Таємничий острів, стр. 65
До настання холодів друзі старанно вирощували дикі овочі, пересаджені з лісу на плоскогір’я Широкий Обрій. Не було, певне, жодного випадку, щоб Герберт не приніс зі своїх походів яку-небудь корисну рослину: то цикорій, із насіння якого можна давити чудову олію; то звичайний щавель, протицинговими властивостями якого також не випадало нехтувати; то коренеплоди, яким не було ціни і які за всіх часів вирощували в Південній Америці, зокрема картоплю, що тепер налічує понад двісті сортів. Город доглядали, старанно поливали, турботливо охороняли від птахів; на окремих грядках росли салат, картопля, щавель, ріпа та інші хрестоцвіті. Ґрунт на плоскогір’ї був неймовірно родючий, і колоністи сподівалися одержувати багатющі врожаї.
Не бракувало й різноманітних напоїв за винятком хіба що вина – і найбільші вередуни не могли б поскаржитися. До «чаю Освего», що його збирали із губоцвітих, і шипучого напою, який готували з коріння драцени, Сайрес Сміт додав іще й справжнє пиво, яке виготовляв із молодих пагонів abies nigra; якщо їх закип’ятити і піддати бродінню, виходить приємний і дуже корисний напій, названий американцями «spring beеr», тобто «ялицеве пиво».
Під кінець літа пташник поповнився самкою і самцем дрохв із породи дрохв-красенів з розкішним оперенням на зразок пелеринки, дюжиною великих широконісок із наростами з обох боків дзьоба й чудовими дикими індиками, схожими на мозамбікських індиків, – вони походжали берегом озера так поважно, ніби пишалися своїми чорними гребенями, чорним оперенням і волом.
Отож усе йшло успішно завдяки працьовитості цих мужніх і розумних людей. Безумовно, Провидіння багато робило для них, та, дотримуючись мудрої заповіді, колоністи самі допомагали собі, а вже потім їм допомагало Небо.
Увечері, після спекотного літнього дня, коли з моря віяв легенький вітерець, колоністи любили посидіти на краю плоскогір’я Широкий Обрій під альтанкою із витких рослин, які власноручно виростив Наб. Вони провадили там тривалі розмови, ділилися знаннями, планами на майбутнє, а грубуваті добродушні морякові жарти веселили їхній невеличкий гурт, у якому завжди панувала злагода.
Розмовляли вони і про свою батьківщину, про улюблену велику Америку. Чи й далі там триває громадянська війна? Не може бути, щоб вона так довго не припинялася! Річмонд, поза всяким сумнівом, швидко опинився в руках генерала Гранта! Взяття столиці конфедератів мало стати останнім актом тієї кривавої боротьби! Тепер Північ здобула перемогу в справедливій борні! О, як хотілось вигнанцям з острова Лінкольна прочитати хоч яку-небудь газету! Минуло вже одинадцять місяців, як між ними і рештою світу урвався будь-який зв’язок, і незабаром, 24 березня, буде річниця відтоді, як повітряна куля викинула їх на берег нікому не відомого острова! Тоді вони зазнали повітряної катастрофи і не мали уявлення, чи пощастить їм у боротьбі зі стихією врятувати своє жалюгідне життя! А тепер завдяки знанням свого керівника, завдяки власному розуму вони стали колоністами, мали зброю, знаряддя праці, різні інструменти й прилади; вони зуміли поставити собі на службу тварин, рослини й мінерали острова, тобто всі три царства природи!
Так, вони часто розмірковували про все це й будували щораз нові плани на майбутнє!
А Сайрес Сміт переважно мовчав, приязно слухаючи товаришів. Іноді якесь Гербертове зауваження або Пенкрофова витівка викликали у нього усмішку, але завжди і всюди він думав про ту незбагненну загадку, таємницю якої досі не міг розгадати!
Розділ IX
Негода. Гідравлічний підйомник. Виготовлення віконного скла і посуду. Хлібне дерево. Постійне відвідування загону. Приріст поголів’я в отарі. Журналістове запитання. Точні координати острова Лінкольна. Пенкрофова пропозиція.
З настанням першого березневого тижня погода змінилася. На самому початку березня місяць був уповні; стояла нестерпна спека. Відчувалося, що повітря перенасичене електрикою, – це провіщало тривалі грози й дощі.
