Таємничий острів, стр. 95
– Ні, це, звісно, не американський корабель, – час від часу казав Пенкроф, – і не англійський – на англійському червоне поле відразу впадає в очі; не має він і кольорів французького або німецького флотів; і не російський білий морський прапор, і не жовтий іспанський… Скоріше за все він однобарвний… Чекай… у цих морях… Які ж тут можуть бути кораблі?.. Чилійський? Але він триколірний… Бразильський? Він зелений… Японський? Той чорно-жовтий… А цей…
Тієї миті бриз розгорнув прапор невідомого корабля. Айртон вихопив із морякових рук опущену трубу, приклав її до ока і глухо, хрипко ледве промовив:
– Прапор чорний!..
І справді, на флагштоці корабля розпросталося темне полотнище; тепер були всі підстави вважати невідомого корабля вельми підозрілим.
Отже, інженера не обманули його прикрі передчуття? Отже, це таки піратське судно? Значить, цей корабель чинить розбій тут, у південних водах Тихого океану, наввипередки з малайськими «прао», що досі бешкетують у цих широтах? Що він шукає біля берегів острова Лінкольна? Чи не спало на думку піратам використати цю нікому невідому землю, аби переховати тут награбовані скарби? А може, він шукає біля цього узбережжя притулок на зимові місяці? Невже судилося чесним володінням колоністів перетворитись на ганебне кишло піратів, на їх таємну тихоокеанську резиденцію?
Всі ці думки за мить майнули в головах колоністів. Адже вони не мали жодних сумнівів у тому, що несе чорний прапор. Чорне полотнище – стяг піратів! Він висів би і на щоглі яхти «Дункан», якби каторжанам пощастило здійснити їхні злочинні задуми!
Колоністи не стали марнувати часу на розмірковування.
– Друзі мої, – звернувся до них Сайрес Сміт, – а що, коли цей корабель хоче тільки подивитися на узбережжя острова? Може, він не має жодних намірів висаджувати на острів свій екіпаж? У такому разі нам пощастило б. І ми мусимо зробити все можливе, щоб приховати нашу присутність на острові. Найбільше впадає в очі вітряк, поставлений на плоскогір’ї Широкий Обрій. Набе і Айртоне, підіть зніміть із нього крила. Замаскуймо також більшими гілками вікна Гранітного Палацу. Треба погасити будь-який вогонь. Пірати не повинні здогадатися, що на острові є люди!
– А як бути з нашим ботом? – запитав Герберт.
– О, про нього нічого турбуватися! – відповів Пенкроф. – Він добре схований у порту Повітряної Кулі, і тим пикам не так просто його знайти!
Колоністи негайно виконали всі інженерові розпорядження. Наб і Айртон сходили на плоскогір’я і вжили заходів, щоб приховати будь-які сліди перебування людей на острові. Тим часом інші колоністи збігали до лісу Жакамара і принесли звідти величезні оберемки гілок та ліан, які на відстані мали справляти враження природної рослинності і досить добре приховувати отвори в гранітній кручі. Водночас колоністи приготували зброю й розмістили набої так, щоб при нападі вони лежали напохваті.
Коли закінчилися всі приготування, Сайрес Сміт схвильовано сказав:
– Друзі, якщо пірати спробують захопити острів Лінкольна, ми докладемо всіх зусиль, щоб захистити його, чи не так?
– Так, Сайресе, – відповів за всіх журналіст. – Якщо треба буде, ми ладні битися до останку, ладні вмерти за нього!
Інженер простяг руки друзям, і ті гаряче потиснули їх. Тільки Айртон, мовчки стоячи в кутку, не кинувся до гурту. Можливо, він, бувши колись розбійником, вважав себе ще не гідним решти колоністів.
Сайрес Сміт зрозумів, що коїлося в Айртоновій душі, й підійшов до нього.
– А ви, Айртоне? – запитав він. – Що ви робитимете?
– Я виконаю свій обов’язок, – відповів Айртон.
Він став біля вікна і подивився в просвіти між листям.
