Дракула, стр. 48

Я не хотів завдати йому болю, вдаючи, що поділяю його думку, але оскільки я все одно не зрозумів причини його сміху, то спитав у нього про неї. Його обличчя зробилося суворим, і він відповів цілком інакшим тоном, ніж до того:

— О, це була якась жорстока іронія долі. Ця гарна леді, обвішана гірляндами з квітів, мала неймовірний вигляд, аж всі ми як один сумнівалися, чи насправді вона мертва. Вона лежала в тому гарному мармуровому склепі на відлюдному цвинтарі, де опочило вічним сном чимало її рідних, лежала там удвох із матір’ю, яка любила її і яку любила вона; так сумно і повільно лунав поховальний подзвін: «Бом! Бом! Бом!» — і ті святі отці у білих янгольських шатах, що удавали, ніби читають книжки в той час, як їхні очі ніколи не дивилися на сторінки, і всі ми стояли зі схиленими головами. І все це заради чого? Вона ж померла! Померла! Хіба ні?

— Будь-ласка, професоре, згляньтеся на мене, — сказав я, — я не бачу в цьому геть нічого смішного. Ваше висловлювання ще більше заплутало мене у розгадуванні цієї головоломки. Але навіть якщо припустити, що ритуал поховання був комічним, то як же бідолашній Арті та його горе? У нього ж розбите серце!

— Саме так. Хіба він не сказав, що переливання їй його крові зробило Люсі його справжньою нареченою?

— Так, і ця думка є втіхою і відрадою для нього.

— Таки так. Але це тяжко, друже Джон. Якщо це так, то що ж казати про інших? Е-хе-хе! Тоді виходить, що вона — жінка, яка має багатьох чоловіків, а я, чоловік, вірний своїй покійній дружині, яка жива згідно з церковними законами у моєму серці, також стаю двоєженцем.

— Я не бачу тут нічого, над чим можна було би жартувати! — сказав я, відчуваючи роздратування через те, що він говорить такі речі.

Він поклав свою руку на мою і сказав:

— Друже Джон, вибач мені, якщо завдав тобі болю. Я не виявляю своїх почуттів перед іншими, коли це може поранити їх, лише перед тобою, мій давній друже, бо можу довіряти тобі. Якби ти міг зазирнути у моє серце, коли мені хотілось сміятися, якби ти міг зробити це, коли я сміявся, і якби ти міг зробити це зараз, коли його величність Сміх уже залишив мене, спакувавши свою корону і все решта, і пішов ген-ген і ще дуже-дуже довго не повернеться до мене, можливо, через це ти ще жалітимеш мене більше за всіх.

Я був зворушений добротою в його голосі й запитав професора, чому він так говорить.

— Тому, що я знаю!

Тепер ми всі перебуваємо окремо один від одного, і ще багато днів самотності сидітимемо у своїх домівках, занурені у роздуми. Люсі лежить у фамільному склепі, у розкішному будинку смерті на відлюдному цвинтарі, далеко від багатолюдного Лондона, там де повітря свіже, де сонце сходить над Гемпстед Гіл і де навколишню гармонію доповнюють польові квіти.

Отже, я можу закінчити цей щоденник, і одному Богові відомо, чи вестиму я коли-небудь новий. Якщо й почну новий або навіть якщо знову розгорну цей, то точно матиму справу вже з іншими людьми і писатиму на інші теми, бо на цьому я ставлю крапку, адже про роман мого життя я вже все виповів, отож повертаюсь, аби вхопитися за провідну нитку мого життя — мою роботу, і сумно кажу без жодної надії: «FINIS».

