Фараон, стр. 141
Розділ шістдесят перший
Поки Пентуер об’їздив державу, підбираючи представників, Рамзес XIII жив у Фівах і влаштовував одруження свого улюбленця Тутмоса.
Насамперед володар двох світів, оточений величезним почтом, поїхав на золоченій колісниці до палацу найдостойнішого Антефа, номарха Фів. Вельможа вибіг назустріч повелителеві аж за браму і, скинувши з ніг коштовні сандалі, навколішках допоміг Рамзесові зійти з колісниці.
За такий вияв шани фараон подав йому для поцілунку руку і заявив, що віднині Антеф буде його другом і має право входити взутий навіть до тронної зали.
Коли вони були вже у величезній залі палацу Антефа, фараон в присутності всього почту сказав:
— Я знаю, достойний Антефе, що як славетні предки твої живуть у найкращих гробницях, так і ти, їхній нащадок, є найпершим між номархами Єгипту. А тобі напевно відомо, що в моєму дворі та в війську, так само як і в моєму царському серці, перше місце займає мій улюбленець і начальник гвардії Тутмос. Як кажуть мудреці, погано робить багач, який найкоштовнішим каменем не оздоблює найпрекрасніший перстень. А що твій рід, Антефе, для мене найдорожчий, а Тутмос — наймиліший, то я намислив поєднати вас з собою. Це може легко статись, якщо твоя донька, прекрасна й мудра Геброн, згодиться стати дружиною Тутмоса.
На це достойний Антеф відповів:
— Святий повелителю, володарю земного й потойбічного світу! Так само як весь Єгипет і все, що в ньому є, належить тобі, так цей дім і всі його мешканці є твоєю власністю. Якщо ти серцем своїм бажаєш, щоб моя донька Геброн стала дружиною твого улюбленця Тутмоса, то хай буде так…
Тоді фараон розказав Антефові, що Тутмос має двадцять талантів на рік від скарбниці і чималі маєтності в різних номах. А достойний Антеф відповів на це, що його єдина донька Геброн матиме п’ятдесят талантів щороку і право користуватися з батькового майна в тих номах, де на довший час буде зупинятися царський двір.
А оскільки в Антефа не було сина, то весь його величезний і незаборгований маєток мав колись перейти до Тутмоса разом із посадою номарха Фів, якщо на те буде воля його святості.
Після закінчення переговорів ввійшов Тутмос і подякував Антефові насамперед за те, що він віддає свою доньку такому біднякові, як він, та ще за те, що він її так добре виховав. Водночас вони домовились, що церемонія одруження відбудеться через кілька днів. Бо Тутмос, як начальник гвардії, не має часу на надто довгі дошлюбні церемонії.
— Бажаю тобі щастя, сину мій, — закінчив, усміхаючись, Антеф, — та водночас і великого терпіння. Адже моїй любій доньці Геброн уже двадцять років, вона перша чепуруха в Фівах і звикла все робити з своєї волі… Клянусь богами, моя влада над Фівами завжди кінчалася біля хвіртки саду моєї доньки! Боюся, що й твоє високе становище не справить на неї більшого враження.
Потім благородний Антеф запросив своїх гостей на розкішний бенкет, під час якого в залі з’явилась прекрасна Геброн з великим почтом подруг.
У трапезній залі стояло багато столиків на дві й чотири особи і один більший стіл на підвищенні — для фараона. Щоб ушанувати Антефа і свого улюбленця, його святість підійшов до Геброн і запросив її до свого столу.
Геброн була й справді вродлива дівчина і справляла враження особи досвідченої, що в Єгипті не дивувало нікого. Рамзес швидко пересвідчився, що наречена зовсім не звертає уваги на свого майбутнього чоловіка, зате кидає багатозначні погляди на нього, фараона.
І це теж не було дивним у Єгипті.
Коли гості повсідались за столиком і в залі заграла музика, а танцівниці почали розносити гостям вино й квіти, Рамзес озвався до неї:
— Чим далі я приглядаюся до тебе, Геброн, тим більше дивуюсь. Якби сюди зайшов хтось чужий, подумав би, що ти богиня чи верховна жриця, але аж ніяк не щаслива наречена.
— Ти помиляєшся, володарю, — відповіла Геброн. — Я зараз щаслива, але не того, що я наречена…
— Як же так може бути?.. — здивувався фараон.
