Амаркорд (Збірка), стр. 184

б) питаєте, як вам пройти до центрального універмагу, — 1 очко,

в) уважно дивлячись йому в очі, починаєте повільно роздягатися — 133 очки.

2. Якщо симпатичний незнайомець пропонує вам випити разом кави, ви:

а) кажете, що ви на дієті, — 0 очок,

б) пропонуєте зайти до вас додому — 1 очко,

в) питаєте, чи є у нього із собою презерватив, — 133 очки.

Другий тест пропонував перевірити себе на комунікабельність:

1. Якщо у вас виникли проблеми, ви:

а) звернетеся з ними до друзів — 5 очок,

б) спробуєте їх вирішити — 3 очки,

в) переріжете собі вени — 0 очок.

2. Якщо друзі звернуться до вас із проханням про допомогу, ви:

а) спробуєте допомогти — 5 очок,

б) пошлете їх подалі — 1 очко,

в) переріжете собі вени — 0 очок.

Згідно із результатами цих тестів я виявилася неагресивною і комунікабельною. В чому ж тоді справа?

Я багато років працювала над самовдосконаленням. Я чудово готую борщі, вареники, пампушки, осетрину, курей і м’ясо страуса. Я вмію шити, прясти, вишивати, плести шкарпетки, светри і шапочки, тчу гобелени, які займають призові місця на конкурсах і дорого продаються іноземцям. Маю три вищі освіти: юридичну, медичну і філологічну. Знаю 25 іноземних мов, серед яких старослов’янська, грека і латина, об’єми мого бюсту, талії і стегон до міліметра співпадають з об’ємами бюсту, талії і стегон Клавдії Шиффер у її найкращі роки, мій коефіцієнт ІQ удвічі перевищує норму, я вільно пишу кількома найсучаснішими мовами програмування, з дитинства займаюся лижами, важкою і легкою атлетикою, кінним спортом та альпінізмом. Я страшенно люблю дітей, собак, котів, хом’ячків, папуг, дресированих щуриків, черепах, крокодилів, пітонів і морських свинок, але готова не заводити жодного із цих створінь, якщо моєму обранцеві це не сподобається. Я дуже комунікабельна, маю масу корисних і приємних знайомих, але при цьому люблю сидіти вдома, в одній зі своїх затишних вілл на березі Середземного моря, куди відвозить мене після роботи мій особистий літак, у вільний час займаюся читанням і писанням детективів, надрукувала п’ять поетичних збірок, за одну з котрих отримала Нобелівську премію. Мені 25 років, але виглядаю я на 18, і я не знаю, чому я так боюся знайомитися з чоловіками. Адже я невибаглива і хочу від свого обранця тільки одного: щоб він вірно любив мене, дозволяв мені виконувати всі його бажання і був зі мною поряд завжди, аж поки смерть не розлучить нас.

Та чоловіки, які попри все наважуються познайомитися зі мною, тікають назавжди вже після кількох перших хвилин спілкування. Якщо це щастя, то чому мені не заздрять всі нещасливо одружені, незаслужено покинуті, без взаємності закохані, досі неціловані, я вже не кажу про невродливих, завчасу розповнілих, з лупою у волоссі чи з маленьким бюстом? А якщо щастя — це щось зовсім інше, то чому мною не цікавиться хоча б література?

Надто вимогливий чоловік

Жіноча психологія, як відомо, найзагадковіша у світі річ. Легше цілу добу без відпочинку письмово відповідати на питання шкільних контрольних для старшокласників, аніж поспілкуватися із жінкою під час місячних і не образити її. Щоправда, і контрольні — річ непроста. Одного разу я зустрів серед питань з історії наступне: «Кому належить вислів: „Світ ловив мене, але не спіймав“? Варіанти відповіді: Платон, Іван Грозний, Леонід Кучма».

Найгірше, щоправда, коли завдання доводиться розв’язувати у підручниках, складених жінками. Я намагався вивчити англійську за одним таким підручником. Але незважаючи на моє толерантне і навіть прихильне ставлення до фемінізму, я не міг себе примусити розв’язувати тестові завдання, де пропонувалося придумати підписи під малюночки, на одному з яких чоловік стояв перед жінкою на колінах і простягав їй букет квітів, а вона при цьому намагалася застрелитися. Складаючи речення, пропонувалося використовувати наступні слова і вирази: «My Dear», «My sweet», «My love», «Fuck you», «Shut up» і под.

