Фараон, стр. 67
Тим часом на розлюченого звіра кинувся чоловік з мечем. Але розгублені списоносці не підтримали його — бик повалив чоловіка і погнався за іншими.
Сталася річ, досі не чувана в цирку: на арені лежало п’ятеро людей, інші, ледве обороняючись, тікали від розлюченого звіра, а глядачі несамовито кричали від гніву чи від переляку.
Раптом усе стихло, глядачі посхоплювалися і повихилялись зі своїх місць; вражений Гірам зблід і розкинув руки… На арену із лож сановників вискочило двоє: царевич Рамзес з оголеним мечем і Саргон з короткою сокирою.
Бик, похиливши голову й задерши хвіст, кружляв по всій арені, здіймаючи хмари пилюки. Ось він помчав просто на царевича, та раптом, ніби відкинутий величчю царського сина, обминув Рамзеса і кинувся на Саргона, але… тут же впав на місці. Спритний і надзвичайно сильний ассірієць повалив його одним ударом сокири межи очі.
Глядачі завили від захвату і почали кидати квіти на Саргона і його жертву. Тим часом Рамзес стояв з оголеним мечем, здивований і обурений, дивлячись, як Кама вихоплювала в своїх сусідів квіти і кидала їх ассірійцеві.
Саргон байдуже сприймав захоплення глядачів. Він штурхнув ногою бика, щоб пересвідчитись, що він неживий, а потім ступив кілька кроків до царевича і, сказавши щось своєю мовою, уклонився йому з гідністю знатного вельможі.
Рамзесові застелила очі кривава мла; він охоче встромив би меча в груди цьому переможцеві. Але він опанував себе, трохи подумав і, знявши з шиї золотий ланцюг, подав його Сарганові.
Ассірієць знову вклонився, поцілував ланцюг і надів його собі на шию. А царевич з багровим рум’янцем на щоках рушив до хвіртки, якою входили на арену актори, і, супроводжуваний несамовитими вигуками глядачів, глибоко принижений, вийшов із цирку.
Розділ тридцять четвертий
Був уже місяць тот (кінець червня — початок липня), В місті Пі-Баст та на його околицях почав зменшуватись приплив прочан через величезну спеку. Але при дворі Рамзеса не переставали бенкетувати і тільки й балачок було, що про пригоду в цирку.
Придворні вихваляли відвагу царевича, недолугі дивувалися з сили Саргона, жерці з поважним виглядом перешіптувалися, що наступник трону не повинен був устрявати в бій биків. Адже для цього є інші люди, яким за це платять і які не користуються громадською пошаною.
Рамзес або не чув цих різних балачок, або не звертав на них уваги. В його пам’яті з цього видовища залишилося два епізоди: ассірієць вихопив у нього перемогу над биком і — залицявся до Ками, яка дуже доброзичливо приймала його зальоти!
Оскільки Рамзесові не випадало запрошувати до себе фінікійську жрицю, він одного дня надіслав Камі листа, в якому писав, що хоче її бачити, і запитував, коли вона його прийме. Через того самого посланця Кама відповіла, що чекатиме його сьогодні ввечері.
Ледве показалися на небі зорі, царевич потай, як йому здавалося, вийшов з палацу і подався до Ками.
Сади храму Ашторет були майже порожні, особливо навколо будинку жриці. Там було тихо і світилося всього зо два вогники.
Коли царевич несміливо постукав, жриця відчинила йому сама. У темному передпокої вона стала цілувати йому руки, шепочучи, що вмерла б одразу, якби тоді в цирку розлючений звір заподіяв йому щось лихе.
— Але тепер ти мусиш бути цілком спокійна, — гнівно відповів наступник трону, — оскільки твій коханець врятував мене…
Коли вони зайшли до освітленого покою, царевич побачив, що Кама плаче.
— Що з тобою? — спитав він.
— Одвернулося од мене серце мого повелителя, — мовила вона. — І, мабуть, по заслузі…
Наступник трону уїдливо засміявся:
— То ти вже його коханка чи тільки збираєшся стати нею, свята діво?
— Коханкою?.. Ніколи!.. Але я можу стати дружиною цього страшного чоловіка…
Рамзес схопився з місця.
— Чи це сон?! — вигукнув він. — Чи Сет послав на мене прокляття?.. Ти, жриця, що пильнує вогонь перед вівтарем Ашторет і під загрозою смерті мусить залишатися дівчиною, — ти виходиш заміж?.. Справді, лицемірство фінікійців ще жахливіше, ніж розповідають про нього люди!..