Було приблизно пів на восьму вечора. Хвилин двадцять тому сонце сховалося за гору позаду плоскогір’я. Сутеніло. Проте бриг і далі рухався до бухти Єдності. Тепер він перебував не більше ніж за вісім миль від берега і йшов навскоси повз плоскогір’я Широкий Обрій, бо, повернувши біля мису Кіготь, підхоплений припливом, відхилився трохи на північ. По суті, бриг увійшов уже в бухту, і якби провести пряму лінію від мису Кіготь до мису Щелепи, вона пройшла б західніше його правого борту.
Але чи зайде бриг у глибину бухти? Таким було перше питання. А якщо зайде в бухту, то чи кине якір? Це було друге питання. Можливо, він мав намір лише оглянути узбережжя і вирушити далі, не висаджуючи екіпажу? Відповідь на все це мала надійти не пізніше ніж через годину. Колоністи мусили тільки набратися терпіння.
Сайрес Сміт із глибокою тривогою спостерігав за кораблем із чорним прапором на щоглі. Невже він несе з собою загрозу самому існуванню їхньої колонії, всьому тому, чого кілька мужніх людей зуміли домогтися власною працею? Невже пірати, – тепер уже не залишалось сумнівів у тому, що екіпаж судна складається з морських розбійників, – відвідували і раніше цей острів? Бо чому раптом, підпливаючи до нього, вони підіймали б чорний прапор? Чи висаджувалися вони вже на його берег? Якщо так, то це пролило б світло на деякі ще загадкові поки що обставини. Чи не переховується десь на ще не дослідженій частині острова їхній спільник, який лише чекає висадки піратів, аби приєднатися до них?
На всі ці запитання, що їх ставив собі подумки Сайрес Сміт, іще не було відповіді, але він розумів: поява цього корабля являла собою страшну загрозу для їхньої колонії.
Та все ж його товариші й він сам вирішили чинити опір до останнього. Але скільки тих піратів і чи краще вони озброєні, ніж колоністи? Ось про що треба було дізнатися насамперед! Але як добутися до брига?
Настала ніч. Серп молодика сховався водночас із останнім променем сонця. Глибока пітьма огорнула море й острів. Густі хмари, що нависли над обрієм, не пропускали світла. З настанням ночі вітер стих зовсім. Жоден листок не ворушився на деревах, жодна хвилька не набігала на піщаний берег моря. Корабель, ідучи з погашеними вогнями, також потонув у темряві, і якщо він і далі наближався до острова, то визначити це не було вже змоги.
– Ет, хто його знає, – сказав Пенкроф, – може, завтра вранці від цього клятого корабля й сліду не залишиться?..
Ніби у відповідь на його слова в морі злинув яскравий спалах, а за мить пролунав потужний гарматний постріл.
Отже, озброєний гарматами корабель залишився в бухті.
Між спалахом світла й звуком пострілу минуло шість секунд.
Таким чином, бриг перебував на відстані однієї з чвертю милі від берега.
І тієї ж секунди до колоністів долинуло гримотіння й скрегіт ланцюгів, що їх спускали через клюзи.
Корабель став на якір навпроти Гранітного Палацу!
Розділ II
Військова рада. Передчуття. Айртонова пропозиція. Схвалення пропозиції. Айртон і Пенкроф на острівці Порятунку. Норфолькські каторжани. Їхні плани. Айртонів подвиг. Його повернення. Шестеро проти п’ятдесятьох.
Тепер не залишалося ніяких сумнівів щодо намірів піратів. Вони стали на якір так близько від узбережжя, що, звичайно ж, завтра вранці сподіваються пристати на човнах до берега!
Сайрес Сміт і його друзі були готові діяти сміливо й рішуче, проте не забували й про обережність. Вони ще могли розраховувати, що пірати не відкриють їхньої присутності, якщо обмежаться дослідженням самого узбережжя і не пробиратимуться углиб острова. І справді, можна було припустити, що вони зупинилися біля острова, аби набрати прісної води, і, знайшовши її біля гирла річки Вдячності, не стануть підніматися вгору проти течії й не помітять ні містка, прихованого за коліном річки на відстані півтори милі від її гирла, ні господарювання людей у Комині.
Але навіщо вони підняли на щоглі чорного прапора? Навіщо їм було стріляти з гармати? Було то просто фанфаронством чи частиною церемоніалу, який означав, що вони проголошують себе володарями острова? Сайрес Сміт знав тепер, що пірати озброєні, як то кажуть, до зубів. Що ж могли протиставити колоністи піратським гарматам? Лише кілька рушниць!..