Позичене обличчя, стр. 22
— Але ж минулої ночі тут було досить холодно.
— Коли в будинку знову з'являться майстри? — Девітт повернувся спиною до Гайлен. — Треба в деяких кімнатах обладнати каміни газовим опаленням.
Він почув, як рипнула пружина кушетки. Гайлен підхопилась і боса стала біля нього.
— На що ти натякаєш?
— Натякаю?
— Не обманюй! Навіщо ти обманюєш мене? Ти не просто підозрюєш — ти певен, що я винна. І впадаєш коло мене, тільки щоб вивідати всі мої таємниці, щоб у твоїх обіймах я втратила обережність і розповіла те, чого ти не знаєш. Ти, Патріку, негідник, підлий негідник!
Вона призналася, що мала багато таких зв'язків, як з Фіннігеном, але жоден з них не залишив у її душі глибокого сліду. Вона говорила щиро, Девітт бачив, що це не гра. Але чому такий раптовий спалах хвилювання? Докори сумління? Страх перед в'язницею?
— Один з моїх працівників довідався, що ти розмовляла з майстром, коли він хотів ліквідувати газове освітлення, і що Лайн була проти встановлення в її кімнаті газового каміна. Поясни, що все це означає?
— Абсолютно нічого! — вигукнула вона майже істерично. — Лайн, мати і я говорили, що в найкращих кімнатах треба обладнати каміни, і Лайн сама запропонувала використати для цього стару систему газового освітлення. Та коли склали попередні підрахунки, стало ясно, що все це коштуватиме надто дорого, і ми відмовились.
— Ще хто-небудь знає про це?
— Моя мати, — сказала Гайлен уже спокійніше. — Давай біжи туди, спитай у неї. Мені ти все одно не віриш!
— Ерріс у себе в кімнаті?
— Не знаю. Він мене не цікавить! Я спакую валізу і поїду з Кілдара. Це смердюче гніздо остогидло мені. І ці плітки, і це патякання!
— Можеш пакувати валізу і, коли хочеш, замовити квиток на літак. Але я не думаю, що далеко заїдеш. Уже на аеродромі тебе схоплять і відпровадять до слідчої в'язниці.
Гайлен тихо зойкнула.
— Але ж я нічого не зробила, нічого! За віщо ж до в'язниці. — У її очах застиг переляк. Вона відчувала себе на краю прірви.
— Я їду до твоєї матері, — сказав Девітт. — Там зустріну О'Брайна, тоді все скажу тобі. А ти повинна терпляче чекати тут. Спроба залишити Кілдар розглядатиметься, як втеча, і коли дійде до судового розгляду, твій адвокат буде в незавидному становищі.
Вона опустилася на стілець.
— Якщо справа зайде так далеко, я накладу на себе руки. Мені так страшно, Патріку!
І знову він подумав, що вона не причетна до вбивства, але тут-таки сказав собі, що не повинен піддаватися настроєві хвилини.
— Ти знаєш, що твій батько займався контрабандою героїну? Кажуть, ти допомагала йому і сама стала наркоманкою.
— Патріку! — вона схопилася зі стільця. — Як ти можеш таке говорити! Така мерзенна брехня!
Це звучало непідробно й щиро, і Девітт відмовився від дальших розпитів. До того ж він поспішав.
— Найпізніше о восьмій я буду тут. — Біля дверей він обернувся: — Візьми себе в руки, Гайлен, незабаром усе з'ясується.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Жовтаве світло надвечірнього сонця мовби сіяло якийсь тихий смуток на краєвид, що пропливав обабіч Девіттової машини. Це враження посилилось, коли перед ним виринула самотня будівля з крутими дахами, багатьма димарями і зарослими плющем стінами. Вигляд старовинного будинку, де старі напівживі люди проводили свої останні дні, навіяв настрій, що виникає, коли бачиш речі, які давно вийшли з ужитку і зберігаються тільки як спомин про минуле, — древній олив'яний кухоль, майстерно виготовлена гасова лампа, пожовкла гравюра.
Проїжджаючи повз ворота парку, Девітт помітив там деяких мешканців притулку. Вони дріботіли непевним кроком, важко спираючись на палиці, стомлено опускалися на лави.
Біля під'їзду Девітт зупинив машину і зайшов до залу. Гаккетт, напевне, побачила його здалеку і вийшла назустріч. Коли він висловив бажання зустрітися з місіс Скрогг, вона, завагавшись, сказала, що зараз у старої дами сидять гості. Девітт саме тому й квапився сюди, тож попрохав Гаккетт передати місіс Скрогг, що він приїхав у справі спадщини.
