Вежа блазнів, стр. 61

— Зовнішність, — пояснив, кашлянувши, Шарлей, — часом буває оманливою. Ви не перші.

— І, мабуть, не останні, — додав Рейневан.

— Вибачте, — розвів руками гігант. — Не зміг опиратися спокусі… Будучи, як-не-як, свідком винаходу, котрий змінить обличчя епохи.

— Ха! — засяяв Гутенберг, як і кожен митець, тішачись похвалою, нехай навіть і виголошеною велетнем з обличчям ідіота, котрий сягає головою стелі. — Саме так і буде! Не інакше! Уявіть собі лишень, вельмишановні панове, наукові книги в десятках, а колись, як би смішно це сьогодні не звучало, можливо, і в сотнях екземплярів! Без виснажливого переписування, яке тривало віками! Мудрість людства — видрукувана і доступна! Так, так! А якщо ви, вельмишановні панове, підтримаєте мій винахід, то ручаюся, що саме ваше місто, прекрасна Свидниця, во віки вічні славна буде як місце, де запломенів світоч освіти. Як місце, звідки на цілий світ поширилося світло знання.

— Істинно так, — промовив, помовчавши, Самсон Медок своїм м'яким і спокійним голосом. — Я бачу це очима душі моєї. Масове виробництво паперу, густо покритого літерами. Кожен папір у сотнях, а колись, як би смішно це не прозвучало, можливо, і в тисячах екземплярів. Усе багато разів розмножене і широко доступне. Обман, маячня, наклепи, пасквілі, доноси, чорна пропаганда і демагогія, що улещує чернь. Будь-яка підлість — облагороджена, будь-яка ницість — офіційна, будь-яка брехня — правда. Будь-яке свинство — чеснота, будь-який зачуханий екстремізм — прогресивна революція, будь-яке дешеве гасельце — мудрість, будь-яка тандета — цінність. Будь-яка нісенітниця визнана, будь-яка дурість коронована. Бо все це надруковано. Є на папері, отже — має силу, отже — зобов'язує. Почати це буде легко, пане Гутенберг. І запустити. А зупинити?

— Сумніваюся, щоб у цьому була потреба, — втрутився нібито всерйоз Шарлей. — Будучи набагато більшим реалістом, ніж ти, Самсоне, аж такої популярності цьому винаходові я не пророкую. Та навіть якби і справді події стали розвиватися шляхом, що його ти провіщаєш, то це можна буде, так, це можна буде зупинити. Простим як дишло способом. Просто-напросто буде створено список заборонених книг.

Гутенберг, який тільки-но променів, пригас. Так, що Рейневанові стало його шкода.

— То ви не пророкуєте моєму винаходові майбутнього, — ствердив Йоганн за хвилину могильним голосом. — 3 воістину інквізиторським запалом виявивши його темні сторони. І достоту як інквізитори злегковаживши світлі. Осяйні. Найсвітліші. Адже можна буде друкувати — і тим самим широко пропагувати — Слово Боже. Що ви на це відповісте?

— Відповімо, — губи Шарлея скривилися в єхидній усмішці, — як інквізитори. Як папа римський. Як соборні отці. Ви що, пане Гутенберг, не знаєте, що з цього приводу сказали соборні отці? Sacra pagina [289] повинна бути привілеєм духовенства, бо тільки воно здатне її зрозуміти. Світським тупакам до неї зась.

— Знущаєтеся.

Рейневан теж так думав. Бо коли Шарлей продовжив, то вже анітрохи не приховував ані глумливої усмішки, ні глузливого тону.

— Світським особам, навіть тим, котрі виявляють зачатки розуму, вистачає казань, лекцій, недільних євангельських мес, притч і моралей. А ті, хто зовсім убогий духом, нехай пізнають Писання з вертепів, міраклів [290], пасій [291] і хресних доріг, співаючи лауди [292] і витріщаючись у костелах на статуї й образи. А ви хочете надрукувати і дати цій темноті Святе Письмо? А може, до того ж іще й перекладене з латини народною мовою? Щоб кожен міг його читати й по-своєму інтерпретувати? Ви хочете, щоб це сталося?