— Вислухай мене, мій пане, — відповіла Кама, витираючи сльози, — і осуди, якщо я того заслужила. Саргон хоче взяти мене за дружину, за свою першу дружину. За нашими законами, жриця в дуже виняткових випадках може вийти заміж, але тільки за чоловіка царської крові. Саргон — родич царя Ассара…
— І ти вийдеш за нього?
— Якщо найвища рада тірських жерців накаже мені, що я зможу вдіяти?.. — відповіла вона, знову заливаючись сльозами.
— А чому Саргон цікавить ту найвищу раду? — спитав царевич.
— Здається, цікавить її іще багато чого, — відповіла жриця, зітхнувши, — Адже ассірійці мають захопити Фінікію, і Саргон повинен стати її намісником.
— Ти збожеволіла!.. — вигукнув царевич.
— Я кажу те, що знаю. В нашому храмі вже вдруге правлять службу богам, щоб вони відвернули лихо від Фінікії… Уперше ми молилися ще до того, як ти приїхав до нас, повелителю…
— А зараз знову чому?..
— Тому що цими днями до Єгипту прибув халдейський жрець Істубар з листами, в яких цар Ассар іменує Саргона своїм послом і уповноважує укласти угоду з вами про захоплення Фінікії.
— Але ж я… — перебив її царевич.
Він хотів був сказати — «нічого не знаю», та стримався і відповів сміючись:
— Камо, присягаюсь тобі честю мого батька, що поки я живий, Ассірія не загарбає Фінікію. Чи тобі цього досить?
— О повелителю!.. Повелителю мій!.. — вигукнула вона, падаючи йому до ніг.
— І тепер ти не станеш жінкою того дикуна?
— Ох!.. — здригнулась вона. — Ти ще можеш питати?
— І будеш моєю?.. — шепнув царевич.
— Хіба ти хочеш моєї смерті? — відповіла вона злякано. — Що ж, коли ти цього хочеш — я готова…
— Я хочу, щоб ти жила… — шепотів він пристрасно, — жила й належала мені…
— Цього не може бути…
— А найвища рада тірських жерців?..
— Вона може лише віддати мене заміж…
— Але ти ввійдеш до мого дому…
— Коли я ввійду туди не як твоя дружина, мене чекає смерть… Але я готова… навіть на те, щоб не побачити завтрашнього сонця…
— Заспокойся! — відповів поважно царевич. — Хто здобув мою ласку, не зазнає кривди.
Кама знову впала перед ним на коліна,
— Як це може бути?.. — спитала вона, складаючи руки.
Рамзес був такий збуджений, настільки забув про своє. становище й обов’язки, що готовий був пообіцяти жриці одружитися з нею. Стримав його від цього кроку не розум, а якийсь глухий інстинкт.
— Як це може бути?.. Як це може бути?.. — шепотіла Кама, пожираючи його поглядом і цілуючи йому ноги.
Царевич підвів її, посадив віддалік від себе і відповів усміхаючись:
— Ти питаєш, як це може бути?.. Зараз я тобі поясню. Останнім моїм учителем, поки я досяг повноліття, був один старий жрець, який знав напам’ять багато дивних історій з життя богів, царів, жерців, навіть нижчих урядовців та селян. Цей старець, уславлений своїм побожним життям і чудесами, не знаю чого, не любив жінок, навіть боявся їх. Він завжди розповідав мені про жіночу підступність, а раз, щоб довести мені, яку сильну владу маєте ви над чоловіками, розповів таку історію:
«Молодий і бідний писар, що не мав у торбині навіть мідного утна, а лише ячний корж, помандрував з Фів до Нижнього Єгипту, шукаючи заробітку, йому казали, що в цім краю живуть найбагатші вельможі й купці і, якщо йому пощастить, він може там знайти посаду і на ній розбагатіти.
Він ішов понад берегом Нілу (за місце на кораблі не мав чим заплатити) і міркував: «Як необачно поводяться люди, які, діставши в спадщину від батьків талант-два, а то й Десять, замість того щоб примножити своє багатство чи торгуючи товарами, чи позичаючи гроші за великі проценти, розтринькують його невідомо на що. Якби у мене була драхма… Ні, драхми мало… Якби у мене був талант або краще кілька клаптів землі, я б збільшував свій статок з року в рік і на старість став би таким багатієм, як найбагатший з номархів… Та нічого не вдієш, — думав він зітхаючи. — Боги, видно, опікуються лише дурнями, а я сповнений мудрості — від перуки до босих п’ят. А якщо і в моєму серці криється якась зернина глупоти, то хіба тільки в тому, що я не зміг би змарнувати свого статку й навіть не знав би, як узятись за таку безбожну справу».