Серафима, стр. 20

Вона вiдкинулася на спину, закурила ментолову сигарету, але це не принесло втiхи. Свiт зробився желатиновим, i будинки тремтiли у неї перед очима, зависнувши iграшками у полуднi. Реальнiсть зникла. Панiка ляснула в салонi. Погляд її поповз асфальтом, зiскочив на бордюр, i натрапив на руки якогось чоловiка. Дiвчата-клофелiнницi втратили напускний гонор i дивилися на нього. Серафима не пригадувала руки Фiкси, але руки (важкi, грубi, сильнi руки) Хруста iз запахом дорогих сигар, iз запахом її пiхви — ось що зараз займало Серафиму. Вона перевела повiльно самi очi, наче налитi свинцем, на обличчя чоловiка. Тонкогубий рот — вiчний невдаха. Сильнi плечi. Дешева шкiрянка. Вiн сидiв розставивши широко ноги у синiх джинсах, пив пиво i не звертав уваги на дiвчат, якi враз принишкли, як мишi перед удавом.

Серафима припаркувала машину i вийшла. Замовила пиво, i сiла навпроти. Як дiятиме, вона ще не знала. Але вона дивилася на його руки: випещенi, бездоганнi iз дорогим манiкюром. Безперечно, що цей чоловiк берiг i цiнував — так це руки. Хитрi очi незнайомця зловили її холодний погляд. I вона, i вiн зрозумiли: чоловiк перелякався. Вiн ще з хвилину просидiв, а потiм, не допивши пиво, пiдвiвся i пiшов, залишивши стояти у повiтрi приторний i дешевий дух парфумiв, диму i тiльки для Серафими знаного запаху — злочину. Вона допила пиво, потiм замовила ще випивки — дешевої горiлки — й горiшкiв. Дiвки здивовано поглядали на неї. Одна вихиляючись пройшла повз неї. Але продавець окрикнув її, i дiвка, хiхiкнувши, вiдiйшла. Серафима закурила ментолову сигарету. За хвилину викликала Чакоса, i скоро все потягнулося, як i треба, усталеним за рiк звичаєм. Але десь там далеко, у невiдомих нетрях, вона вчула сигнал, знак. I злiсть iз того дня крапля по краплi стала заливатися у її жили i серце. Чакос поклав руку їй на колiно, Серафима не вiдсунулася. Тiльки сказала:

— Щоб я бачила це востаннє.

Але це її збудило. Збудило настiльки, що хотiлося лягти вiдразу тут на сидiннi. I вона зрозумiла, дивлячись на струнку, зелену, з сизим вiдливом траву, що Чакос ворог. Несподiвано для Чакоса, вона попросила, щоб вiн зупинив авто, i пiшла у цю високу траву. Вона зайшла по пояс, втягуючи розкриллями нiздрiв гiркий i п'янкий запах. Потерла долонями. I — бiлий спалах в головi. Серафима радiсно усмiхнулася. Руки незнайомця, запах полинi i противний дух Чакоса. Вона пiдняла вгору руку й впала спиною у траву. Чакос стояв, насупивши кошлатi брови, курив рвучко, дуже швидко курив, однiєю рукою вiдганяючи мошкару. У кишках у нього перекручувало, пiд ложечкою смоктало: жах присiв на його плечi. Чакос спересердя сплюнув, i вирiшив, що обов'язково поговорить з шефом. Вiн не помiтив, як з полину на нього дивляться два срiбних озерця, двiйко очей — ясно, реально i страшно.

Для Лєри основним у життi був секс. I, як i ведеться, саме з цим у неї були проблеми. Пригода на Червоному морi не пiшла їй на користь. Лєра нiчого не навчилася. Iнфантильна зарозумiлiсть, переконання в тому, що вона — неабияка спритниця — обкрутить навколо пальця долю, пiдбивали дiвчину пускатися на всi заставки. Вона мiсяць не бачила Серафиму. I скоро спiймала себе на тому, що подумки займається сексом тiльки з нею. Але природний розум пiдказував їй, що у Серафими є iнше життя; життя, яке вона старанно приховує. На другий мiсяць, «повiдшивавши» усiх залицяльникiв, отупiвши вiд онанiзму, Лєра зрозумiла, що не може без неї. Серафима трималася вiд неї якнайдалi. Узагалi вона намагалася найменше виходити на люди. Хруст призвичаїв її до гольфу, до тенiсу. VIP-салони стали для неї справою звичною. Помалу дика провiнцiйна дiвчинка набувала свiтського лоску. Але що найдивнiше — великосвiтськi болячки аж нiяк не приставали до неї.

