Амаркорд (Збірка), стр. 122

Лист від адміністрації

АГАТАНГЕЛ

Деякі збіги з реальними подіями не випадкові, більшість дійових осіб не вигадані, хоча й навряд чи захочуть впізнавати себе у персонажах твору.

1. Горислава Галичанко, завідувачка рубрики «Дозвілля» щоденної газети КРІС-2, дівчина, безумовно, варта уваги, навіть попри те, що їй от-от виповниться тридцять.

2. Пані Міля, бізнесово обдарована поштарка і мрійниця.

3. Сніжана Терпужко, журналістка з дуже особливою дієтою.

4. Містер Арнольд Гомосапієнс, бізнес-консультант із Голландії.

5. Михайло Іванович Тичина, слідчий, книголюб і непоганий коханець.

6. Агатангел, домашній щур, любить крабові палички.

7. Юліан Йосипович Незабудко, головний редактор газети КРІС-2. Партійний псевдонім — Дуньо (але це таємниця). Поет і дбайливий сім’янин.

8. Пан Фіалко, заступник пана Незабудка. Партійний псевдонім — Франьо (хоча це теж таємниця).

9. Пан Маргаритко, заступник пана Незабудка і пана Фіалка. Партійний псевдонім — Ґєньо.

10. Пан Штуркало, відповідальний секретар.

11. Олежик Трав’янистий, верстальник із сумнівною репутацією.

12. Соломон Айвазовські — таємничий та ерудований, у душі — романтик, що старанно приховує, можливо, навіть сам від себе.

13. Шарлотт — вродлива і неприсутня.

14. Степан Вовк, 13-й комерційний директор КРІСа-2.

15. Рекламний відділ, нічим, крім прізвищ, не характерний.

16. Панько Овочевий. У приватному спілкуванні — Льоня.

17. Інвестор — загалом другорядний персонаж.

18. Теобальд Полуботок-Свищенко, дописувач КРІСа-2.

19. Професор Полуботок-Свищенко, засновник клініки Шато д’Амур та «українського» методу лікування психічних захворювань.

20. Евеліна, сусідка Горислави, скрипалька.

21. Марко, сусід Горислави, гітарист.

22. Юрко, випадковий персонаж.

Verіtasна дні пляшки

Юліан Йосипович Незабудко прокинувся від солодко-тривожного відчуття в паху, яке могло свідчити тільки про одне, і саме про це і свідчило. У нього була ранкова ерекція. Головний редактор щоденної тигиринської газети КРІС-2, як називається посада нашого героя, посміхнувся чи то до стелі, чи то до себе самого (на стелі у спальні було дзеркало) і зітхнув із полегшенням. Коли тобі суттєво за сорок, кожна ранкова ерекція, а тим більше із сильного похмілля — це «трохи подія», як сказав би, зверхньо посміхаючись, пан Незабудко, якби йшлося про когось іншого. Але оскільки справа стосувалася його самого, то він тільки ковзнув рукою під ковдру і з полегшенням зітхнув, пересвідчившись, що солодко-тривожне відчуття його не підвело. Усі ми любимо виглядати іронічними чужим коштом.

Пан Незабудко жваво підхопився, замугикав «ві а зе чемпіонс» і пішов під душ, переможно спостерігаючи, як навіть струмені теплої води не відразу зруйнували горду набундюченість у його паху. Десь він читав, що ерекція «з бодуна» — явище майже автоматичне і свідчить не так про молодість організму, як про підвищений тиск на якісь там залози, тому така ерекція не виключає підступного наближення простатиту. Але Юліан Йосипович був оптимістом і тішився кожній ранковій ерекції, хоча скаржитися на сексуальні можливості свого організму наразі не мав підстав. Шкода, що дружина у відрядженні і немає з ким розділити скромну статеву радість. Хоча з іншого боку, добре, що вона у відрядженні, адже навряд чи їй сподобався б запах з його рота, який навіть самому Юліану Йосиповичу не дуже подобався, коли він видихав у близько поставлену до вуст долоню і принюхувався. Пан Незабудко щоранку перевіряв таким чином, чи не тхне у нього з рота. Сьогоднішній перегар викликав туманні спогади про те, що вечір таки завершився пивом, а це дружині точно б не сподобалося. Юліану Йосиповичу це також не подобалося, але не подобалося вже сьогодні, а вчора чомусь, навпаки, подобалося. І найгірше, що так буває завжди.