Гаккетт пішла. Незабаром вона повернулася й запросила Девітта йти за нею.
Кімната місіс Скрогг була простора і світла, вельми затишна. Гарні шпалери, оббивка меблів витримана у світлих тонах, абажур сучасний. Стара Скрогг лежала у ліжку в нічній байковій блузі. Сиве волосся було дбайливо зачесане, схожі на пазури кістляві пальці мирно лежали поверх ковдри. Праворуч неї сидів на стільці майстер Джойс, вбраний у чорне, бундючний, похмурий. З протилежного боку на плетеному стільці вмостився інспектор О'Брайн. Він тримав у роті велику незапалену сигару.
О'Брайн привітався до Девітта без своєї звичайної грайливості.
— Бачу по вашому обличчю, що ви принесли нам добру звістку, — сказав інспектор. — Пора, пора нарешті розплутати цю прикру справу з духівницею. На нашого доброго Джерома, хоч він і чудово співав, у грошовий справах не можна було покластися.
Джойс повідомив:
— Ваша шкіряна сумка вже давно готова і чекає на вас. Не забудьте — робота виконувалась на замовлення!
Місіс Скрогг розглядала Девітта незвичайно жвавими очима й мовчала. Гаккетт, стоячи біля одвірка, уважно стежила за всіма, не втручаючись у розмову. Після короткої умисної паузи Девітт сказав:
— Сьогодні вранці, переглядаючи батькові папери, міс Скрогг знайшла проект духівниці, за яким Джером Скрогг відписав усе майно своїм трьом дочкам, а вам, місіс Скрогг, лише ренту — 250 фунтів на рік.
— Яка несправедливість! — обурено скрикнув Джойс. Очі його ніби ще більше звузились, голос звучав ще пронизливіше, ніж завжди. Він намагався приховати тремтіння рук.
— Ми подамо в суд, Ейліс! Нехай процес тягтиметься хоч десять років, нехай скликають Верховний суд — ми не відступимося, поки не переможе справедливість! Ти одна, лише ти одна нажила всі гроші, ти працювала з ранку до пізньої ночі! То чому ж ти мусиш отримати якісь жалюгідні крихти?
— Заспокойся, Сліме, — спробував утихомирити його О'Брайн. — Проект — це ще не духівниця!
— На проекті Скрогг зазначив, що бере за свідків служницю Бес та містера О’Гвінна, — брехав далі Девітт. — Я розмовляв із гробарем, і він підтвердив, що підписував духівницю. А що місіс Бес і містер О’Гвінн люди нічим не заплямовані, їхня правдивість не підлягає сумніву…
— О’Гвінн незаплямований? Від цих слів може обвалитися тюремний мур! — крикнув майстер. — Богохульник він! Осквернитель могил! Він…
— Спокійно, — спинив його О'Брайн. — За такий тон тебе можуть оштрафувати на шість фунтів. Обуренням тут не зарадиш. Якщо ж міркувати спокійно, то навіть добре, що все з'ясувалось і Ейліс зможе нарешті зробити все, аби довести свої права.
— Гайлен — безбожна повія! — не вгавав Джойс. — Вона вже обдумала, що брехати судові.
— Свідки тут, свідки там, а де ж духівниця? Покажіть нам її! — мовила раптом стара Скрогг спокійним голосом.
Руки вона сховала під ковдру, і Девітт не сумнівався, що стисла їх там у кулаки. Він сказав підкреслено сухо:
— Духівниця знайдеться! Позначка на проекті не лишає сумніву, що ваш чоловік сховав її у будинку.
— Покажіть мені проект.
— Я надіслав його до нашого головного бюро, — пояснив Девітт. — Якщо дійде до судового розгляду…
— … мій адвокат легко доведе, — перебила стара, — що для мого чоловіка складання духівниць стало манією — він навіть склав духівницю на користь Товариства собак. А є закон, який, при доведенні душевного розладу заповідача, дає право оскаржити кожну духівницю.
– І ми оскаржимо її, можете бути певні! — гаркнув Джойс.
— Ви вважаєте нас дурнішими, ніж ми є, — вступила в розмову Гаккетт. Її рішучий тон свідчив, що вона має тверду вдачу і пречудово знає, як поводитись. — Про що ви розмовляєте з Гайлен, нікого не цікавить. Та коли ви твердите, ніби Гайлен знайшла духівницю, за якою усе майно припадає їй одній, тоді я скажу вам — шукайте дурнів в іншому місці. Отже, чого ви прийшли сюди? Чого хочете від місіс Скрогг?