Шлях меча, стр. 118
– О ясновельможний еміре, – видихнув Ніяз, немов кидаючись у крижану воду, – там…
– Хто там? – добродушно крикнув емір Дауд, і в Ніяза відлягло від серця.
– Там, біля входу, поважний устад Мансайя Одноокий і хінский алхімік Сааф бен-Сааф. Кажуть – емір їм призначав…
– Нехай заходять! – махнув рукою Дауд Абу-Салім, і векіль Ніяз із усіх ніг кинувся виконувати наказ.
…Минуло зовсім небагато часу, і в чашах ще не встигло показатися дно, коли в зал Посвяти ввійшли двоє: кремезний літній коваль, праве око якого закривала чорна пов’язка, і старий із довгою сивою бородою й у гостроверхому ковпаку зі щільного сукна.
Обидва низько поклонилися, з подивом дивлячись на те, що відбувалося.
У руках у коваля був якийсь предмет, завдовжки майже з людину, старанно загорнений у промаслену тканину, а за спиною висів лист бронзи й дерев’яна, окута металом тринога; старий ніс мішечок завбільшки з голову дитини.
Від запропонованого вина гості відмовилися, і невдовзі, на прохання еміра Дауда задовольнити його цікавість, старий розв’язав свій мішечок і висипав у низьку металеву плошку трохи вугільно-сірого зернистого порошку зі слабким неприємним запахом.
І вдарив над плошкою кресалом.
Порошок, піймавши іскру на льоту, жадібно спалахнув, вивергнувши хмару смердючого диму, – і швидко згас.
Усі довго мовчали.
– Це допоможе мені викурити Гасана ас-Саббаха з Орлиного гнізда? – чемно поцікавився емір Дауд.
Сааф бен-Сааф мовчки дістав із торби, що висіла в нього на плечі, маленький, наглухо запечатаний і залитий смолою горшечок із необпаленої глини, завбільшки приблизно у два чоловічих кулаки; з горшечка звисав довгий промаслений ґніт.
– Тут те саме, – кинув неговіркий алхімік, відходячи аж до дверей, опускаючи горшечок на підлогу й чиркаючи кресалом над кінцем ґнота, а тоді відійшов від горщика на кілька кроків.
Немов крихітний вулкан вибухнув біля дверей, обдавши присутніх сірчистим смородом, і уламки глиняного горщика градом ударили по стінах, а зал заволокло димом.
Алхімік спокійно чекав, доки емір, що підхопився на ноги, і його співтрапезники заспокояться.
– Якщо твої каменотеси, о ясновельможний еміре, зроблять у скелі, на якій стоїть Орлине гніздо проклятого ас-Саббаха, – заговорив нарешті Сааф бен-Сааф, – необхідну кількість шпарин, куди поставлять великі горщики з моїм порошком – тоді досить буде кілька разів ударити кресалом, щоб пророк Гасан почав літати разом із орлами! І боюся, що йому це мало сподобається… Але я ще не все показав тобі, ясновельможний еміре! Устаде Мансайє, ваша черга!
Літній коваль кивнув, розмотав тканину – і перед очима присутніх постала предивна річ. Порожня всередині трубка завтовшки приблизно як півтора списових ратища і близько трьох ліктів завдовжки, схоплена по всій довжині сталевими кільцями, була укріплена на інкрустованим сріблом і перламутровими пластинами трохи розширеному дерев’яному ложі.
Потім коваль узяв лист бронзи й установив його біля стіни зали.
Тоді повернувся до свого творіння, встановив його на масивну триногу, спрямував трубку на бронзовий лист і дістав із-за пояса короткий смолоскип.
Алхімік, підійшовши, знову чиркнув своїм кресалом, смолоскип чомусь не спалахнув, а почав жевріти – і коваль підніс його до предмета на тринозі.
Пролунав вибух, і шматки рубаного металу зі свистом і гуркотом вилетіли з жерла трубки й ударили в лист, розриваючи бронзу.
Коваль задоволено хмикнув, потираючи забите віддачею плече, а алхімік урочисто наблизився до пробитого листа.
На помості стривожено вібрували два старих ятагани, дворучний еспадон Фальґрима, махайра Діомеда й інша зброя прибулих гостей.
– Ось, – гордо заявив Сааф бен-Сааф. – Запам’ятай сьогоднішній день, великий еміре Дауде Абу-Саліме – бо віднині починається нова епоха!
Усі мовчали.
П’ятирічний Абу-т-Таїб, не витримавши, наблизився до коваля Мансайї й пучкою торкнувся дітища алхіміка й коваля.
– Я скоро виросту, – сказав хлопчик. – Я скоро виросту – і тоді ти подаруєш мені її, дядьку ковалю? Правда? А собі ти зробиш іншу… Добре?
– Добре, – усміхнувся одноокий коваль. – Добре, о шляхетний Абу-т-Таїбе! З дозволу еміра Дауда, я дарую її тобі вже зараз! Хай будуть дні твої довгі й безжурні, нащадку Абу-Салімів!
– Я називатиму її, – хлопчик зажмурився від хвилювання, – я називатиму її аз-Зайда, що означає «Неприборкана»! Таке буде її ім’я!
Усі мовчали.
Блазень Друдл підійшов до дитини й довго дивився на річ, що звалася аз-Зайда.
– Хай буде проклятий той день, – тихо сказав блазень, – хай буде проклятий той день, коли зброї почали давати імена!..
І тінь здивування затуманила ясний погляд маленького Абу-т-Таїба; тінь, у глибині якої повільно згущувалася багряна пелена.
Глосарій назв зброї з позицій аналогів земної історії й географії
БАДЕК – індонезійський ніж.
ВОВЧА МІТЛА – Далекий Схід, спис із зазубреними шпичакоподібними гілочками від наконечника до середини ратища. Відомий також як «вовчий хвіст».
ГЕ – Китай, бойовий клевець. Древкова зброя з різною довжиною ратища.
ГОУБАН – китайський древковий серп.
ҐЕРДАН – Середня Азія, дворучна важка палиця зі шпичаками.
ҐЛАДІУС – короткий прямий римський меч.
ДА-ДАО – Китай, «великий меч», близький до древкової зброї, оскільки кривий і важкий клинок із розширенням на кінці й однобічною заточкою кріпиться до руків’ї, довжина якого така ж, як і клинка (або навіть більша).
ДАН Ґ’ЄН – Китай, вузький прямолезий двосічний меч із гнучким клинком. Використовується також у парному варіанті для занять у деяких школах тайцзіцюань і «п’яного меча» (цзуйцзянь).
ДЗЮТТЕ – Японія, тупий гранований (або круглий) кинджал із однобічною вигнутою ґардою.
КАРАБЕЛЛА – польська шабля.
КАТАКАМА ЯРІ – японський спис із додатковим гаком, загнутим догори.
КВАН-ДО – Корея, Китай, відомий також під іншими назвами. Древкова зброя типу алебарди.
КИЛИЧ – Туреччина, шабля.
