Несподівана вакансія, стр. 23

Саманта нашорошила вуха, хоч те, на що натякала Морін, було просто сміховинне. Парміндер була одружена з найрозкішнішим чоловіком у Пеґфорді — Вікрамом, високим і елегантним, з орлиним носом, густими чорними віями й лінивою, всерозуміючою посмішкою. Саманта вже роками звабливо відкидала назад своє волосся й починала нестримно сміятися, коли спинялася на вулиці, щоб перекинутися кількома словами з Вікрамом, що нагадував своєю поставою Майлза перед тим, як той перестав грати в регбі й відростив собі черевце.

Невдовзі по тому, як вони стали сусідами, Саманта від когось почула, що Вікрам і Парміндер мали шлюб за домовленістю. Ідея такого шлюбу здалася їй невимовно еротичною. Уявити тільки, що тобі наказують одружитися з Вікрамом, що ти мусиш це зробити. Вона фантазувала, як її закривають покривалом і заводять, незайману й приречену долею, до кімнати… Уявляла, як вона зводить угору очі й бачить, що їй судилося отримати отаке… А що вже казати про додаткове збудження, викликане його надвідповідальною роботою — та навіть набагато потворніший чоловік завдяки цьому ставав би сексуально привабливий…

(Сім років тому Вікрам зробив Говарду операцію з чотириразового шунтування. Після того він не міг зайти в крамничку «Моллісон і Лоу», щоб не наразитися на зливу дотепів і жартів.

— Прошу Вас без черги, пане Джавандо! Жіночки, будь ласка, розступіться… ні, пане Джавандо, я наполягаю… цей чоловік урятував мені життя, залатав моє стареньке сердечко… що Вам потрібно, пане Джавандо?

Говард завжди наполягав, щоб Вікрам брав щось безплатно й додатково. Саманта підозрювала, що саме через це фіглярство Вікрам тепер майже не заходив у крамничку.)

Вона вже не стежила за розмовою, та це й не мало великого значення, бо вони й далі обговорювали те, що написав Баррі Фербразер у місцеву газетку.

— …збирався поговорити з ним про це, — гугнявив Говард. — Такі речі не робляться тишком-нишком. Ну, але хто старе згадає, тому око геть.

— Нам тепер треба подумати, хто замінить Фербразера. Не варто недооцінювати Безнадійдер-Банду, хоч вона й засмучена зараз. Це була б велика помилка. Вона вже, мабуть, підшуковує когось на його місце, тому ми самі мусимо подбати про пристойну заміну. І що раніше, то краще. Просто й надійно.

— І що це по-суті означає? — запитав Майлз. — Вибори?

— Можливо, — відказав з усезнаючим виглядом Говард, хоч я в цьому й сумніваюся. Це ж просто несподівана вакансія. Якщо ніхто не буде надто зацікавлений у виборах… хоч, як я вже казав, нам не варто недооцінювати Безнадійдер-Банду… але якщо їй не вдасться знайти дев’ятьох осіб для внесення пропозиції про загальне голосування, то залишиться тільки простий варіант кооптації нового члена ради. У цьому разі ми мусимо заручитися голосами дев’ятьох прибічників для затвердження рішення про кооптацію. Для кворуму достатньо дев’яти осіб. Фербразерові ще залишалося бути на посаді три роки. Гра варта свічок. Якщо місце Фербразера посяде хтось із наших, усе може кардинально змінитися.

Говард почав барабанити своїми товстими пальцями по келиху з вином, дивлячись на сина, що сидів навпроти. Шерлі й Морін теж спостерігали за Майлзом, а Майлз, як здавалося Саманті, дивився на батька, наче великий жирний лабрадор, що аж тремтить, очікуючи частування.

Трохи запізно, ніж якби вона була твереза, Саманта збагнула, про що йдеться і чому за цим столом панувала така на диво святкова атмосфера. Під впливом алкоголю почувалася розкутою, проте завелика кількість випитого стримувала її, бо не була певна, що язик слухатиметься її після пляшки вина. Тож замість того, щоб сказати вголос, вона промовила це подумки:

«Тільки спробуй, Майлзе, не сказати їм, що спершу мусиш обговорити це зі мною».

VII

Тесса Вол не збиралася затримуватися в Мері — їй ніколи не подобалося залишати свого чоловіка вдома наодинці з Жирком, — але якось так сталося, що її візит розтягся на кілька годин. У будинку Фербразерів було повно розкладачок і спальних мішків. Їхня велика родина зібралася разом, щоб заповнити своєю присутністю ту зяючу порожнечу, утворену смертю, але ніяка метушня й галас не могли затулити безодню, у якій зник Баррі.

