Гаррі Поттер і Смертельні реліквії, стр. 117
- Нічого собі, невже ти думаєш, що кімната й далі діятиме після такої пожежі? - здивувався Рон, та все ж зірвався на ноги й почав розглядатися навсібіч, розтираючи собі груди. - Може, розділимося й пошукаємо?..
- Ні, - заперечила Герміона, також устаючи. Мелфой і Ґойл без чарівних паличок приречено лежали на підлозі. - Тримаймося разом. Краще підемо... Гаррі, що це в тебе на руці?
- Що? А, так...
Він стяг діадему з зап’ястя й підніс до очей. Вона була ще гаряча, почорніла від сажі, але, придивившись, він зміг розібрати крихітні слова, вигравіювані на ній: «Розум безмежний - це скарб величезний».
З діадеми крапало щось схоже на кров, темне й смолисте. Раптом Гаррі відчув, як вона шалено затряслась - і розвалилася прямо у нього в руках. І в цей час Гаррі здалося, ніби він почув слабесенький і далекий крик болю. Він лунав не з замку і не зі шкільних угідь, а з тієї речі, що розсипалася в його пальцях на шматочки.
- Мабуть, це був зложар! - вигукнула Герміона, не зводячи очей з уламків.
- Не зрозумів?
- Зложар... зачаклований вогонь... він належить до тих субстанцій, що нищать горокракси, але я б ніколи в житті не наважилася ним скористатися, бо він такий небезпечний. Як Креб міг знати, як?..
- Мабуть, навчився від Керроу, - похмуро буркнув Гаррі.
- Шкода тільки, що він неуважно слухав, коли вони пояснювали, як його зупинити, - пробурчав Рон. Його волосся, як і волосся Герміони, було місцями обсмалене, а обличчя - чорне. - Якби він не намагався нас трьох повбивати, то мені, можливо, було б жаль, що він загинув.
- А ви усвідомлюєте? - прошепотіла Герміона. - Тепер якби нам ще добратися до змії...
Та вона змовкла на півслові, бо в коридорі залунали вигуки, крики й легко розпізнаваний шум двобоїв. Гаррі озирнувся, і серце його мало не зупинилося. Смертежери вже прорвалися в Гоґвортс. Він побачив Фреда й Персі, які задкували, обороняючись від людей у масках і каптурах.
Гаррі, Рон і Герміона кинулися їм на допомогу. Струмені світла шугали на всі боки, і чоловік, що бився з Персі, почав відступати. Тут його каптур зісковзнув - і вони побачили високе чоло й волосся з сивиною...
- Вітаю, пане міністре! - заревів Персі, поціливши Тікнесі влучним закляттям. Міністр впустив чарівну паличку і схопився за мантію, явно почуваючись не в своїй тарілці. - Я вже казав, що йду у відставку?
- Жартуєш, Персику! - вигукнув Фред, коли смертежер, з яким він бився, впав додолу, підстрелений відразу трьома приголомшливими закляттями. Тікнесі теж упав, покриваючись крихітними голками, наче перетворювався на морського їжака. Фред захоплено зиркнув на Персі.
- Та ти й справді жартуєш, Персику... Я вже й не пригадую, коли ти востаннє так жартував...
Повітря розкололося від вибуху. Вони всі були поруч - Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Персі і ще двоє смертежерів, що лежали в них під ногами, один - приголомшений, а другий - трансфігурований. І от за цю частку секунду, коли здавалося, що небезпека на якийсь час минула, світ розлетівся вщент. Гаррі відчув, що летить, і єдине, що він міг робити - це відчайдушно хапатися за той тоненький шматочок дерева, що був його єдиною зброєю, і затуляти голову руками. Почув крики й волання друзів, навіть не сподіваючись довідатися, що з ними сталося...
І ось цілий світ перетворився на біль і напівтемряву. Гаррі був напівпохований під камінням і штукатуркою коридору, що зазнав страхітливого нападу. Холодне повітря підказало йому, що вибухом розтрощило частину замкових мурів, а гаряча й липка рідина на щоці означала, що він стікає кров’ю. І тут він почув жахливий крик, що вивертав усе всередині і свідчив про нестерпний біль, якого неможливо завдати ні вогнем, ні закляттями. Гаррі звівся, похитуючись, на ноги, такий переляканий, як ще не був за цей важкий день, як ще не був, мабуть, за все своє життя...
Герміона теж спиналася на ноги серед цього розгардіяшу, а троє рудих юнаків припали до підлоги там, де вибухом рознесло стіну. Гаррі схопив Герміону за руку й вони подерлися, спотикаючись, через уламки каміння й дерева.