Вона навiдрiз вiдмовлялася вiд наркотикiв, дорогих розваг, i справувалася на кухнi самотужки. Вона входила в людськi життя, в довiру, але найтемнiшою плямою був Чакос. За Чакосом прийшов кошмар невiдомого чоловiка з рубаним вуркаганським обличчям i тендiтними витонченими руками. Чакос якось перестрiв її на кухнi в одному халатi i сказав: «Дєтка, я таки тебе розколю. Або ти ляжеш пiд мене, або…». I Серафима почала виконувати свiй план — упевнено, холоднокровно; зачинившись у спальнi, вона мастурбувала i поверталася в життя з сухими i жорсткими очима. Тут-то вона i згадала свою колишню коханку — Лєру. I вже з досвiдом, вирiшила, що колишнiх нiколи не буває.

Секс для неї нiчого не означав, окрiм засобу зняти нелюдську напругу, що високовольтним струмом весь час проходила крiзь неї. Як цiль, як досягнення, як iнструмент — Серафима ставилася до цього з провiнцiйною стриманiстю. Вона не була курвою, чи стервом. Вона знала, що робить це з iншої, хоч i не зовсiм зрозумiлої, причини. Їй подобалося спати з людьми, котрi їй були симпатичнi. Лєра ж втрапила в зачароване коло, а тому нiяк не могла вирватися з нього. Вечори її збавляли випивка i наркотики. А ще — спорт. Хто звiв її в Карпатах зi сноубордистами, лишається тiльки гадати. I ось вони — Лєра i Серафима — зустрiлися знову. Переспали, коли їхнi чоловiки пили вiскi i милувалися синiми схилами, вдаючи iз себе мужнiх завойовникiв. Iлюзiя — як приховане вбивство, або як пiзнання свiту. А потiм, поклавши голову на мiцнi сiдницi Лєри, Серафима сказала:

— Менi потрiбна оранжерея. Але це наш секрет. Ти вмiєш мовчати…

У Лєри вiд ревнощiв зайшлося серце: о, так, вона має таємницю, ця цупка й тендiтна водночас дiвчина. У Лєри набiгли на очi сльози. Серафима пiдтиснула плечi, i твердо сказала:

— Заспокойся. Ти поводишся, наче справжня лесбiянка. А ти ж бо менi подобаєшся, — i вона не збрехала. Лєра закурила, поцiлувала у спину свою кохану.

— Все, що побажаєш, люба.

Чакос у минулому був освiдомлювачем в карному розшуку. Або по-iншому — стукачем. Якийсь час вiн працював на Реуса, добре знав i Калениченка. А тому вирiшив копати десь у цей бiк. Логiка пiдказувала йому, що ця дiвчинка з неба не впала. Хтось повинен знати про неї. А що у неї темне минуле — не було жодних сумнiвiв. Навiть Алiсiя не була бездоганна, хоча нiчого особливого у покiйної в бiографiї не було. Чакос був педант i як кожен педант i чепурун-чистоплюй мав збоченськi нахили. А ще збирав на людей, з якими близько контактував, досьє. Такий у нього був пунктик. Вiднедавна його вразило почуття. I вiн сам це почуття, на межi пристрастi, роздмухував. Але Серафима виприскала мiж його пальцiв, як розлита ртуть. Його брав стороп од її погляду. I вiн хотiв її бiльше за усiх жiнок, якi в нього були. А ще Чакос так не боявся Хруста, як Серафиму. Вона йому снилася ночами. А коли снилася, вiн прокидався у холодному поту: переляканий, збуджений, мов нехолощений кабан. Тож розшуки Реуса нi до чого не призвели, окрiм того, що Чакос дiзнався, що того поховано на Байковому цвинтарi, i зробив це не хто iнший, як Хруст. Це здивувало Чакоса, бо у хазяїна вiд нього не було таємниць. А ще бiльше здивувало, що Реус жив iз Серафимою. Щоб запiдозрити Серафиму, не треба великих зусиль. Так Чакос вийшов на Калениченка. I тут його очiкувала несподiванка. Обидва вони загинули за досить таємничих обставин. I Чакос, потираючи руки, вирiшив дiяти.

Напевне, Серафима почувалася самотньою. Хоча це тiльки припущення: нiколи не скаржилася, а жила, наче у воду дивилася. I вона не могла без союзника. Ночами, густими вiд мрiй, — мрiї заповзали пiд її шкiру, болiсно i солодко, — згадувала Реуса. I десь у глибинi душi була вдячна колишньому, у всiх сенсах, майору. Вiн лишив їй два десятки досьє, трохи грошей i до десятка рецептiв отрут, що вiн напитав то у циган, то у бродяг, а то i повизбирував по бiблiотеках. А ще в їхньому сховку вона надибала до трьох десяткiв паспортiв, заготовок, порожнiх бланкiв. Це була спадщина Шпулi й Калениченка. Зустрiвшись знову з Лєрою, вона вiдчула мiцний ґрунт пiд ногами. Вона не дала новiй пристрастi розтягнутися на мiсяцi. Вона змусила Лєру придбати оранжерею i ростила там не самi троянди. Лєра чудувалася. Їй навiть це iмпонувало, її iнтригувало, i вона прямо пiсяла кип'ятком. Виходило так, наче вона намацала сенс у життi. Iлюзiя поцiлувала Лєру в лобика.