Під куполом, стр. 210

— Нічого цивільним робити в поліцейському департаменті цієї ночі, — сказав Фредді.

Припхався засапаний і став поряд із ними Мел Ширлз.

— То чому б тобі не піти та не вигнати його звідти, ти, вбивця? — кинув Генрі. — І цього йолопа можеш з собою забирати. Все одно від вас нічого, збіса, хоча б на цент доброго, тут нема.

— Вона потягнулася вхопити револьвер, — промовив Фредді вперше те, що потім він повторюватиме ще не раз. — І я не збирався її вбивати. Тільки поранити, ну, типу того.

Генрі не мав охоти обговорювати цю тему.

— Ходи туди і скажи старому, щоб ішов звідти геть. Можеш також пересвідчитись, що ніхто не намагався звільнити заарештованих, поки ми тут гасаємо, як стадо курей з відрубаними головами.

У причмелених очах Фредді Дентона щось спалахнуло.

— Арештанти! Меле, ходімо!

Вони вже було вирушили, коли їх змусило завмерти оглушливе, підсилене мегафоном ревіння Генрі за три ярди позаду: «І ЗАХОВАЙТЕ ЗБРОЮ, ВИ, ІДІОТИ».

Фредді виконав наказ мегафонного голосу. Мел теж. Вони перейшли Меморіал-плазу і затупотіли вгору сходами поліцейської дільниці з пістолетами вже в кобурах, що, либонь, було дуже добре для дідуся Норрі.

«Повсюди кров», — подумав Ерні, точно як Джекі. Він задивився на бійню, ошелешений, а потім змусив себе рухатись. Усе розсипалося з диспетчерської стійки, коли об неї вдарився Руп Ліббі. Серед того безладу лежав червоний пластиковий прямокутник, котрий, дай Боже, люди внизу можуть ще використати в ділі.

Він нахилився його підібрати (наказуючи собі не виригати, нагадуючи собі, що тут все одно набагато легше, ніж було в долині А-Шау [418] у В'єтнамі), коли хтось позаду нього промовив:

— Святий, курва, Боже, доброго ранку! Вставай Келверте, повільно. Підніми руки вгору.

Але Фредді з Мелом усе ще тягнулися по свої пістолети, коли нагору сходами піднявся Роммі, щоб пошукати те, що Ерні уже встиг знайти. У Роммі в руках була скорострільна «Чорна тінь», завчасно припасена ним у сейфі, і він без секунди вагання націлився нею на двох копів.

— Агов, файні хлопи, заходьте, почувайте ся, як вдома, — промовив він. — І поряд стійте. Пліч-о-пліч. Щойно побачу просвіт між вами, я стріляю. І я вам тутай не заправляю біса лисого, я сказав, да.

— Опусти зброю, — сказав Фредді. — Ми поліцейські.

— Полі-гандони, ось ви хто. Ану, стоять там, під отою, оголошень дошкою. І плече до плеча щільненько, там, де стоїте. Ерні, що ви, чогти вас забирай, робите тут, ви?

— Я почув стрільбу. Занепокоївся, — він показав червону ключ-карту, котрою відмикалися камери в підвалі. — Вам оце потрібне, я гадаю. Якщо… якщо, звісно, вони там не мертві.

— Вони не мертві, але були до цього близько. Віднеси це Джекі. Я нагляну за цими пейзанами.

— Ви не можете їх випустити, вони заарештовані, — сказав Мел. — Барбі вбивця. А другий намагався шантажувати містера Ренні якимись паперами… чи щось таке.

Роммі полінувався відповісти, лише підігнав старого:

— Ходіть-но, Ерні, поспішайте.

— А що буде з нами? — спитав Фредді. — Ви ж нас не вб'єте, правда?

— Чому б це я вас убивав, Фредді? Ви ще не сплатили мені борг за той мотоблок, що купили в мене минулої весни. І графік регулярних платежів порушили, наскільки я пригадую. Ні, ми вас просто замкнемо в кліті. Побачимо, як вам там, унизу, сподобається. Трохи тхне сциклинням, але вам, може, буде приємно.

— Навіщо вам було вбивати Мікі? — спитав Мел. — Він же був ніхто, просто дурник.

— Нікого з них ми не вбивали, — відповів Роммі. — Ваш добрий приятель Джуніор це зробив. «Ніхто в це не віритиме вже назавтра», — подумав він сам собі.

— Джуніор! — скрикнув Мел. — Де він?

— Шарує вугілля лопатою в пеклі, я так здогадуюсь, — промовив Роммі. — Саме туди-от і приставляють нових підручних.