В іншому завданні потрібно було прослухати записані на аудіокасеті монологи одружених чоловіків і визначити, скільки років кожен із них одружений. У першому діалозі чоловік захоплено розповідав про те, як приносить щоранку дружині каву в ліжко і спостерігає за її прокиданням. У другому чоловік повертався додому і гарячково придумував версію для дружини про те, де він так довго затримався і чому від нього пахне жіночими парфумами. У третьому зізнанні чоловік зі старечим голосом знову захоплено розповідав про те, як щоранку приносить дружині каву в ліжко, і замріяно згадував, як робив це в юності, коли був одружений ще тільки вдруге, чи, може, втретє, він не пам’ятав. Ще в якомусь тексті порівнювали кількість калорій, що їх витрачає протягом робочого дня домогосподарка, яка миє вікна, і середньостатистичний працівник офісу, який підписує папери. Не знаю, чи сильно вдосконалилася моя англійська після цих курсів, але глибокий комплекс чоловічої неповноцінності я заробив.

Відтоді я намагався визначити для себе, з якою жінкою легше мати справу: з вродливою чи з розумною. Сполучення обидвох цих якостей в одній жінці настільки рідкісне, що навряд чи варто сподіватися, аби зустрілося воно саме на твоєму шляху. А крім того, жінка, водночас вродлива і розумна, удвічі непередбачуваніша, ніж чотири вродливих, та втричі примхливіша, ніж п’ять розумних. Тому над таким сполученням я не замислювався.

В юності мені здавалося, що жінці справді вродливій можна пробачити все, навіть виняткову тупість. І так я вважав досить довго, аж поки одна моя неймовірно вродлива кохана не захопилася розв’язуванням кросвордів. Це заняття поглинало її цілком. Від ранку до пізньої ночі вона могла пролежати в ліжку, безкінечно питаючи: «Коханий, ти не знаєш ріку в Індії на чотири букви, а птаха, що вміє розмовляти, на шість букв, ще скажи мені, будь ласка, як називається хімічна речовина з формулою Н₂О». Кілька місяців я не втрачав надії, що це заняття рано чи пізно їй набридне і вона нарешті знову порине у читання жіночих романів, що було її основною розвагою раніше, і з яким я мав чистий спокій і міг безперешкодно працювати. Але коли на початку четвертого місяця тривання її захоплення вона, безневинно кліпаючи очима, вшістнадцяте (я підрахував!) запитала: «Коханий, ти не пам’ятаєш імені першої у світі жінки, три букви», я мало не сказав їй все, що думаю з приводу слів на три букви, жінок, кросвордів і всього, що назбиралося у мене в душі останнім часом.

Після цього я довгий час думав, що з жінками розумними мати справу простіше, аніж із жінками вродливими. Але ці роздуми залишалися суто теоретичними, бо плоть моя все ще реагувала на вродливих жінок значно жвавіше, ніж на розумних, хоча гіркий досвід і спонукав робити зовсім навпаки.

Та існування зовсім без жінок примушувало мене все частіше шукати компроміс між вибором плоті та закликом розуму. І тут я знайшов геніальний вихід: я просто навчився готувати.

«ШАЛЬКЕ» ПРОТИ АПОКАЛІПСИСУ

Це був перший і, мабуть, останній футбольний матч у моєму житті, побачений не по телевізору і не випадково, а на справжньому стадіоні, оснащеному за останнім словом спортивної моди і належно приготованому до чемпіонату світу. Не можу сказати, що гра справила на мене незабутнє враження. Але треба віддати належне хлопцям із «Шальке», вони дуже старались і навіть виграли у Франкфурта 2:0 попри відсутність кількох травмованих гравців. Я чесно намагалася вболівати за місцеву команду і ставити якомога менше дурнуватих питань. Друге виходило у мене значно гірше, але мене заспокоювало те, що «Шальке» — це не просто футбольна команда, це вже майже міф, спортивна подія, яка потроху перетворюється на подію культурну. Тому хоча би раз у житті побачити це варто.

Відомий польський есеїст Єжи Стемповський у своєму «Щоденнику подорожі до Вестфалії» 1954 року так описує тодішню атмосферу Дортмунда: «Намагаюся читати вголос Апокаліпсис. У порожнечі годин його слова виростають до велетенських розмірів». А паралельно зазначає, що «Вестфалія зараз є найвільнішою територією Європи» із більш ліберальним трудовим законодавством, ніж у США, стрімким економічним розвитком і високими ставками заробітної платні. Велика кількість заможного робітництва, оселившись тут, прагнула проводити вільний час, не відчуваючи порожнечі вечірніх годин, тому у Дортмунді навіть було створено спеціальний комітет із завданням урізноманітнити культурне життя міста. Судячи із того, що 60 000-й стадіон вщерть заповнюється глядачами під час кожної гри, можна вважати, що саме «Шальке» вдалося розв’язати це, за Стемповським, «найважче завдання сучасної технічної цивілізації».