- Ні... ні... ні! - кричав хтось. - Ні! Фреде! Ні!
Персі трусив брата, Рон стояв біля нього навколішки, але Фредові розплющені очі вже нічого не бачили, і лише тінь останньої усмішки ще залишалася на його обличчі.
- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ -
Бузинова паличка
Настав кінець світу - чому ж не стихла битва, не завмер від жаху замок, не склали зброї бійці? Гаррі падав у бездонну прірву, некерований, неспроможний осягнути неможливе, бо Фред Візлі не міг померти, і вся інформація, яка надходила Гаррі в органи чуття, була брехлива...
І тут чиєсь тіло впало повз вирву в мурі, і закляття полетіли з темряви, влучаючи в стіну за їхніми головами.
- Лягай! - крикнув Гаррі, коли ніч розкололи нові закляття. Удвох з Роном вони схопили Герміону й потягли на підлогу, а Персі й далі лежав на Фредовому тілі, закриваючи його від подальших ушкоджень. А коли Гаррі закричав: - Персі, ходім, треба йти! - він тільки головою похитав.
- Персі! - Гаррі побачив сліди сліз, що посмугували вкрите пилом Ронове лице, коли той смикнув старшого брата за плече, проте Персі не зрушив з місця. - Персі, ти вже нічим йому не допоможеш! Ми мусимо...
Герміона заверещала, і Гаррі, обернувшись, не мусив питати чому. Потворний павук, завбільшки з легковий автомобіль, пролазив крізь діру в стіні - у бій вступали нащадки Араґоґа.
Рон з Гаррі крикнули одночасно. Їхні закляття зітнулися, потвора полетіла спиною вниз, жахливо дриґаючи лаписьками, і зникла в темряві.
- Він не один! - крикнув Гаррі друзям, зазираючи крізь отвір у мурі, роздовбаний закляттям. На будинок дерлися нові павуки, випущені із Забороненого лісу, в який, мабуть, проникли смертежери. Гаррі метнув на них приголомшливе закляття, влучив у вожака, той упав на інших, збиваючи їх униз, і всі вони щезли з очей. Нові закляття шугонули у Гаррі над головою - аж волосся йому розкуйовдилось.
- Ідемо звідси, НЕГАЙНО!
Підштовхнувши в спину Герміону й Рона, Гаррі нахилився, щоб попід пахви підняти вбитого Фреда. Персі зрозумів, що хоче зробити Гаррі, перестав припадати до тіла й допоміг. Разом, низько згинаючись, щоб уникнути заклять, що летіли знадвору, вони відтягли Фреда вбік.
- Сюди, - сказав Гаррі, й вони поклали вбитого в нішу, де раніше стояли лицарські обладунки. Йому не вистачало духу дивитися на Фреда, тому, переконавшись, що тіло сховане надійно, Гаррі кинувся навздогін за Роном і Герміоною. Мелфой і Ґойл уже десь зникли, проте в кінці коридору, всіяного скалками розбитих шибок, серед куряви, падаючого каміння і штукатурки бігало туди й сюди багато людей, і годі було розібрати, друзі це чи вороги. Завернувши за ріг, Персі раптом заревів, наче бугай: - РУКВУД! - і кинувся за високим чоловіком, що переслідував двох учнів.
- Гаррі, сюди! - закричала Герміона.
Вона затягла Рона за якийсь гобелен. Вони почали там борюкатися, і на якусь божевільну мить Гаррі було подумав, що вони знову там обіймаються, але потім побачив, що то Герміона намагається втримати Рона, не дає йому бігти за Персі.
- Послухай мене... ПОСЛУХАЙ, РОНЕ!
- Я хочу допомогти... я хочу вбивати смертежерів...
Лице його було скривлене болем, укрите пилюкою й димом, він увесь тремтів з лютості й розпуки.
- Роне, тільки ми можемо з цим покінчити! Будь ласка... Роне... нам потрібна змія, ми повинні вбити змію! - доводила йому Герміона.
Гаррі розумів, що відчуває Рон: гонитва за ще одним горокраксом не давала радості помсти. Він і сам хотів битися, карати їх - тих, що вбили Фреда, а ще він хотів розшукати решту Візлів, і понад усе - переконатися, упевнитися, що Джіні не... та він і думки такої не міг допустити...
- Ми будемо битися! - наполягала Герміона. - Доведеться битися, щоб добратися до змії! Тільки не забуваймо, що повинні зробити саме ми! Тільки ми це можемо зупинити!