— Мені зовсім не треба того хотіти, — спокійно відповів Гутенберг. — Бо воно уже й так сталося. Зовсім недалеко звідси. У Чехії. І хоч як би далі не пішла історія, ніщо вже не змінить ні цього факту, ні його наслідків. Хочете ви того чи ні, ми стоїмо перед обличчям реформ.

Запала глибока тиша. Рейневанові здалося, що повіяло холодом. Від вікна, з боку віддаленого на якихось три кроки монастиря домініканців, у якому містилася резиденція Інквізиції.

— Коли Гуса спалили в Констанці, — наважився перервати затяжну мовчанку Унгер, — злетіла, кажуть, з диму і попелу голубка. Кажуть, що це знак. Прийде новий пророк…

— Та й часи такі, — зненацька вибухнув Юстус Шоттель, — що досить взяти, написати якісь заклики і прибити їх, курва ж його мать, на двері якогось костелу. Киш, Лютере, геть зі столу, нахабний котисько!

Знову надовго запанувала тиша, у якій чутно було сповнене вдоволення муркотіння кота Лютера. Тишу перервав Шарлей.

— Плюнувши на догми, доктрини і реформи, — сказав він, — я стверджую, що одне мені подобається, одна думка тішить мене незмірно. Якщо ти, ваша милосте, за допомогою свого винаходу книг надрукуєш, то ану ж раптом люди почнуть учитися читати, знаючи, що є що читати? Адже не тільки попит породжує пропозицію, а й навпаки. Адже спочатку було слово, in principio erat verbum. Зрозуміло, умова полягає ще й у тому, щоби слово, себто книга, була дешевшою якщо не від талії гральних карт, то від пляшки горілки, бо це питання вибору. Підбиваючи підсумки: знаєте що, пане Йоганне Гутенберг? Не торкаючись недоліків цього вашого винаходу, я, добре подумавши, усе-таки доходжу висновку, що він цілком може виявитися епохальним.

— Ти читаєш мої думки, Шарлею, — сказав Самсон Медок. — Саме це я й хотів сказати.

— Отже, — обличчя бакалавра знову прояснилося, — ви зволите спонсорувати?

— Ні, — відрізав Шарлей. — Не зволю. Епохальність епохальністю, але я тут, пане Гутенберг, комерцією займаюся.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

— Basilicus super omnes, — сказав Рейневан. — Annus cyclicus. Voluptas? Так, напевне voluptas. Voluptas papillae. De sanctimonia et… Expeditione hominis. Самсоне!

— Що?

— Expeditione hominis. Або positione hominis. На обгорілому папері. На тому, що з Повойовиць. Це тобі з чим-небудь асоціюється?

— Voluptas papillae… Ох, Рейнмаре, Рейнмаре…

— Я запитав, чи це тобі з чим-небудь асоціюється?

— Ні. На жаль. Але я весь час думаю.

Рейневан не прокоментував, хоча, попри запевнення, Самсон Медок, здавалося, менше думав, а більше куняв у сідлі рослого мишастого мерина — коня, якого організував Юстус Шоттель, свидницький майстер-дереворитник, на підставі складеного Шарлеєм списку.

Рейневан зітхнув. На підбір замовленого Шарлеєм спорядження пішло трохи більше часу, ніж передбачалося. Замість трьох вони провели у Свидниці цілі чотири дні. Демерит і Самсон не нарікали, ба більше, вони навіть були цьому раді, бо отримали змогу повештатися знаменитими свидницькими пивничками і дуже докладно дослідити якість цьогорічного березневого пива. Рейневан же, якого, з метою конспірації, переконали не валандатися по шинках, нудьгував у майстерні у компанії нудного Шимона Унгера, сердився і згорав з нетерплячки й любовної туги. Він старанно рахував і перераховував дні розлуки з Аделею, але йому ніяк не вдавалося нарахувати менше двадцяти восьми. Двадцять вісім днів! Майже місяць! Він замислювався, чи Аделя спроможна все це витримати. І наскільки спроможна.

П'ятого дня, вранці, очікуванню настав край. Попрощавшись із гравірувальниками, троє мандрівників залишили Свидницю, й одразу ж за Нижньою брамою приєдналися до довгої валки інших подорожан — кінних, піших, навантажених, нав'ючених, які поганяли рогату худобу й овець, тягнули візки, штовхали тачки, їхали в екіпажах якнайрізноманітніших конструкції і краси. Над валкою нависали сморід і дух підприємництва.