міс Лорою Смайт!

Спалахнули юпітери, кинувши на дівчину струмені сліпучого світла. Телеоператори націлили на неї зіркі об’єктиви своїх камер. Убрана в розкішну вечірню сукню кольору темного смарагду, Лора з хвилину стояла нерухомо.

За звичайних обставин подібна рекламна “бомба” на прийомі для преси викликала б ріденькі ввічливі оплески й приглушений іронічний гомін. Та цього разу в залі запала цілковита, майже неймовірна тиша. Навіть найбуваліші скептики, яких тут нічого, крім випивки, не цікавило, поприкипали до місць, стискаючи в заціпенілих руках свої забуті чарки. Враження було таке, неначе на всіх присутніх раптом напала судома.

Потім з гучномовців полинула ніжна, сентиментальна музика. Дівчина поволі рушила, спустилася східцями з естради й попрямувала туди, де стояли Джуліс Айвенберг та директори фірми “Парагон”, готові супроводити її до гостей.

В цю мить вибухнули оплески. То був стихійний, одностайний порив, у якому вчувався щирий захват і подив. Натовп гостей посунув до естради, щоб роздивитися ближче Лору Смайт.

У відносно тихому кутку Ейб Шварц, бліде обличчя якого сяяло від задоволення, збуджено казав Рею Сомерсу:

— Вона приголомшила їх, Рею, просто приголомшила! І все це показують по телебаченню. Їм аж мову одібрало, всім цим стріляним газетним горобцям!

Сомерс, огрядний добродій з буйною темною чуприною, поблискуючи скельцями окулярів, замислено гладив рукою підборіддя.

— В цієї дівчини. Ейбе, є одна цікава риса. Вона має гіпнотичний вплив. От якби він передався по телебаченню. Непокоять мене й фотографії в газетах — оті неоковирні сірі кліше…

— То не має ніякого значення, — запевнив його Ейб. — Така краса скрізь себе виявить.

— Дай боже, — заклопотано обізвався Сомерс.

Ейб Шварц мав рацію: другого дня переважна більшість газет надрукувала великі фотографії дівчини, деякі — на цілу сторінку. Майже всі газети вмістили на перших шпальтах під жирними заголовками довгі звіти про прийом.