Гемпстедська таємниця

«Вестмінстерська газета» від 25 вересня

На околицях Гемпстеда останнім часом відбулася серія подій, схожих на ті, що їх описують автори у статтях під заголовками на кшталт «Кенсинґтонський жах», або «Жінка-убивця», або «Жінка в чорному». Впродовж двох-трьох останніх днів сталося кілька випадків, коли маленькі діти зникали з дому або, залишившись без нагляду, не поверталися додому з ігрового майданчика в Гіті. І щоразу діти виявлялися надто маленькими, щоб дати більш-менш ясну відповідь на те, що з ними сталося. Єдине, в чому всі вони одностайні, — це те, що їх забирала «баба Яга». Ці випадки з дітьми, коли вони зникали, завжди траплялися пізно ввечері, й у двох випадках дітей не могли знайти, доки не настав ранок. Існує думка, що перше дитя, яке зникло, пояснило потім причину свого зникнення тим, що його покликала прогулятися «баба Яга», а інші діти просто підхопили цю фразу, вживаючи її принагідно. Це цілком природно, бо зараз найулюбленішою грою дітлахів є заманювання одне одного за допомогою хитрощів. Кореспондент пише, що напрочуд цікаво спостерігати за тим, як малята вдають із себе «бабу Ягу». Наші карикатуристи, говорить він, отримали урок з іронічності гротеску, порівнюючи реальність і малюнки. Згідно з загальними принципами людської природи роль «баби Яги» є популярною у цих виставах al fresco. [16] Наш кореспондент наївно говорить, що навіть Елен Террі [17] не могла би похвалитися такою переконливістю, як ці малята із брудненькими личками, що вдають із себе «бабу Ягу», щиро уявляючи себе саме такими.

Однак у цього питання, можливо, є й інший, серйозний бік, бо в деяких дітей, а точніше саме в тих, що зникали вночі, з’являлися крихітні подряпини чи ранки на шиї. Такі ранки міг би залишити щур або маленька собака, і хоча в цьому немає нічого особливо небезпечного, помітно, що тварина, яка поранила дітей, ким би вона не була, діє методично чи керуючись якоюсь своєю системою. Поліція округу отримала інструкції з ретельного пошуку дітей, які заблукали в Гемпстед Гіт і поблизу нього, і бездомних собак, які можуть там зустрічатися.

«Гемпстедський жах»

«Вестмінстерська газета» спеціальний випуск від 25 вересня

Ще одній дитині завдано шкоди. «Баба Яга».

Нам щойно повідомили, що ще одну дитину, яка пропала минулої ночі, знайшли сьогодні вранці в кущах дроку в Шутер Гіл, що в окрузі Гемпстед Гіл, — це, можливо, найбезлюдніше місце в околиці. У цієї дитини також були крихітні ранки на горлі, які ще раніше помічали в інших дітей. Дитина була надзвичайно слабкою і з вигляду геть змарніла. Почасти отямившись, вона розказала вже звичну історію про те, що її заманила «баба Яга».

Розділ 14

Щоденник Міни Гаркер

23 вересня

Після поганої ночі Джонатану вже ліпше. Я така рада, що в нього купа роботи, через що нiколи думати про всіляке страхіття, і яка ж задоволена, що його теперішній відповідальний статус більше не пригнічує його. Я знала, він залишиться вірним собі, й зараз я вельми пишаюся тим, що бачу свого Джонатана на висоті, як він просувається вперед, тримається на рівні, виконуючи обов’язки, котрі несподівано звалилися на нього. Його не буде цілий день аж допізна, бо він попередив, що не залишиться вдома на ленч. Уся моя хатня робота вже зроблена, отже я візьму його щоденник, який він вів за кордоном, зачинюся у своїй кімнаті та прочитаю його.

24 вересня

Минулого вечора в мене не було душевних сил що-небудь писати, бо те, про що оповідав у щоденнику Джонатан, було так жахливо, що я засумувала. Сердешний мій коханий! Яких же жахів йому довелося витерпіти, і не важливо, чи правда те, що він занотував, чи плід його уяви. Я сумніваюся, що все це може бути правдою. У нього ж було запалення мозку, під час якого він міг і написати всі ці жахливі речі. А може, він мав підстави оповідати таке? Гадаю, я ніколи не взнаю про це, бо не наважуюся його розпитати. А ще той чоловік, якого ми бачили вчора! Джонатан був певний щодо нього. Бідолашний мій! Гадаю, це страшенно вразило його і змусило знову пригадати якісь жахливі переживання.

Сам Джонатан в усе це вірить. Пригадую, як у день нашого одруження він сказав: «Якщо тільки якийсь священний обов’язок важким тягарем ляже на мене, і я змушений буду повернутися до жорстоких годин, пережитих мною, уві сні чи наяву, при здоровому глузді чи у божевіллі…» Здається, я вловила нитку, що веде до продовження цієї історії. Той жахливий граф прибуває до Лондона.