Барбі, Расті, Джекі й Ерні піднялись нагору. Двоє недавніх арештантів мали вираз облич такий, ніби не зовсім вірили в те, що вони ще живі. Роммі з Джекі ескортували Фредді з Мелом вниз до підвалу. Побачивши скрючене тіло Джуніора, Мел промовив:

— Ви про це пошкодуєте!

Йому відповів Роммі:

— Стули свою дірку й займай місце в новій оселі. Обоє в одній камері. Ви ж напарники, кінець кінцем.

Щойно Роммі й Джекі повернулися на верхній поверх, обидва нових ув'язнених почали волати.

— Давайте забиратися звідси, поки ще є можливість, — сказав Ерні.

На ґанку Расті подивився вгору на рожеві зірки і вдихнув смердюче й одночасно неймовірно солодке повітря. Потім обернувся до Барбі.

— Я вже не вірив, що колись знову побачу небо.

— Я теж. Давай забиратися з міста, поки ще маємо шанс. Як ти щодо Маямі-Біч?

Расті все ще сміявся, сідаючи до фургона. Кілька копів метушилися на галявині проти міськради, і один з них — Тодд Вендлештат — подивився в їх бік. Ерні помахав йому рукою, за ним те саме зробили Джекі й Роммі. Вендлештат махнув у відповідь і нахилився допомогти жінці, котра розтягнулася на траві, зраджена своїми високими підборами.

Ерні сковзнув за кермо і намацав електричні дроти, що звисали з-під приладової панелі. Двигун завівся, бічні двері засунулися, і фургон відчалив від бордюру. Спершу повільно покотив угору пагорбом, подеколи об'їжджаючи ошелешених учасників міських зборів, що брели вулицею. А потім вони виїхали за межі центру міста і, набираючи швидкість, узяли курс на Чорну Гряду.

МУРАШКИ

Сяйво вони побачили з протилежного боку старого іржавого мосту, який тепер висів усього лиш над ріденьким потічком грязі. Барбі нахилився вперед між передніми сидіннями фургона.

— Що це? На вигляд — немов найбільший у світі наручний годинник «Індіглоу» [419].

— Це радіація, — пояснив Ерні.

— Не хвилюйтесь, — заспокоїв Роммі. — У нас повно свинцевого полотна.

— Мені з материного телефону дзвонила Норрі, поки я на вас чекав, — почав Ерні. — Вона мені розказала про це світіння. Вона сказала, що Джулія вважає це всього лише чимось… ну, на кшталт страшила, якщо можна так висловитись.

— Я завжди вважала, що Джулія має диплом з журналістики, а не фізики, — зауважила Джекі. — Вона дуже приємна леді й розумна, авжеж, але ж ми все одно прикриємося від цієї штуки, так? Бо мені було б мало радості отримати рак яєчників або грудей у подарунок на мій сороковий день народження.

— Ми будемо швидко їхати, — сказав Роммі. — Ви можете навіть натягнути шматок отого свинцевого полотна спереду собі на джинси, якщо від цього буде легше, вам.

— Це так забавно, що я забула засміятись, — докинула вона… а потім, уявивши себе в свинцевих трусиках з модними високими вирізами по боках, зробила саме так, як він казав.

Вони під'їхали до мертвого ведмедя під телефонним стовпом. Його було видно навіть із вимкнутими фарами, бо на той час рожевий місяць і радіаційний пояс разом світили так потужно, що тут мало не газету вже можна було читати.

Поки Роммі з Джекі завішували вікна фургона свинцевими полотнищами, решта стояли півколом біля гниючого ведмедя.

— Це не радіація, — задумливо промовив Барбі.

— Атож, — кивнув Расті. — Самогубство.

— Отже, мусять бути й інші.

— Так. Але менші тварини, схоже, убезпечені. Ми з дітьми бачили чимало птахів, а я в саду навіть білку. Живу-живісіньку.

— Тоді Джулія майже напевне має рацію, — підсумував Барбі. — Світловий пояс — це дійсно один елемент відстрашування, а мертві тварини — інший. Це старий трюк, що називається — «пояс і підтяжки».

— Друже мій, я не встигаю за вами думкою, — докинув Ерні.

Натомість Расті, котрий ще студентом медичного коледжу ознайомився з поняттям «пояса й підтяжок», цілком розумів, про що йдеться.

— Це система наддостатності, — пояснив він. — Двох застережень мусить цілком вистачити. Мертві тварини вдень, а світловий радіаційний пояс уночі.