Дракула, стр. 19

Ми з Люсі ще трохи посиділи, бо навколо все було таким прекрасним, що ми взялися за руки, і вона мені знову розповіла все про Артура і їхнє майбутнє весілля. Від цього мені трохи почало тиснути у грудях. Бо від Джонатана нічого не було чути вже цілий місяць.

Цього таки дня

Я прийшла сюди сама. Бо мені дуже сумно. Для мене не було жодного листа. Сподіваюся, що із Джонатаном нічого не трапилося. Годинник щойно вибив дев’яту. Я бачу вогні, розкидані по всьому місту. Іноді у низці будинків на вулицях, іноді окремо. Їх видно аж до Еска, а за поворотом долини вони згасають. Ліворуч від мене панораму перекриває чорна смуга даху старовинного будинку поруч з абатством. Позаду мене у полях чути, як бекають вівці та ягнята, а внизу на дорозі стукають по бруківці копита віслюка. На пристані оркестр музичить якийсь пронизливий вальс. Він завжди грає в цей час. Далі уздовж набережної, на прилеглій вулиці, Армія Порятунку влаштувала мітинг. Але ані оркестр, ані Армія Порятунку не чують одне одного, а я чую і бачу і тих, і тих. Я питаю себе, де ж зараз Джонатан і чи думає він про мене. Як же мені хочеться, щоб він був поруч!

Щоденник доктора Сьюарда

5 червня

Перебіг хвороби Ренфілда стає то цікавішим, що більше я розумію його. Він має певні риси, надто розвинені: егоїзм, потайливість і цілеспрямованість.

Я хотів би зрозуміти рушійний мотив останньої. Здається, він має власну внутрішню установку, але що це за установка, я й справді не знаю. Натомість гарна риса — любов до тварин, хоча насправді він так дивно її проявляє, що іноді мені здається, він просто ненормально жорстокий із ними. У нього досить дивні улюбленці.

На теперішній час його найулюбленіше заняття — ловити мух. Зараз у нього їх така кількість, що мені довелося посварити його. На мій подив, він не розлютився, як я очікував, а сприйняв мої слова зі щирою серйозністю. Він на мить замислився, а потім сказав:

— Ви можете дати мені три дні? Я їх приберу звідси.

Я, звісно, сказав, що дам. Я хочу поспостерігати за ним.

18 червня

Тепер Ренфілд спрямував свій розум на павуків і тримає кілька дуже великих екземплярів у коробці. Він годує їх мухами, кількість яких відчутно зменшується, хоча він використовує половину своєї їжі, щоб привабити якнайбільше мух з двору.

1 липня

Кількість його павуків збільшилась, як колись мух, і я сьогодні сказав йому, що він мусить позбутися їх, а він дуже засмутився через це. Тоді я сказав, що він може залишити собі кількох із них. Ренфілд із радістю погодився, і я дав йому такий самий термін.

Тепер він викликає в мене ще більшу відразу. Якось до нього в кімнату із дзижчанням залетіла жахлива жирна муха, набита якимось падлом, він схопив її, у захваті потримав кілька секунд двома пальцями, і перш ніж я отямився, кинув комаху до рота і з’їв.

Я насварив його, але він спокійно заперечив мені, що це було дуже смачно і корисно, бо вона була жива і передала своє життя йому. Це навело мене на думку, я маю відпрацювати рудиментарну теорію і простежити, як він позбуватиметься павуків.

Те, що він тримає в голові певну глибоку проблему, є очевидним, бо у нього є маленький записничок, у якому він завжди щось стисло занотовує. Цілі сторінки того записничка заповнені величезною кількістю чисел, в основному однозначних, які додаються, а потім їхні суми знову додаються, ніби він, неначе аудитор, підбиває якийсь рахунок.

8 липня

Хоч це й божевілля, але в ньому є послідовність, [6] і моя рудиментарна ідея підтверджується. Незабаром ця теорія цілком сформується у моїй голові, і тоді, теоріє підсвідомості, ти отримаєш сестру у вигляді теорії свідомості.

Кілька днів я провів зі своїми друзями, отже, зміг би відразу помітити якісь зміни, якби вони стались. Але все залишилось як завжди, окрім того, що він розлучився з частиною своїх домашніх улюбленців і завів нових.

Якимось чином він здолав спіймати горобця і вже майже приручив його. Його методи приручення прості, бо павуків уже поменшало. Однак ті, що залишилися, добре відгодовані, адже він і далі приносить їм мух, підманюючи членистоногих своєю їжею.

