Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник), стр. 34

– Що ти мені їжака сунеш?!

Перелякалася директорша страшенно.

– Що ти, Ваню! (Його Іваном Федоровичем звуть.) Якого їжака? Це з вашого заводу наконечник.

– З нашого?

Та як ухопить того наконечника, та як брязне об землю…

А на другий день скликає загальні збори. А потім виробничі наради.

Як узявсь, як узявсь – так тепер наша гута на першім місці. Посуд у нас, як хрусталь. І всі задоволені.

……………………………….

«Що Бог посилає, то все на краще», – подумав я.

«Чукрен»

Сива-сивезна старовина…

Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантида, гонів із сотню за Атлантидою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна, що мала чудернацьку трохи назву «Чукрен».

Звалася так та казкова країна через те, що її населення, люд тобто її Божий, завжди чухався.

Дитинча маленьке, як тільки починало було спинатися на ноги і коли було його чи запитають про що-небудь чи загадають що зробити, зроду воно лізе до потилиці й починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже…

Через те й країна звалася «Чукрен»…

Власне кажучи, перша її назва була не «Чукрен», а «Чухрен», але згодом «хи» перейшло в «ки», а правописна комісія той перехід «хи» на «ки» затвердила. Так назавжди й залишилася назва тої країни «Чукрен».

Жили там люди – чухраїнці.
Усе було вони чухаються та співають.
До співів вони були великі мастаки.
Співають було цілими століттями.

Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні і з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всечухраїнський день музики», починали співати «Корита»:

Ой корито, корито,
Повне води налито.
Там дівчонки води мили,
А мальчишки воду пили.
Не хочу я чаю пить,
Не хочу заварювать,
Не хочу тібє любить,
З тобою разговарювать.

Співали вони так, що сусіди їхні, атлантидяни оті самі, аж вікна було зачиняють:

– Співають чухраїнці! От народ!? А коли ж вони вже за індустріалізацію візьмуться?

А ті співають, а ті співають…

Перестануть, почухаються та знову:

Ти скажи мне пачєму,
По какому случаю,
Одного тібє люблю,
А десяток мучаю.

Отак і жила та казкова країна «Чукрен».

І якось вийшло так, що мала вона святкувати якесь дуже велике ювілейне свято: чи то десятиріччя якоїсь події, чи то ювілей якогось громадського дуже важливого чинника, – одне слово, дуже якесь велике мало відбутися свято.

Вирішили святкувати.

От надіходить уже й свято, а чухраїнці чухаються собі помаленьку.

Сусіди збоку нагадують:

– Не проґавте, хлопці!

А чухраїнці їм:

– Нічого! Встигнемо з козами на торг.

Та й дочухалися до того, що перед самісіньким святом тик-мик, а святкувати нема з чим. Не підготувалися як слід…

Що маєш робити?

Так вони що втнули? Хитрий нарід був. Рік у них мав 365 день, так вони взяли й ухвалили:

Через те, мовляв, що рік для нас дуже короткий, ухвалюємо, що з цього числа рік у нас має бути на тисячу днів.

Щоб не дуже, значить, поспішали.

Зраділи всі дуже…

А заслужена їхня артистка вийшла на сцену в народнім театрі й проспівала художньо:

Віють вітри,
Віють буйні,
Аж-аж-аж дерева гнуться.

На тім, поки що, і кінчився «народний здвиг» з цього приводу.

Отака була колись казкова країна «Чукрен».

«Чухраїнці»

(Спроба характеристики)

Передмова

«Чухраїнці», як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні «Чукрен».

Країна «Чукрен» була по той бік Атлантиди.

Назва – «чухраїнці» (і про це ми знаємо) – постала від того, що нарід той завжди чухався…

В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

Розділ І

Країна «Чукрен», як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передериматнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну [107]. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це – на заході…

Південь країни «Чукрен» обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільша в світі катаклізма – Бог одділив океани від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном – надулося, посиніло, та так синім на ввесь свій вік і залишилося.

В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. Од цих річок і чухраїнці прибрали назв: Наддмитрянців і Наддсітрянців. Наддмитрянці – це ті, що жили над річкою Дмитром, а Наддсітрянці – над Дсітром.

Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів, – хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть…

Як запитають було їх:

– Якої ви, лорди, нації?

Вони, почухавшись, одповідають:

– Та хто й зна?! Живемо в Шенгерієвці. Православні.

«Чукрен» була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба: книші, паляниці, перепічки…

А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.

– Хороша, – казали вони, – рослина. Як зацвіте-зацвіте-зацвіте.

А потім як і схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках… Так ніби він – ти, а ти – ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.

Розділ ІІ

Мали чухраїнці цілих аж п’ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:

– Це – чухраїнець.

І ніколи не помилиться…

Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса – все це так і випирає оті п’ять голівних рис його симпатичної вдачі.

Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:

1. Якби ж знаття?

2. Забув.

3. Спізнивсь.

4. Якось то воно буде!

5. Я так і знав.

Розглянемо поодинці всі ці п’ять характерних для чухраїнця рис.

Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.

Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком.

Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура.

Книжка дуже попсована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то – крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито книжкою біля якогось великого міста.

Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріалами. Через те характеристика кожної національної чухраїнської риси може бути не зовсім повна.

Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.

Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й місця, навряд чи зможемо. Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.

вернуться

107

…від біблійської річки Сону, до біблійської річки Дяну… – іронічна видозміна назв річок Сяну й Дону, Дніпра та Дністра, а також Карпатських гір.