Коли ти поруч, стр. 50

– У сенсі?

– В сенсі сексу, – майже пошепки сказала Ілона, подивившись на сусідське ліжко.

– У сенсі сексу в мене нікого не було, – відповіла Даринка.

Вона намагалася сказати це спокійно, наче все у неї було ще попереду, але відповідь пролунала з явною ноткою смутку.

– Та ти що?! – Ілона підвела на неї очі. – Жодного?

– Жодного.

– Ти молодець, Дашко, – зробила висновок Ілона з виглядом знавця. – Якби я не спала з ким попало, то ніколи б не підхопила цей СНІД.

– Це як сказати, – гірко усміхнулася Даринка.

– Ну, треба не спати, з ким доведеться, і не колотися. Мені здавалося, що мати багато хлопців – це круто. Уявляєш, я навіть хвалилася перед подругами своїми перемогами. Зараз я розумію, що це було дуже нерозважно. Треба було зберігати цнотливість для одного-єдиного, як ось ти, і СНІД мене б не зачепив.

– Є й інші способи передачі хвороби.

– А! – скривила ніс Ілона. – Це – рідкість.

– Усякі випадки бувають, – сказала задумливо Даша, але Ілонка так була захоплена своїм заняттям, що нічого не помітила. Висунувши кінчик язика, вона щось приліпила на папері та охоче простягла Даші аркуш.

– Це буде мій талісман, – сказала вона й розплився в задоволеній посмішці.

Даша взяла в руки саморобку. Ілона на чистому аркуші приклеїла з вирізаних заголовних літер напис: «Щастя тим, хто йде далі». Внизу вона приклеїла зображення червоної троянди, запозичене з вітальної листівки.

– Ну, як? Подобається побажання?

– Подобається.

– Оригінально, чи не так?

– Непогано, – погодилася Даринка, подумавши, що ця барвиста листівка, зроблена з червоних літер бюлетеня, була як застережний знак про небезпеку. «Побажання гарне, але від нього віє сумом», – майнула думка у Дарини, але вона нічого не сказала про це.

– Куди дінеш листівку? – запитала вона Ілону.

– Повісь, будь ласка, на стінку біля мого ліжка, – попросила дівчина.

За тиждень Ілонку було вже важко впізнати. Її обличчя майже суцільно покрилося хворобливими гнійними висипами. Хоч як лікарі вмовляли дівчину зняти колечки з губи і брови, вона не піддалася. Червоні болючі плями вразили її довгі нігті, знівечили колись гарні губи, повіки, утворилися в роті й у ніздрях.

Коли Даша увійшла до палати, Ілонка важко дихала, відкривши рота. У неї була висока температура і до руки тяглася трубка крапельниці. Вона заледве підняла болісні зранені повіки і впізнала Даринку. Якась подоба посмішки з’явилося на змученому обличчі дівчини.

– Дашо, – тихенько покликала Ілона.

Даринка підійшла, нахилилась до неї і посміхнулася.

– Що, моя хороша? – запитала Даша і легенько провела рукою по строкатому волоссю Ілони. – Тобі щось треба?

Ілона очима сказала: «Так».

– Чого ти хочеш?

– Закурити, – сказала Ілонка тихо, ледве ворушачи губами.

– Тільки не це, – відповіла Даринка. – Ти уявляєш, що буде, якщо лікар унюхає запах тютюну в палаті? До того ж ти не сама тут.

Даша подивилася на жінку, яка лежала на сусідньому ліжку.

– Я хочу… палити. У мене… є… одна сигарета… Остання, – ледь чутно сказала Ілона.

– Нехай курить, – пролунав голос худенької жінки, яка почула прохання дівчини. – Не можна відмовляти.

– Я йду на злочин, – сказала Даринка, відчиняючи кватирку і ясно розуміючи, що це було останнє бажання Ілони.

Вона закутала жінку ковдрою, підіткнувши її зусібіч. Потім дістала з косметички Ілони сигарету і подала дівчині. Ілонка попросила її підвести, і Даринка сіла в головах, підняла вище подушку, обняла Ілону і дала їй прикурити. Ілонка слабо затягнулась і випустила легку хмарку диму, яка закрутилося від подиву в тиші лікарняної палати, серед незвичного запаху медикаментів.