— Подружнє життя не вабить мене, і я швидше воліла б стати верховною жрицею Ісіди, аніж чиєюсь жінкою…
— То навіщо ж ти виходиш заміж?
— Я роблю це заради батька, який неодмінно хоче мати спадкоємця своєї слави… А головне тому, що ти так хочеш, володарю…
— Невже тобі не подобається Тутмос?
— Я не кажу цього. Тутмос гарний, він перший чепурун в Єгипті, гарно співає і дістає нагороди на ігрищах. Його становище начальника твоєї гвардії, володарю, — одне з найвищих у країні. І все-таки, якби не прохання батька та не твоя воля на те, володарю, я б не стала його дружиною… Хоч і так не буду нею!.. Тутмосові вистачить мого багатства і титулу, який він успадкує після мого батька, а все інше він знайде в танцівниць.
— І він знає про своє нещастя? Геброн усміхнулася.
— Він давно знає, що навіть якби я була донькою не Антефа, а останнього парасхіта, то й тоді не віддалася б чоловікові, якого не кохаю. А покохати я могла б лише вищого за себе.
— Ти це кажеш серйозно?.. — здивувався Рамзес.
— Мені вже двадцять років, отож уже цілих шість років оточують мене зальотники. Та я швидко зрозуміла, чого вони варті… А зараз волію слухати розмови учених жерців, аніж співи та освідчення вишуканих молодиків.
— В такому разі я не повинен сидіти біля тебе, Геброн, бо я навіть не належу до вишуканих молодиків і вже напевно не володію жрецькою мудрістю…
— О, ти, повелителю, вищий за них, — відповіла вона, густо червоніючи. — Ти вождь, уславлений перемогою… Ти поривистий, як лев, і погляд у тебе бистрий, мов у коршака. Перед тобою мільйони падають ниць, здригаються держави… Хіба ми не знаємо, який страх викликає в Тірі й Ніневії твоє ім’я? Боги могли б позаздрити твоїй могутності…
Рамзес зніяковів.
— О Геброн, Геброн… Якби ти знала, який неспокій ти сієш у моєму серці!..
— Тому-то я й погоджуюсь вийти за Тутмоса, — мовила вона. — Я буду ближче до тебе і хоч раз на кілька днів бачитиму тебе, володарю…
Геброн встала з-за столика й вийшла.
Це помітив Антеф і злякано підійшов до Рамзеса.
— О володарю! — вигукнув він. — Чи моя донька не сказала тобі чогось недоречного?.. То ж неприборкана левиця…
— Заспокойся, — відповів фараон. — Твоя донька дуже мудра й поважна. А вийшла вона, бо помітила, що твоє вино, достойний Антефе, надто звеселяє гостей.
Справді, в трапезній залі панував неймовірний галас, до того ж Тутмос, забувши про свою роль заступника господаря, був чи не найвеселіший серед гостей.
— Скажу тобі по секрету, володарю, — шепнув Антеф, — бідоласі Тутмосу доведеться бути дуже обачним з Геброн…
Цей перший бенкет тривав до ранку. Щоправда, фараон одразу поїхав, але інші залишились — спершу на кріслах, потім на підлозі… Аж врешті Антеф мусив розвозити їх по домах безтямно п’яних.
Через кілька днів відбулася церемонія одруження.
У палаці Антефа зібралися верховні жерці Гергор і Мефрес, номархи сусідніх номів і найвищі сановники міста Фів. Потім приїхав на колісниці, оточений офіцерами гвардії, Тутмос і, нарешті, — його святість Рамзес XIII.
Володаря супроводили головний писар, начальник лучників, начальник кінноти, головний суддя, головний скарбник, верховний жрець Сем і воєначальники.
Коли все це знатне товариство зібралося в залі предків найдостойнішого Антефа, з’явилася Гебронубілому вбранні із численним почтом подруг і служниць. Тоді батько її, обкуривши пахощами статую Амона, статую свого батька й Рамзеса XIII, що сидів на підвищенні, сповістив, що доньку свою Геброн він звільняє з-під батьківської опіки і дарує їй посаг. Він тут же подав їй у золотій скриньці відповідний акт, написаний на папірусі й засвідчений судом.
Після короткої трапези наречена сіла в дорогі ноші, що їх взялися нести восьмеро урядовців ному. Попереду йшли музиканти й співаки, довкола нош — сановники, а за ними — великий натовп людей. Вся ця процесія посувалася до храму Амона найкращими вулицями Фів, серед таких же багатолюдних натовпів, як на похороні фараона.