Несподівана вакансія, стр. 76
Чи думала Кристал про свій природний талант, приймаючи душ після уроку? Чи носилася вона того дня з думкою про свій новий хист, немов із неочікуваною валентинкою? Цього Тесса не могла знати; але на подив усіх, окрім хіба що Баррі, Кристал знову прийшла на тренування.)
Кей саме знайомила Коліна з відсотком рецидивів у «Белчепелі», на що той завзято кивав головою.
— Треба показати це Парміндер, — сказав він. — Я подбаю, щоб вона отримала копію. Так-так, це дуже важливі матеріали.
Тесса відчула легеньку нудоту і взяла четверте печиво.
X
По понеділках Парміндер працювала допізна, а Вікрам теж зазвичай бував у лікарні, тому троє дітей сімейства Джавандів самі накривали на стіл і готували собі вечерю. Часом вони між собою сварилися, часом разом з чогось сміялися, але сьогодні кожен був заглиблений у власні думки, і всі приготування вони закінчили дуже швидко і без зайвих розмов.
Суквіндер не сказала ані братові, ані сестрі про те, що хотіла прогуляти школу, змовчала вона й про погрози Кристал Відон побити її. Цими днями вона взагалі аж надто багато всього тримала в собі. Вона страшенно боялася ділитися своїми таємницями, бо не хотіла виставляти напоказ свій дивний внутрішній світ, у який Жирко Вол міг проникати з такою моторошною легкістю. Але вона розуміла, що не зможе надовго втаємничити все, що сталося з нею цього дня. Тесса попередила її, що має намір зателефонувати Парміндер.
— Я мушу подзвонити твоїй мамі, Суквіндер, ми завжди так робимо, але я спробую їй пояснити, чому ти це зробила.
Суквіндер відчула майже симпатію до Тесси, хоч та й була матір’ю Жирка Вола. Вона боялася реакції матері, але її зігрівала крихітна надія, що Тесса заступиться за неї. Можливо, усвідомивши всю глибину відчаю Суквіндер, мати, нарешті, хоч трохи привітніше ставитиметься до неї, не буде постійно розчарована, не осуджуватиме її з незмінно кам’яним виразом обличчя?
Коли, нарешті, відчинилися вхідні двері, вона почула, як її мама говорить пенджабською мовою.
— Ой, ні, тільки не та клята ферма, — застогнала Джасвант, притуливши вухо до дверей.
Джаванди володіли у Пенджабі ділянкою землі, яку отримала найстарша сестра, Парміндер, у спадок від батька, що не мав синів. Джасвант і Суквіндер часто говорили про те, яке місце займала у свідомості їхньої родини ця ферма. На їхній неабиякий подив деякі зі старших родичів, здається, тільки й чекали, коли ж нарешті вся сім’я повернеться туди. Батько Парміндер усе життя надсилав на ферму гроші. Там жили й працювали її троюрідні брати, непривітні й озлоблені. Ферма була предметом постійних сварок між родичами матері.
— Баба знову нарікає, — тлумачила розмову Джасвант, прислухаючись до приглушеного голосу Парміндер за дверима.
Парміндер трохи навчила свою найстаршу доньку пенджабської мови, а решту Джас перейняла від двоюрідних братів. Дислексія Суквіндер не дозволяла їй вивчити дві мови, і вона навіть не намагалася цього зробити.
— …Гарпріт усе ще хоче продати ту частку під дорогу…
Суквіндер почула, як Парміндер скидає з ніг черевики.
Вона воліла б, щоб саме сьогодні ніхто не докучав матері тією фермою. Від цього в неї завжди псувався настрій. Та коли Парміндер штовхнула, відчиняючи, кухонні двері, й Суквіндер побачила її схоже на маску обличчя, з неї випарувалися останні залишки сміливості.
Парміндер привіталася з Джасвант і Раджпалом легеньким помахом руки, а тоді показала пальцем спочатку на Суквіндер, а потім на стілець, маючи на увазі, що Суквіндер має сісти й чекати, поки закінчиться телефонна розмова.
Джасвант і Раджпал побігли нагору. Суквіндер чекала під стіною з фотографій, що виставляли напоказ цілому світові її нікчемність, прикута до стільця мовчазним наказом матері. Розмова тривала ще дуже довго, але, нарешті, Парміндер попрощалася й поклала слухавку.
Коли Парміндер глянула на неї, Суквіндер без слів збагнула, що марно було на щось сподіватися.
— Отже, — почала Парміндер. — Мені на роботу дзвонила Тесса. Я думаю, ти знаєш, про що йшлося.
