Таємничий острів, стр. 61
Ось як без надмірних церемоній Юп оселився у Гранітному Палаці.
Розділ VII
Невідкладні плани. Міст через річку Вдячності. Плоскогір’я Широкий Обрій стане островом. Звідний міст. Жнива. Струмок. Місточки. Пташник. Голубник. Двоє онагрів. Візок із упряжжю. Поїздка до порту Повітряної Кулі.
Отже, колоністам острова Лінкольна пощастило відвоювати своє житло, не вдаючись до замурованого водостоку і не марнуючи часу та сил на мулярські роботи. Справді пощастило, бо коли вони вирішили взятися за оті роботи, – зграю мавп опанував несподіваний незбагненний жах, який вигнав їх із Гранітного Палацу. Невже їх пойняло передчуття нападу з іншого боку? Тільки так можна було пояснити їхню втечу.
Під кінець дня колоністи перенесли трупи мавп у ліс і там їх закопали; потім вони впорядкували житло, де заброди все перевернули догори дном, але нічого не пошкодили й не поламали. Наб розпалив пічку й приготував із припасів, що зберігалися в коморі, смачну вечерю, яку хвалили усі їдці.
Не забули колоністи й про Юпа, який охоче уминав кедрові горішки та коренеплоди, а їх майбутньому служникові не шкодували. Пенкроф розв’язав мавпі руки, проте ноги вирішив ще не розв’язувати, доки не переконається у її слухняності.
Потім, перед сном, Сайрес Сміт зі своїми товаришами, сидячи довкруг столу, обмірковували деякі плани, що їх слід було здійснити передусім.
Найважливішим і найневідкладнішим було будівництво мосту через річку Вдячності, аби налагодити зв’язок Гранітного Палацу з півднем острова, потім належало зробити загін для муфлонів та іншої худоби, яку колоністи сподівалися приручити.
Як бачимо, здійснення обох планів дало б їм змогу розв’язати чи не найважливіше на той час питання – питання одягу. Та й справді, через міст легко переправити оболонку кулі, яка дасть їм нову білизну, а в загоні можна настригти вовни для зимового одягу.
Сайрес Сміт мав намір поставити загін поблизу витоків Червоного струмка поряд із гірськими пасовищами, де жуйні тварини матимуть удосталь соковитих трав. Дорогу від плоскогір’я Широкий Обрій до Червоного струмка частково було прокладено, а маючи досконалішого возика, ніж попередній, їм не так складно буде перевозити вантажі, особливо коли пощастить спіймати якусь в’ючну тварину.
Але якщо загін для свійської худоби можна було зробити на значній відстані від Гранітного Палацу, то пташник мусив бути поряд, і Наб звернув на це увагу приятелів. Та й справді, птиця мала бути напохваті в кухаря, і, на думку колоністів, найкраще місце для пташника поблизу озера, поряд із колишнім водостоком. Водоплавні птахи жили б там на волі так само, як і інші пернаті, і колоністи вирішили зробити першу спробу, приручивши пару тінаму, спійманих під час недавньої експедиції.
На другий день, 3 листопада, вони почали нові роботи з будівництва мосту, і цій важливій справі віддавали всі сили. Тепер вони поставали теслями і, взявши на плечі пилки, сокири, долота, стамески та молотки, спустилися на берег.
І тут Пенкроф уголос подумав:
– А що, коли в той час, як нас не буде, дядечкові Юпу спаде на думку витягти ту саму драбину, яку він так люб’язно нам спустив учора?
– Прив’яжімо її знизу, – запропонував Сайрес Сміт. І колоністи прив’язали драбину до двох кілець, глибоко забитих у пісок. Потім піднялися лівим берегом річки Вдячності й незабаром підійшли до першого її коліна.
Тут вони спинилися, аби подивитись, чи не можна перекинути моста в тому місці. Воно здалося їм дуже зручним.
І справді, звідси до порту Повітряної Кулі, відкритого напередодні на півдні острова, було лише три з половиною милі; від коліна річки й до порту не складало труднощів прокласти проїжджий шлях, завдяки якому виникло б легке сполучення між Гранітним Палацом і південною частиною острова.
