Гаррі Поттер і Смертельні реліквії, стр. 81

- Дякую, Річко, - пролунав ще один дуже знайомий голос.

Рон хотів щось сказати, але Герміона випередила його своїм шепотом.

- Ми знаємо, що це Люпин!

- Ромуле, чи ти й далі, як і завжди, коли з’являєшся в цій програмі, стверджуєш, що Гаррі Поттер ще живий?

- Так, - рішуче заявив Люпин. - Я не маю ані крихти сумніву, що про його смерть, якби таке сталося, смертежери розтрубили б по всіх усюдах, бо це був би смертельний удар для морального духу тих, хто чинить опір новому режиму. «Хлопець, що вижив» залишається символом усього, за що ми боремося: тріумфу добра, могутності чистоти, потреби чинити опір.

Гаррі відчув, як його охопила вдячність, змішана з соромом. Невже це означає, що Люпин пробачив йому ті жахливі слова, що зірвалися з його уст під час останньої їхньої зустрічі?

- Ромуле, а що б ти сказав Гаррі, якби знав, що він тебе чує?

- Я сказав би йому, що душею ми всі з ним, - промовив Люпин, а тоді трохи завагався. - І ще я порадив би йому прислухатися до своєї інтуїції, бо вона дуже добра і майже завжди правильна.

Гаррі глянув на Герміону, очі в якої були повні сліз.

- Майже завжди правильна, - повторила вона.

- О, хіба я вам не казав? - здивовано вигукнув Рон. - Білл мені розповідав, що Люпин знову живе з Тонкс! І в неї, здається, вже досить великий животик.

- ...і наші традиційні новини про тих друзів Гаррі Поттера, що зазнають страждань через вірність йому? - звернувся до Люпина Лі.

- Як уже знають наші постійні слухачі, було ув’язнено ще кількох відвертих прихильників Гаррі Поттера, серед них і колишнього головного редактора «Базікала» Ксенофілія Лавґуда... - повідомив Люпин.

- Принаймні він ще живий! - пробурмотів Рон.

- Ми також дізналися кілька годин тому, що Рубеус Геґрід... - троє друзів одночасно охнули, і ледь не прослухали головне, - ... відомий лісник у Гоґвортській школі, ледве уник арешту прямо на шкільних угіддях Гоґвортсу, де він, за чутками, організував у своїй хатині вечірку «Підтримаймо Гаррі Поттера». Проте Геґріда не зуміли затримати, і він зараз, як нам відомо, десь переховується.

- Мабуть, для порятунку від смертежерів непогано мати зведеного брата заввишки п’ять метрів? - спитав Лі.

- Це має свої переваги, - серйозно погодився Люпин. - Хотів би додати, що, захоплюючись у нашій «Поттерварті» силою Геґрідового духу, ми все ж таки закликаємо навіть найпалкіших прихильників Гаррі не наслідувати Геґрідового прикладу. Проводити вечірки на підтримку Гаррі Поттера за нинішньої ситуації вкрай нерозсудливо.

- Саме так, Ромуле, - погодився Лі, - тому ми закликаємо вас і далі демонструвати свою відданість юнакові із шрамом-блискавкою, слухаючи «Поттерварту»! А тепер переходимо до новин про чаклуна, що виявився не менш невловимим, ніж Гаррі Поттер. Ми його називаємо «Шеф смертежерів», а своїми думками про деякі найбожевільніші чутки, що кружляють довкола його персони, поділиться наш новий кореспондент Гризун.

- Гризун? - перепитав ще один знайомий голос, а Гаррі, Рон і Герміона одночасно вигукнули:

- Фред!

- Ні... чи це Джордж?

- Думаю, що Фред, - підсунувся ближче Рон, а хтось із його братів-близнюків сказав:

- Не буду я Гризуном, і не мрій, я ж тобі казав, що я Рапіра!

- Ой, ну добре. Рапіро, розкажи, як ти сприймаєш різні історії, що їх розповідають про шефа смертежерів?