Суквіндер кивнула. Здавалося, ніби їй запхали в рота вату.
Гнів Парміндер накотився на Суквіндер, неначе хвиля, збивши її з пантелику й не даючи змоги отямитись.
— Чому? Чому? Ти знову мавпуєш ту лондонську дівку? Хочеш її вразити? Джас і Радж такого ніколи б собі не дозволили, ніколи. То чому ти таке робиш? Що з тобою? Тобі подобається бути ледачою роззявою? Думаєш, що порушувати правила — це круто? Як, на твою думку, я почувалася, коли мені дзвонила Тесса? Та ще й під час роботи… мені ще ніколи не було так соромно… ти просто огидна мені, чуєш? Що, ми мало тобі даємо? Мало допомагаємо? Та що з тобою, Суквіндер?
Суквіндер зробила відчайдушну спробу зупинити мамину тираду і згадала ім’я Кристал Відон…
— Кристал Відон! — аж скрикнула Парміндер. — Та це ж дурепа! Чого ти взагалі її слухаєш? Ти їй сказала, що я намагалася врятувати життя її клятій прабабі? Ти їй це сказала?
— Я… Ні…
— Ну, якщо ти слухаєш таких, як Кристал Відон, то ти в нас просто безнадійна! Це що, твій рівень, Суквіндер, так? Ти волієш прогулювати, працювати в кав’ярні й профукати блискучу нагоду здобути освіту, бо так легше? То ти для цього була в одній команді з Кристал Відон, щоб опуститися до її рівня?
Суквіндер подумала про Кристал і її ватагу, які тільки й чекали, поки зупиниться потік машин, щоб перебігти на другий бік вулиці. Як можна це пояснити матері? Годину тому в Суквіндер ще жевріла малесенька надія, що вона може довіритися мамі, принаймні про Жирка Вола…
— Геть з моїх очей! Геть! Я поговорю з батьком, коли він повернеться… іди геть!
Суквіндер почвалала нагору. Зі своєї кімнати озвалася Джасвант:
— Що там за крик був?
Суквіндер не відповіла. Вона пішла у свою кімнату, зачинилася там і сіла на краєчок ліжка.
Та що з тобою, Суквіндер?
Ти просто огидна мені.
Тобі подобається буди ледачою роззявою?
А на що вона сподівалася? На теплі обійми й розраду? Та чи Парміндер хоч раз у житті її пригорнула? Більшу розраду можна було отримати від леза бритви, захованого в її іграшковому зайчикові. Але при всьому бажанні, при всій нестримній потребі різати й пускати кров серед білого дня, коли ніхто в хаті ще не спить, а батько з хвилини на хвилину з’явиться, — це ні до чого.
Чорне озеро відчаю й болю, що переповнювало Суквіндер і просилося на волю, спалахнуло полум’ям, немовби його облили бензином.
Хай знає, як це боляче.
Суквіндер встала, перетнула кімнату, сіла у крісло і вдарила пальцями по клавіатурі.
Суквіндер, як і Ендрю Прайс, зацікавилася розповідями того дебільного вчителя інформатики на заміні, який аж зі шкури ліз, аби вразити дітей своєю хакерською майстерністю. На відміну від Ендрю та інших хлопців, Суквіндер не вантажила його зайвими запитаннями, а просто спокійно пішла додому й передивилася все онлайн. Майже кожний сучасний веб-сайт має захист проти типової ін’єкції SQL-коду, але коли Суквіндер почула розмову її матері про анонімну вірусну атаку на сайт пеґфордської місцевої ради, то зрозуміла, що захист на цьому старому недолугому сайтику, напевне, мінімальний.
Суквіндер завжди було простіше друкувати, ніж писати від руки, а прочитати комп’ютерний код їй було легше, ніж довжелезні рядки слів. Вона швиденько знайшла сайт з детальним описом процедури найпростішої ін’єкції SQL-коду. Тоді завантажила сайт ради.
Хакання сайту забрало п’ять хвилин, і то лише тому, що за першим разом Суквіндер помилилася при наборі коду. На її подив, адміністратор сайту так і не видалив профіль «ПривидаБарріФербразера» з бази даних, а просто стер повідомлення. Запостити нове повідомлення під тим самим ім’ям було раз плюнути.
Набагато довше Суквіндер складала текст повідомлення, що його збиралася внести на сайт. Вона місяцями носила в собі це таємне звинувачення, ще відтоді, як у новорічну ніч, за десять хвилин до півночі, з подивом помітила обличчя матері з кутка кімнати, де вона ховалася під час вечірки. Друкувала Суквіндер повільно. Автовиправлення допомагало їй з орфографією.