Даша подивилася на свою руку, якою притримувала за плечі Ілону, і побачила, як з тіла дівчини крізь її пальці просотується кров’яний слиз. СНІД забирав життя Ілонки, і Дарина мимоволі подумала, що незабаром і її чекає та сама доля. В горлі дівчини застряг клубок жалю та образи від несправедливості життя і гіркоти розлуки з Ілоною. Насилу проковтнувши клубок, медсестра, злегка погойдуючись, почала тихо читати те, що першим спало на думку:

Уже потім, виймаючи докурену сигарету з губ Ілони, Даринка подумала, що треба було б почитати щось інше, оптимістичніше, але, глянувши на дівчину, зрозуміла, що Ілонка вже не чула її слів. Вона впала в кому.

…Ближче до вечора Даша зайшла в палату інтенсивної терапії, де лежало нерухоме тіло Ілони, підключене до апаратури. Вона застала тут матір дівчини. Жінка була якоюсь притихлою і постарілою. На її очах були сльози, яких вона на цей раз не соромилася.

– Я принесу вам речі Ілонки, – сказала їй Даша.

Вона знайшла в столику Ілони її косметичку, дві листівки, адресовані батькам, гроші й записку: «Мамо, пробач мене!» Зібравши все, Даринка передала речі матері Ілони, поклавши зверху записку. Жінка тихенько заплакала, сховавши обличчя в останнє послання дочки. Потім вона підняла червоні від сліз очі на Дашу.

– Скажіть, що вона говорила… про мене? Звинувачувала у чомусь?

– Ілона не знала, які у вас руки.

Жінка з подивом глянула на Дашу.

– Ви ж не торкалися до неї, а Ілонка хотіла так мало: щоб ви гладили її по голові, заплітали кіски, цілували на ніч. Вона так і не дізналась, які у вас руки: теплі? Холодні? М’які? Грубі? Ніжні?

– Я завжди вважала себе гарною матір’ю, – мовила в розпачі жінка, і з її очей знову покотилися сльози.

– Мало СТАТИ матір’ю, треба нею БУТИ, – виразно сказала Даша, і її слова пролунали з шокуючою ясністю і навіть жорстоко, як вирок.

Даринка повернулася, вийшла з палати. Вона швидко перетнула довгий коридор, зайшла в палату, де нещодавно лежала Ілона, і зняла зі стіни її талісман: «Щастя тим, хто йде далі», – перечитала ще раз Даринка.

Вона дбайливо його згорнула вдвічі і сховала у свою сумочку, вирішивши, що талісман Ілони тепер по праву належить їй, бо вона йшла далі.

Розділ 42

Сергій підскочив уночі у ліжку в холодному поту. Снилося щось жахливе, моторошне, він уже не пам’ятав, що саме, але щось його налякало – це він зрозумів з відчуття від сну, який привидівся… Сергій накинув стьобаний халат і вийшов покурити. У закляклій позі він просидів годину, може, дві, можливо, і більше – він втратив лік часу. Нічне небо тільки-тільки починало сіріти, коли він різко піднявся з крісла, заскочив у номер готелю, наспіх почистив зуби і став кидати свої речі в величезну сумку. Сергій одягнувся і глянув на мирно сплячу Елю. Вона нічого не чула і безжурно спала, розкинувши по подушках шикарне волосся. Сергій поклав гроші на тумбочку і, подивившись востаннє на свою подругу, тихенько вийшов, причинивши за собою двері. Він не став будити її. Навіщо? Йому не хотілося виправдовуватися перед цією красивою лялькою, яка завтра ж буде спокійнісінько спати поряд з іншим чоловіком. Не хотілося типових і нудних жіночих питань: «Чому?», «Як ти міг?» Він їй нічого не обіцяв, тому не відчував ніяких докорів сумління і жалю від розлуки.

Сергій зупинив машину з шашечками і вже через сорок хвилин був в аеропорту. Він повертався на батьківщину. Його вже не терзали жодні сумніви. Тепер він знав, що йому треба терміново зробити…

Даринка заверещала від радості, коли побачила, що їй надійшло повідомлення від Сергія. Серце шалено і радісно забилося в грудях, коли вона прочитала: