Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник), стр. 40

У Померках викопати озера і сполучити їх з Лопанню.

Будуть вони зватись «Лопань-Зее».

Тоді можна буде з Померок просто без пересадки, човном аж на Wann See чи на Scharmutzel-See.

Лопань перед тим треба буде почистити.

«Pour les dames» [130]

Спеціальна усмішка для жінок.

Для жінок, про жінок.

Для жінок наших, про жінок німецьких.

Для яких наших жінок?

Читайте, – самі побачите.

У всякому разі, – «присутніх не торкається».

……………………………….

Жінки німецької національності – особи жіночої статі.

Вони дуже щасливі.

А щасливі вони через те, що їм не треба ніколи думати про те, як дістати з-за кордону шовкових панчіх, пудри Соті і губної помади Нивідан.

А їхні чоловіки ще щасливіші, бо, при командировці за кордон, їм не треба думати: який орган собі замотувати, переїжджаючи кордон, панчохами, як застібнути на собі дамські панталони і куди засунути флакон парфумів, коробку пудри і губну помаду, маючи на увазі, що не в кожну дірку цей крам улазить.

Німецькі жінки не фарбуються: не фарбують ні брів, ні віїв, ні губ, ні обличчя, ні кінчиків ушей, ні ніздрів.

Так що за кордоном помаду губну, за непридатністю, дають скаженим свиням.

Вони від неї дохнуть.

Одягаються тутешні жінки дуже шикарно і на їх чисто все: і білизна, і вбрання, і черевики, і пальто, і капелюхи, і рукавиці – все чисто в них закордонне.

Нічого не побачите ні з Текстильсиндикату, ні з Церобкоопу, ні з Комборбезу.

А як у них закордонний крам дуже легко дістати, то вони й його не шкодують аж ніяк.

Вони одягають по 8 пар шовкових панчіх зразу, по два черевики на кожну ногу, шовкових панталон носять по чотири пари, рукавиць по три пари і по 2 ? капелюхи.

Зимою одягають зразу по три котикових пальта електрик.

І ото одягнеться та перед вами й ходить, хвастає.

А я їм і кажу:

– Чого задаєшся? Ну, чого, кажу, задаєшся? Та якби в нас не було Шепетівської, кажу, митниці, то наші б жінки по 8 електрикових отих пальт надівали.

– О майн гот!

– То-то ж, кажу, що гот!

* * *.

Мода тепер у Німеччині на жінках така.

Почнемо з голови.

Значить, так.

На голові – капелюх. Такий, знаєте, круглий. По боках – криси, а всередині дно. Отакий тепер модний капелюх.

Потім іде в жінки голова. Голова – кругла. У волоссях. Волосся молоді здебільша стрижуть. А в старих – само вилазить. Через те старі жінки всі носять на голові таку сітку шовкову, тонесеньку, – надіються, значить, що із сітки волосся не вилізе. Вилазить і з сітки. Зачіски – в старих, куди само зачешеться, а в молодих – чоловічі зачіски.

Далі йде обличчя. Як уже було сказано, обличчя не фарбоване.

Далі, значить, пішов бюст. Іменно пішов. Куди пішов, невідомо, а чи скоро вернеться, так саме ніхто не знає.

«Безбюстя» – тепер мода. Жінка намагається на голку перекинутись. Щоб ото така була тонка та гостра.

Трапляється, положим, і навпаки.

Далі пішла фігура. Тонка – модна. Товста – ні.

Далі – ноги. Дві ноги в кожної жінки. Ноги такі, що з двох вільно можна зробити шість. Матеріалу на ноги не пошкодовано.

* * * Діти є.

Багато жінок їздить верхи на конях по Тіргартені. Очевидно, допризовна підготовка майбутньої німецької кінноти.

Дуже багато жінок правлять автомобілями.

Усі жінки їздять на велосипедах.

Переодягаються дуже часто.

Це я помітив у санаторії.

Снідать іде в одному вбранні, вечерять – у другому, обідать – у третьому, спать – в четвертому.

Слава Богу, що тільки чотири рази на день їсти дають, а то б тільки те й робили, що скидали б та одягали свої плаття.

Узагалі можна сказати, що німецькій жінці куди легше живеться, як хоч би й нашій!

Тут дуже легко жінці набувати яке-небудь наукове, чи що, звання.

Коли чоловік, наприклад, дістає звання професора, тоді його жінка зветься не іначе, – як:

– Фрау професор!

Докторова жінка:

– Фрау доктор!

Якщо чоловік п’яниця, жінка буде:

– Фрау п’яниця!

Чоловік – більярдний жук, його жінка:

– Фрау жук!

Якби я тут оженився (тьху, тьху, тьху!) – моя б жінка звалася:

– Фрау язва шлунку.

А навпаки щось я не чув. Ніколи так не буває, що коли жінка прачка, чоловік її:

– Гер прачка.

Або жінка Настя, – чоловік:

– Гер Настя.

Як бачите, з цього боку жінки в Німеччині в привілейованому стані.

До рівності поміж чоловіками й жінками не дійшли.

Що тут для жіноцтва добре, так це поведінка їхня з чоловіками.

Вільна поведінка.

От ви йдете вулицею, і бачите: йдуть собі жінка з чоловіком в обіймах.

Не під ручку, а таки обнявшись за шию, як слід, і ніжно одне до одного пригорнувшись.

І ніхто пальцем не показує, ніхто протоколу не складає.

А цілуються чоловіки з жінками, так де тільки вони не цілуються.

Їдуть в авто – цілуються.

В театрі під час дії – цілуються.

В кіно, як тільки картина починається, так аж стогін стоїть од поцілунків.

Так, як ото на болоті ввечері влітку жаби квакають, так оті поцілунки кругом.

Тільки:

– Цмок-цмок! Цмок-цмок!

Одна емігрантська газета (очевидно, редакторові вже під дев’яносто) так аж запротестувала:

– Ніяк, – каже, – з дітьми в кіно через ті поцілунки піти. Така розбещеність! Що з тих дітей вийде?!

І, справді, воно якось незвично.

Сиділи ми якось з Йосипом Йосиповичем Гірняком у кіно під поцілунковим градом, так аж мене оскома взяла:

– Давай, кажу, Йосипе Йосиповичу, хоч вдвох цілуватись, чи що. А то сидимо, кажу, як архімандрити на іменинах.

– Хай, – каже, – на Великдень.

Да, тут з цього боку куди вільніше, як у нас.

У нас, щоб тому нещасному завові особистого секретаря цмокнуть, так треба плакати які на дверях вивішувати, щоб «без доклада не входить» та двох кур’єрів біля кабінету ставити, щоб пошепки говорили:

– Зайняті! Приймати нікого не веліли!

Та й то не встережеться ніяк.

Та ще під час самокритики – хоч губи к чортам одрізай.

А тут – ні.

Тут за особистого секретаря бути – так до смерті зав може зацілувати. Которий енергійний.

Навіть у колдоговір може такий пункт уставить, щоб цілуваться.

Чи не завести й у нас такого звичаю?

Хай би жінвідділ подумав та розробив відповідну інструкцію.

А то в нас без інструкції обов’язково «ухили» підуть і попухнуть губи.

Короп по-німецькому

Ми зійшлися з ним, бо обидва ми рибалки.

Ми любимо сидіти вдвох з удочками над озером, дивитися на поплавки й думати кожний про своє або потихеньку, щоб не полохати рибу, розповідати один одному про всякі такі пригоди з рибальського життя.

Ви ж знаєте, що ніщо так не ріднить людей, як мисливство та рибальство.

Двоє рибалок або двоє мисливців ніколи не почувають себе чужими один одному: в них є про віщо говорити, вони – завжди друзі.

Крім того, виявилося, що в мене з ним багато спільних рис.

Він ходить у моноклі, а я в штанях.

Він – директор якоїсь великої торговельної німецької фірми, і в мене онук буде директором цегельні.

Він щороку двічі приїздить до санаторію відпочивати, і я за все своє життя раз приїхав.

Отак сидимо й говоримо собі потихеньку.

Він мені розказує, а я йому розказую щось цілком аналогічне.

Як завжди між рибалками: коли один упіймав коропа на 1 п. 26 ф. вагою, то і в другого такий самий короп буде. Може, хіба на 3—3? фунти або важчий, або легший.