19 липня

Ми прогресуємо. У мого приятеля тепер ціла зграя горобців, його мухи і павуки майже знищені. Коли я зайшов до нього, він підбіг до мене і сказав, що хоче просити мене про велику послугу, про дуже, дуже, дуже велику послугу. Говорячи це, він скакав переді мною на задніх лапках, як собака.

Я запитав, про що йдеться, і він сказав із захватом у голосі:

— Кошенятко, гарненьке, маленьке, м’якеньке грайливе кошенятко, з яким я зможу грати, вчити його і годувати, годувати, годувати!

Я не був готовий до такого прохання. Я вже помітив, що його улюбленці збільшуються в розмірах, але я не боявся, що ціле сімейство горобців може бути знищене в такий самий спосіб, як і мухи з павуками, тому сказав, що подумаю про це, і запитав його, чи не хоче він одразу дорослу кішку, а не кошеня.

Той запал, із яким він відповів, видав його:

— О так! Я би хотів кішку! Я просив кошеня лише тому, що боявся, що з кішкою ви мені відмовите. Але у кошеняті мені ніхто не відмовить, еге ж?

Я похитав головою і відповів, що гадаю, зараз це неможливо, але я подумаю про це. Він скривився, і тієї ж миті я побачив, як на обличчі відбивається загроза, бо раптом Ренфілд розлютився і скинув на мене косим поглядом, в якому читалася жага вбивства. Ця людина — некерований маніяк, одержимий жагою вбивства. Я перевірю, щоб з’ясувати, чи справді теперішнє пристрасне бажання межує з смертовбивчим натхненням, і побачу, як це спрацює, тоді я знатиму більше.

10 година вечора

Я знову відвідав Ренфілда і нагодився саме тоді, коли він сидів у кутку, поринувши у роздуми. Коли я увійшов, він опустився переді мною навколішки і заходився вмовляти мене, щоб я дозволив йому завести кішку, бо від цього залежить його порятунок.

Я був непохитний і сказав йому, що він не може отримати кішку, після чого він мовчки підвівся, вмостився у кутку, де я запопав його, і почав гризти нігті. Зайду подивитися на нього рано-вранці.

20 липня

Я відвідав Ренфілда дуже рано, ще перш ніж санітар зробив обхід. Коли я зайшов, він уже прокинувся і наспівував якусь мелодію. Він розсипав цукор, який приберіг, на вікно, вочевидь, знову поклавши наловити мух, і робив він це весело, у доброму гуморі.

Я роззирнувся навколо, шукаючи його пташок, але не побачив їх, і запитав у нього, де вони поділися. Він відповів не обертаючись, що вони всі полетіли. Але я зауважив у кімнаті кілька пір’їнок і краплю крові на подушці. Я не сказав нічого, але, вийшовши з кімнати, попросив санітара, щоб той доповів мені, коли з Ренфілдом відбуватиметься щось дивне впродовж дня.

11 година до полудня

Щойно до мене прийшов санітар і повідомив, що Ренфілду зле і він блює пір’ям.

— Я переконаний, докторе, — сказав він, — що він поїв своїх пташок. Просто взяв і з’їв їх живцем!

11 година вечора

Я дав Ренфілдові сильний опіат на ніч — достатньо велику дозу, щоб змусити заснути навіть його, і забрав із собою його записничок, аби переглянути його. Думка, що не давала мені спокою останнім часом, цілком сформувалася в моїй голові, й теорія підтвердилася.

Мій одержимий думкою про вбивство маніяк належить до особливого типу. Я маю намір ввести нову класифікацію для нього. Я назву його маніяк-зоофаг [7] (пожирач життя). Його бажання — поглинути якнайбільше життя, а досягти цього він вирішив, переходячи від меншої істоти до більшої. Він згодовував багато мух одному павуку і багато павуків — одній пташці, а потім він хотів, щоб кіт з’їв багато пташок. Але яким би був його наступний крок? Мабуть, варто було б завершити експеримент. Я би продовжив його, якби було достатньо причин на це. Люди брали на кпини вівісекцію, але ж погляньте, яких результатів вона досягла тепер! Тоді чому б не просунути науку у її найскладнішому життєво важливому аспекті — пізнанні мозку? Знаючи таємницю однієї з таких голів, маючи ключі від уяви хоча б одного божевільного, я міг би розвинути свій власний напрямок цієї науки, порівняно з яким фізіологія Бурдона-Сандерсона або дослідження мозку Фер’єра були би нічим. О, якби тільки були на це обґрунтовані причини! Я не повинен зациклюватися на цьому, бо можу не встояти перед спокусою. Обґрунтована причина може переважити мій здоровий глузд, бо, можливо, і я маю особливий мозок від народження?