І справді, 2 березня загуркотів оглушливий грім. Вітер віяв зі сходу, і град став бити просто у фасад Гранітного Палацу – стояв такий гуркіт, ніби по скелі стріляли картеччю. Довелося щільно зачинити двері й віконниці, інакше затопило б усі кімнати.
Побачивши град завбільшки з голубине яйце, Пенкроф зразу ж згадав про поле: йому загрожувала страшна небезпека.
Ні хвилини не зволікаючи, він кинувся до пшеничного лану, де колоски вже підняли зелені голівки, і прикрив його полотнищем від оболонки аеростата, врятувавши майбутній врожай. Морякові добре дісталося від граду, але він не скаржився.
Грозові дощі не стихали протягом цілого тижня; вісім днів блискавки майже невпинно розтинали небо. Гроза йшла за грозою – ледь притишувалось відлуння громів далеко за обрієм, як несамовито накочувався новий грозовий шквал. Криві ламані стріли блискавок раз у раз шматували хмари і побили багато дерев на острові, а серед них і величезну сосну, що здіймалася на узліссі поблизу озера. Дві-три блискавки вдарили у піщаний берег і розплавили пісок, перетворивши його на скло. Натрапивши на «громові стріли», інженер подумав, що можна вставити у вікна товсті й міцні шибки, які витримали б удари вітру і граду та потоки дощу.
Не маючи нагальної роботи надворі, колоністи вирішили скористатись негодою, щоб попрацювати у Гранітному Палаці, обладнання якого з дня на день поповнювалось і поліпшувалось. Інженер установив токарний верстат і на ньому виточив деяке кухонне начиння й туалетні речі, особливо ґудзики, брак яких дуже відчували всі колоністи. Змайстрували вони і козли для зброї, яку тримали у зразковому стані, наробили шаф і полиць. Колоністи пиляли, стругали, шліфували, обточували, і, поки стояла негода, у відповідь на оглушливий гуркіт грому лунав виск і скреготіння знарядь праці та фуркотіння верстата.
Не забули й про дядечка Юпа: поряд із головним складом йому виділили окрему кімнатку, що нагадувала каюту з підвісним ліжком, застеленим свіжою підстилкою, – там йому було дуже затишно.
– От молодчина наш Юп, – часто казав Пенкроф. – Ні тобі сварок із ним, ні суперечок – лихого слова не почуєш від нього! А який служник, Набе, який служник!
– Мій учень, – гордо відказував Наб. – Скоро хазяйнуватиме не гірше за мене!
– Краще за тебе, – сміючись, кепкував з нього моряк. – Бо ти, Набе, забагато балакаєш, а він мовчить та на вус мотає!
Нічого й казати: Юп опанував свої обов’язки бездоганно. Він вибивав одяг, крутив рожен, підмітав кімнати, прислуговував за столом, складав дрова і – це найбільше тішило Пенкрофа – щодня перед сном загортав ковдрою шановного моряка.
Здоров’я у всіх членів колонії – двоногих і дворуких, четвероруких і четвероногих – було дай Боже кожному! Свіже повітря, здоровий помірний клімат, фізична і розумова праця… Вони й гадки не мали про якісь там хвороби!
Справді, всі почувалися чудово. Герберт за рік виріс на цілих два дюйми. Його обличчя мужнішало, ставало строгішим, і все свідчило, що з нього виросте гарний чоловік, сильний фізично й морально. До речі, як тільки у хлопця з’явився час, вільний від фізичної праці, він залюбки брався до навчання: перечитував книжки, знайдені в ящику, а крім практичних занять, безпосередньо пов’язаних із життям на острові, він мав іще двох добрих учителів – інженера в царині різноманітних наук і журналіста в царині іноземних мов, – котрі охоче допомагали йому поповнювати освіту.
Інженер перейнявся нездоланним прагненням передати юнакові все, що знав сам, навчити його і словом, і власним прикладом, а Герберт, як губка, вбирав уроки Сайреса Сміта.
«Якщо я помру, – думав Сайрес Сміт, – він у всьому замінить мене!»
Буря вщухла 9 березня, але небо так і не очистилося від хмар до кінця цього останнього літнього місяця. Повітря через потужні електричні розряди ніяк не могло відновити своєї попередньої чистоти, раз у раз ішов дощ, над землею котилися тумани, і за цілий місяць видалося тільки три чи чотири погожих дні, що сприяли різноманітним походам.