Тому те, що його дружина Неллі перебуває у відрядженні, загалом добре. Бо Неллі, як і переважна більшість дружин, негативно ставиться до появи чоловіка у нетверезому стані. Хоча і не влаштовує у таких випадках сцен, не дорікає, не б’є посуд. І цим тільки посилює відчуття провини наступного ранку, яке своєю чергою посилює бодун, і це, на відміну від ерекції, повторюється щоразу. Юліан Йосипович не любив з’являтися на очі дружині у нетверезому стані. Ніби нічого особливого не відбувалося, але щоразу після її мовчазного, але промовистого погляду в нього надовго зникало бажання затримуватися з друзями на пиві й, навпаки, виникали тривожні підозри, ніби дружина ним маніпулює, а це не дуже корисно для самооцінки. Найбільше Юліан Йосипович боявся потрапити дружині під каблук. Навіть не так, він боявся, аби хтось не подумав про нього такого, чи навіть ще точніше, не здогадався про те, що насправді він уже давно підкаблучник. Юліан Йосипович усе ще не наважувався зізнатися в цьому навіть собі, більше того, він не наважувався зізнатися собі у тому, що поки про це ніхто не знає, такий розподіл ролей його влаштовує. Хоч це й суперечило завченому з дитинства правилу, що головою в сім’ї повинен бути чоловік, — наслідки виховання домінантною матір’ю, сказав би про це його львівський друг, психоаналітик, якби пан Незабудко зізнався йому у своїх підозрах, але пан Незабудко нізащо не зізнається, і це вже вплив батькового виховання, бо ж батько був типовим прикладом того, що відбувається з чоловіками, які потрапили під каблук.

Одного разу, наприклад, Юліан Йосипович повертався додому в цілком безпідставному радісному піднесенні, штучно викликаному алкоголем, і тримав у кишені бездомного котика, якого знайшов на смітнику й невідомо навіщо підібрав. Пан Незабудко, як завжди, насвистував «ві а зе чемпіонс» і трохи неприродно посміхався, він добре усвідомлював, що усмішка його виглядає неприродно, а може, і дурнувато, але нічого не міг із собою вдіяти, бо вже на сходах раптом з жахом пригадав, що сьогодні восьма річниця їхнього одруження. Налякало його не те, що вони одружені вже так давно, жахливо було, що він забув про цю подію, яку щиро вважав найщасливішою у своєму житті, а ще більш жахливою здавалася тепер ця дурнувата напівтвереза посмішка. Навряд чи Неллі повірить, що котик — це заздалегідь запланований оригінальний подарунок, але вона дуже любить котів, вигляд нещасного голодного створіння відволіче її, і тоді, можливо, ситуація виглядатиме не так дурнувато.

Неллі й справді скептично поставилася до спроби чоловіка урочисто привітати її зі святом, але була настроєна досить доброзичливо, витягла з холодильника кілька пляшок пива і навіть випила одну разом із чоловіком.

Пиво після горілки спровокувало Юліана Йосиповича на відвертість, відвертість — на дискусію, дискусія — на філософію. А вранці йому спершу довелося усвідомити, що ні пива, ні таблеток від головного болю в домі немає, а потім прослухати дві касети із записаними на диктофон власними вчорашніми монологами. Із цих записів недвозначно випливало, що, окрім комплексу меншовартості (дружина заробляла більше), він страждає і на глибоко прихований едіпів комплекс, а до того ж іще й на комплекс Пітера Пена, що стало для Юліана Йосиповича цілковитою несподіванкою, бо досі він вважав себе вільним від будь-яких комплексів, а тим більше від таких банальних. «Краще б я помер учора», — сказав він тоді й пішов на роботу. Він іще довго з жахом згадуватиме той ранок, але треба визнати, відтоді, коли справа доходить до пива після горілки, він встає і мовчки йде додому. Принаймні до вчорашнього вечора це було так, а вчора умовний рефлекс знову підвів, і тепер у нього сильно болить голова і неприємно тхне з рота.