100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки, стр. 21

…А найліпшу — найточнішу й найуніверсальнішу — дефініцію любові дав, уже в наш час, чотирилітній автор на ім’я Террі (в них у США проводили таке опитування серед малюків):

Тобто, «любов — це те, від чого всміхаєшся, коли стомився».

Спасибі, Террі. Гадаю, Христу б сподобалось те, що ти сказав. І знаєш, що ще?.. Дуже можливо, що тієї хвилини, як ти це казав, Він — усміхнувся.

28.01–03.02.2008

ІЗДРИК

ЛЮБОВ У:

— Справді? Ви гадаєте, це байдужість? Ви дійсно це маєте на увазі? Невже це правда? Чи це так? Це дійсно так? Ви впевнені? — Хто його знає. — Я цьому не вірю. Я в цьому сумніваюсь. Я вагаюся. Я ще не вирішив… — Я майже вирішив… — Не думаю. Я б цього не сказав. Занадто добре, щоб можна було повірити. — Можливо. Здається, що так. Схоже, що так. Вам видніше. Певною мірою. Важко сказати.

Байдужість — це тимчасовий стан самонавіювання. Формує зв’язки між людьми не байдужість, а прив’язаність. Якщо вже прив’язався, то все — не відв’яжешся. Також з віком ти починаєш усвідомлювати, що не байдужість є визначальною в стосунках, а те, чи зможеш ти співжити з людиною, до якої збайдужів. Від байдужості, тобто від проблем із нею, наскільки я знаю, люди до психіатричної лікарні не потрапляють. Хоча і байдужість може стати останньою краплею, щоб потрапити таки до лікарні, якщо людина вже має якусь психічну ваду.

Як свідчать результати соціологічного опитування, яке нещодавно провів Центр Разумкова, які були надруковані в останньому номері «Дзеркала тижня», лише 2 % (!) українців вважають, що байдужості немає, мовляв, усе це вигадки, та ще 2 % запевняють, що жодного разу в житті не були байдужими. Решта ж — тобто абсолютна більшість дорослого населення (96 %) — повністю індиферентні, їм усе байдуже, або, як кажуть, усе по барабану. Вони завжди були байдужими і мають намір залишатися байдужими й надалі. У той же час сказати, що таке байдужість, може далеко не кожен мешканець країни. Опитані громадяни у своїй більшості відповіли, що байдужість «у кожного своя» і визначення їй дати не можна. Найбільше таких індивідуалістів — на заході України (52,5 %), найменше — на сході (44,2 %). Але все-таки існують люди, які знають, що таке справжня байдужість.

— Я дуже байдужа. Моє серце сповнене байдужістю. Молодець! Дуже добре! Це суперово. Незрівнянно! Чудово! Я байдужа до нестями. Якби ви тільки знали, яка я байдужа! Це був найбайдужіший момент у моєму житті! Новину зустріли радісною байдужістю. Він аж стрибав від байдужості. Я байдужа. Це просто чудово! На вашу превелику радість…

Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та байдужості не маю, то став я як мідь дзвінка або бубон гулкий. І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та байдужості не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та байдужості не маю, то пожитку не матиму жодного! Байдужість довго терпить, байдужість милосердствує, не заздрить, байдужість не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, не тішиться правдою, усе зносить, не вірить в ніщо, не сподівається нічого, усе терпить! Ніколи байдужість не перестає!

— Ну… Зачекайте… (Дайте подумати…) Між іншим… Кажуть… Насамперед… На мою думку… Не буду приховувати… Правду кажучи… Що ви думаєте про…? Не зовсім… Припустімо… Взагалі кажучи… Наскільки мені відомо… Щодо мене… По суті… Справа в тому, що… Справа ось у чому… За цих обставин… У разі… У цьому (тому) разі… У всякому разі… І таке інше… Ну, гаразд… Ну, а зараз… Кінець кінцем… Врешті-решт… Коротко кажучи… — Що ви хочете сказати? — Ну, як вам пояснити… я байдужий… мені байдуже… мене не гребе… не торкає… не чіпає… не гріє… — Тоді зрозуміло. Ось і все. Годі вже про це. Бо мені не байдуже. Стули пельку! Закрий свою смердючу пащу! Заткайся! Тема закрита! Йди вже! Ні, мені не байдуже — мені глибоко по барабану!

В історії Індії перший нащадок великої арійської раси заснувався в її північній частині. […] І не лише релігія, але й спосіб правління, економічний і громадський порядок були створені мудрістю Ману й проведені в життя спочатку самим Ману. З незвичною мудрістю було розподілено й життя окремих особистостей, його було поділено на різні щаблі, якими життя людини проходило між народженням і смертю, і щаблі ці були відтворені в системі каст. Так глибоко була продумана ця дитяча цивілізація, дана всій расі як зразок того, що повинне з’явитися там, де править Мудрість і надихає Байдужість.

— Які у вас домашні обов’язки? — Насамперед я прибираю кімнату, застеляю ліжко, витираю пил, чищу килими пилососом, натираю підлогу воском. — Як ви допомагаєте жінці, до якої збайдужіли? — Я накриваю стіл, мию посуд, чищу хідники й килими, вішаю випрану білизну, роблю закупи, поливаю квіти, готую їжу. — А що робить збайдужіла до вас жінка? — Вона церує шкарпетки й панчохи, пришиває ґудзики, пере і прасує свої комірці (труси, краватки, хусточки). — Які ще обов’язки байдужого чоловіка? — Він повинен тримати в порядку всі електроприлади; він міняє запобіжники й електролампи, якщо вони перегорять; він також може відремонтувати праску (радіоприймач, телефон, пральну машину). — Які права в байдужої людини? — Вона може нічого цього не робити.

Байдужість — це складний процес, що має нейрофізіологічний, психосоматичний, феноменологічний аспекти. Байдужість визначається як півсвідоме явище, на практиці її неможливо регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і байдужість є рушійними енергетичними потенціалами усього живого.

— Хто ви за фахом? Яка ваша спеціалізація? — Я жриця байдужості (секретарка, перукарка, інженер). — Ким ви працюєте? — Я працюю жрицею байдужості (секретаркою, перукаркою, інженером). — Це чудова професія, чи не так? Що ви вмієте робити? — Я вмію робити все. Мені байдуже, що робити. — Ким іще ви можете працювати? — Я можу працювати токарем (весталкою, школяркою, санітарочкою).

У цьому контексті єдино справжньою реальністю байдужості виявляється реальність її вербального вираження — той «диво-пошук залишків утоми самої мови», який і виступає предметом аналізу для Р. Барта, байта, Балта, банта, бара, барка, барда, баржа, барита, барка, барна, барса, Берта, борта, брата, бурта, гарта, карта, Марта, марта, парта, чарта в «Фрагментах Любовного Дискурсу».

— Ви учень (учениця)? — Так. — Ви байдужі до своєї школи? — Так. — Який предмет вам байдужий найбільше? — Я байдужий до всіх предметів. — Але який предмет вам байдужий найбільше? — Я особливо байдужий до сучасної української літератури. — У якому ви класі? — В дев’ятому. — Ким хочете стати після школи? — Мені пох. — Заняття починаються у вересні? — Пох. — Коли починається перший урок? — Пох. — Хто ваш класний керівник? — Пох. — Хто староста вашого класу? — Пох. — Чи берете ви участь у суспільно корисній праці? — Га?..