Отоді Сайрес Сміт і поділився з товаришами давно виношуваним планом, здійснення якого не вимагало значних зусиль і давало величезні переваги. Він полягав у тому, щоб цілком відокремити плоскогір’я Широкий Обрій від решти острова й таким чином убезпечитися від нападу четвероногих і четвероруких. Тоді Гранітний Палац, Комин, пташник і вся горішня частина плоскогір’я, яку вони збиралися засіяти пшеницею, були б захищені від хижаків.
Здійснити його план було досить легко, й полягав він ось у чому.
Плоскогір’я й так було вже оточене з трьох боків двома річками – штучною, що витікала з озера, і природною.
На північному заході плоскогір’я лежало озеро Гранта, берег якого тягся від невеличкої затоки, де колись був водостік, до водоспаду, створеного на східному березі для стоку надлишку води.
Новий потік проклав собі русло на півночі плоскогір’я по його схилу і по піщаному морському березі, й досить було поглибити оте русло, щоб вийшла нездоланна перепона на шляху звірів.
Уздовж усього східного краю острова від гирла цієї річки до гирла річки Вдячності плоскогір’я було захищене морем.
Нарешті, на півдні воно було відокремлене нижньою течією річки Вдячності, від її гирла до коліна, де колоністи мали намір збудувати міст.
Отож лишалася незахищеною тільки західна частина плоскогір’я між коліном річки й південним берегом озера на відстані менше однієї милі – там могли пройти будь-які зайди. Колоністи мали лише викопати широкий та глибокий рів і заповнити його водою з озера, пробивши другий водостік, але цього разу – у бік річки Вдячності. Звичайно, рівень води в озері через це трохи знизився б, але Сайрес Сміт розрахував, що Червоний струмок дасть цілком достатньо води для здійснення його нового задуму.
– Таким чином, – додав інженер, – плоскогір’я Широкий Обрій перетвориться на справжній острів, оточений з усіх боків водою, а сполучатиметься з рештою наших володінь мостами, – один ми перекинемо через річку Вдячності, два місточки через потік біля початку водоспаду і біля моря ми вже маємо, ще два збудуємо: один через рів, котрий, як на мене, треба викопати, а другий – через річку Вдячності. А якщо мости й місточки будуть звідними, на плоскогір’я Широкий Обрій ніхто й носа не поткне.
Аби зрозуміліше все пояснити своїм друзям, Сайрес Сміт намалював приблизну карту плоскогір’я, і всім відразу став ясним його задум. Тож колоністи схвалили інженерів план, а Пенкроф, стрясаючи сокирою, вигукнув:
– Уперед! На будівництво мосту!
То була найневідкладніша справа. Колоністи вибрали дерева, повалили їх, обрубали гілки, розпиляли стовбури на балки, бруси і дошки. Міст мав бути нерухомим з правого боку річки Вдячності, а ліва його половина мусила підніматися за допомогою противаг, як ворота в деяких шлюзах.
Звісно, робота була складна і, хоч як уміло її виконували, потребувала чимало часу, бо в цьому місці ширина річки Вдячності сягала вісімдесяти футів. Спочатку колоністи мусили забити у дно річки палі, на яких мала лежати нерухома частина мосту, а для цього довелося спорудити копер. Палі повинні були служити за опору мосту, який витримував би досить велике навантаження.
На превелике щастя, колоністам не бракувало ні знаряддя для обробки дерева, ні цвяхів, ні кмітливості, ні бажання якнайшвидше дати лад початій справі: до того ж інженер був добрим фахівцем, а його товариші за сім останніх місяців набули багато корисних навичок. Варто сказати, що Гедеон Спілет не пасував перед товаришами, навіть більше – він змагався у спритності з моряком, котрий ніколи не чекав такої вправності від газетяра.
Побудова мосту через річку Вдячності тривала три тижні, й усі трудилися, не покладаючи рук. Обідали вони, де й працювали, і завдяки гарній ясній погоді повертались додому аж на вечерю.
За цей час поселенці дійшли висновку, що дядечко Юп дедалі більше звикає до нових умов життя та до своїх хазяїв, з яких він не спускав жвавих цікавих очиць. Проте обачний Пенкроф цілком слушно ще не знімав із нього всіх пут, а вирішив зачекати кінця роботи, коли вони відокремлять плоскогір’я від решти острова. Топ і Юп заприятелювали і залюбки бавилися разом, хоча Юп, і граючись, не втрачав поважності.