- Зараз, Річко, розкажу, - відповів Фред. - Як нашим слухачам уже добре відомо (звісно, якщо вони не ховаються на дні ставочка у власному саду чи в іншому подібному місці), обрана Відомо-Ким стратегія перебувати в тіні створює приємну й милу атмосферу загальної паніки. До речі, якщо вірити усім повідомленням про його появи, то виходить, що по країні гасає щонайменше дев’ятнадцятеро Відомо-Кого.

- Що його, зрозуміло, цілком задовольняє, - додав Кінґслі. - Атмосфера таємничості нагнітає більше жаху, ніж якби він справді з’являвся.

- Згоден, - сказав Фред. - Тому, народ, давайте трохи заспокоїмось. Справи й так доволі кепськуваті, навіщо ж вигадувати собі додаткові жахіття. Скажімо, нова плітка, що Відомо-Хто може вбивати своїм поглядом. Він що - Василіск, люди добрі! Пропоную простенький тест: перевірте, чи та штука, що на вас дивиться, має ноги. Якщо має, то можете спокійно дивитись їй у вічі, втім, якщо це справді буде Відомо-Хто, то більше ви нічого у своєму житті не побачите.

Уперше за багато-багато тижнів Гаррі засміявся. Відчув, як спадає з плечей тягар напруги.

- А чутки, що його періодично бачать за кордоном? - запитав Лі.

- А кому б не хотілося перепочити після такої тяжкої роботи, як у нього? - відповів питанням на питання Фред. - Головне, народ, не заколисуйте себе цими чутками, не створюйте фальшивої атмосфери безпеки, вважаючи, що він десь за межами країни. Може, це й так, а може й ні, та незаперечно те, що він, якщо захоче, пересувається швидше, ніж Северус Снейп, побачивши шампунь для волосся, тому, плануючи ризиковані акції, не розраховуйте, що він буде десь далеко. Я ніколи не думав, що з моїх уст таке прозвучить, але - безпека насамперед!

- Дуже тобі дякую за мудрі слова, Рапіро, - сказав Лі. - Шановні слухачі, на цьому закінчується черговий випуск програми «Поттерварта». Ми ще не знаємо, коли знову вдасться вийти в ефір, але не сумнівайтеся, що ми до вас ще повернемось. Крутіть і далі ручки настройки. Наш наступний пароль буде «Дикозор». Бережіть одне одного і не втрачайте віри. На добраніч.

Кругла шкала радіоприймача закрутилася, а лампочки, що освітлювали панель настройки, згасли. Гаррі, Рон і Герміона сяяли від щастя. Знайомі приязні голоси, щойно ними почуті, подіяли наче потужний тонізуючий засіб. Гаррі вже так звик до ізольованості, що майже забув про існування людей, які чинять опір Волдемортові. Це було мовби прокинутись після довгого сну.

- Добре, га? - радісно запитав Рон.

- Класно, - відповів Гаррі.

- Вони такі відважні, - захоплено зітхнула Герміона. - Якби їх знайшли...

- Вони постійно переміщаються, - сказав Рон. - Як і ми.

- А чули, що сказав Фред? - схвильовано запитав Гаррі. Тепер, коли передача закінчилася, його думки знову повернулися до всепоглинаючої манії. - Він за кордоном! Він і досі шукає чарівну паличку, я так і знав!

- Гаррі...

- Герміоно, чого ти так уперто не хочеш цього визнати? Вол...

- ГАРРІ, НЕ СМІЙ!

- ...деморт шукає бузинову паличку!

- Це ім’я - табу! - загорлав Рон, зриваючись на ноги, бо надворі коло намету щось голосно ляснуло. - Я ж тобі казав, Гаррі, що нам більше не можна його називати... треба захиститися новими закляттями-оберегами... швидко... вони так знаходять...

Але зненацька Рон замовк, і Гаррі знав чому. Стервоскоп на столі засвітився й закрутився. Почулися голоси, вони швидко наближалися - грубі й збуджені голоси. Рон витяг з кишені світлогасник і клацнув. Усі лампи згасли.

- Виходьте з піднятими руками! - пролунав у темряві хрипкий голос. - Ми знаємо, що ви там! На вас націлено півдесятка чарівних паличок, і нам плювати, в кого влучать закляття!

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ -

Маєток Мелфоя

Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й важкі кроки затупали навколо нього.

- Вставай, паскудо!

Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями - обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п’ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.