Повертаючись у темряві Соборним провулком, Тесса чи не вперше, відколи помер її приятель, залишилася наодинці зі своїми думками. Її проймав біль у ногах і холод, від якого не міг захистити її благенький кардиґан. Тишу порушувало тільки поклацування дерев’яних намистин на її шиї та приглушені звуки телевізорів, що долинали з будинків, повз які вона проходила.

Зненацька Тесса подумала: «Цікаво, чи Баррі знав».

Їй ніколи раніше не спадало на думку, що її чоловік міг розкрити Баррі велику таємницю її життя, цю огидну річ, поховану глибоко під покровом їхнього шлюбу. Вона навіть ніколи не говорила про це з Коліном (хоч запах гнилі просякав не одну з їхніх розмов, особливо останнім часом…).

Але сьогодні Тессі здалося, що вона перехопила дивний погляд Мері, коли згадала про Жирка…

«Ти втомилася й вигадуєш усілякі дурниці», рішуче сказала Тесса сама собі. Колінова звичка тримати все в секреті була так глибоко закорінена, що він цього нікому б не розповів, навіть Баррі, якого обожнював. Тессу нудило лише від думки про те, що Баррі міг знати… що його прихильність до Коліна великою мірою спричинив жаль за тим, що зробила вона, Тесса…

Коли вона увійшла до вітальні, її чоловік сидів в окулярах перед телевізором і дивився новини. На колінах у нього лежав стос паперу, в руці він тримав ручку. Тесса полегшено зітхнула, не побачивши поблизу Жирка.

— Як там вона? — запитав Колін.

— Ну, знаєш… не найкраще, — відповіла Тесса і втомлено опустилася в одне зі старих крісел. — Але брат Баррі був чудовий.

— У якому сенсі?

— Ну… знаєш… допомагав.

Вона заплющила очі й почала масувати пальцями перенісся.

— Мені він завжди здавався трохи ненадійним, — почула вона Колінів голос.

— Справді? — озвалася Тесса з глибин пітьми, в яку добровільно себе занурила.

— Так. Пам’ятаєш, як він обіцяв прийти й бути суддею тієї гри з «Пекстоном»? А тоді раптом відмовився за півгодини до початку, і Бейтмен мусив його замінити?

Тесса ледве стримала в собі бажання огризнутися. Колін мав звичку виносити огульні судження на основі першого враження. Він, здається, ніколи не міг збагнути безмірну мінливість людської натури, як не міг усвідомити того, що за будь-якою зовні непоказною зовнішністю можуть бути приховані унікальні й неприборкані внутрішні світи, як і в нього самого.

— Ну, але він дуже мило бавився з дітьми, — стримано відповіла Тесса. — Знаєш, я вже піду спати.

Але вона не зрушила з місця, а й далі сиділа, зосереджено вслухаючись у больові точки свого тіла.

— Я оце думав, Тессо.

— Гм?

Колінові очі за шкельцями окулярів здавалися маленькими, як у крота, ще більше підкреслюючи розміри його високого, лисо-грудкуватого чола.

— Усе, чого намагався досягти Баррі в місцевій раді. Усе, за що він боровся. Поля. Клініка для наркоманів. Я думав про це цілий день. — Він набрав повні груди повітря. — Я майже вирішив, що спробую його замінити.

Тессу охопили погані передчуття, причавивши її до крісла й відібравши на якийсь час дар мови. Вона з усіх сил намагалася зберегти безпристрасний вираз обличчя.

— Я впевнений, що саме цього хотів би Баррі, — сказав Колін. Він ніби виправдовувався, відчуваючи дивовижне збудження.

«Ніколи, — щиро й відверто подумала Тесса, — Баррі таке ніколи й у голову не прийшло б. Він знав би, що кому-кому, але тобі ніколи не вдасться цього зробити».

— Господи, — озвалася вона, — ну, я знаю, що Баррі був дуже… але ж це така величезна відповідальність, Коліне. Та й Парміндер нікуди не ділася. Вона й досі там і намагатиметься втілити в життя все, чого бажав Баррі.

«Мені треба було подзвонити Парміндер, — подумала Тесса, відчуваючи докори сумління. — О Боже, чому ж я не подзвонила Парміндер?»