Вовки Кальї. Темна вежа V, стр. 94
Ти збираєшся розповісти Роланду?
— Не знаю, — пробурмотів він.
— Вім, — сказав Юк десь біля його щиколотки, і Джейк здригнувся. Чи то він не розчув і слово було «ні»?
Ти з глузду з'їхав?
Ні, не з'їхав. Свого часу йому здавалося, що він несповна розуму — збожеволів чи був за крок від божевілля. Але тепер він точно знав: він не божевільний. І Юк якимось чином прочитав його думки.
Джейк нечутно ковзнув у намет. Бенні досі міцно спав. Декілька секунд, закусивши губу, дивився хлопчик на свого нового друга — старшого за віком, але молодшого за досвідом. Йому не хотілося, щоб батько Бенні через нього потрапив у халепу. Хіба що іншого виходу не буде.
Джейк ліг і до підборіддя вкрився ковдрою. Ще ніколи в житті він не відчував такої нерішучості, й на очі йому наверталися сльози. Заснути він зміг лише на світанку.
Розділ VIII
КРАМНИЦЯ ТУКА;
НЕЗНАЙДЕНІ ДВЕРІ
Залишивши «Рокінг Б», перші півгодини Роланд і Джейк мовчки їхали на схід, до малих угідь. Їхні коні дружно йшли поряд. Роланд знав, що Джейк має на думці щось серйозне, — для цього варто було лише глянути на його стурбоване обличчя. Втім, стрілець досі не оговтався від того, що Джейк склав руку в кулак, поклав її собі на груди ліворуч і сказав: «Роланде, перш ніж Едді й Сюзанна до нас приєднаються, чи можу я поговорити з тобою дан-дін?»
Чи можу я відкрити своє серце й скоритися твоїй волі? Але підтекст був набагато складніший: ці слова мали давнє походження. Як стверджував Ванней, вони виникли за багато століть до Артура Ельда. Людина, що їх вимовляла, хотіла звірити своєму дінові якусь нерозв'язну проблему, найчастіше — любовну. Водночас вона погоджувалася вчинити саме так, як скаже їй дін, негайно і без жодних вагань. Та в Джейка Чемберза не могло бути любовних проблем… хіба що він закохався у красуню Френсін Тейвері… і взагалі, звідки йому відомі ці слова?
Джейк дивився на нього, і в його погляді було стільки серйозної урочистості, що Роландові це не сподобалося.
— Дан-дін… Де ти це почув, Джейку?
— Я й не чув. Думаю, я це знайшов у твоїх думках, — відповів Джейк і квапливо додав: — Ти не думай, я не копирсаюся в них, просто деякі речі самі спливають. Зазвичай це просто уривки, але інколи трапляються й цілі фрази.
— Тобто ти можеш їх підбирати, як ворона чи расті підбирають блискучі речі, що впадають їм у око?
— Мабуть, так.
— Які ще слова ти виловив з моїх думок? Назви декілька.
— Я небагато їх пам'ятаю, — збентежився Джейк. — Дан-дін означає «я відкриваю тобі серце й погоджуюся чинити так, як ти звелиш».
Насправді ці слова означали набагато більше, але суть хлопчик вловив правильно. Тож Роланд кивнув. Коні неквапом цокали копитами, сонце приємно зігрівало обличчя. Показовий виступ Марґарет Айзенгарт з тарілкою заспокоїв його, пізніше він мав чудову зустріч з батьком леді-сей і вперше за багато ночей добре спав.
— Так.
— Дай подумаю. Є ще телек-мій, що означає «пліткувати про когось, про кого не варто чесати язиком». — Джейк приставив складену чашечкою долоню до вуха.
Роланд усміхнувся. Насправді це слово звучало як «теламей», але, звісно, Джейк зрозумів його по-своєму. Але він вирішив, що надалі ретельніше оберігатиме свої глибинні думки. Хвала богам, існували способи це зробити.
— Є ще деш-дін, хтось на зразок пастора. Сьогодні вранці ти думав про нього, тому що… це через того старого манні? Він деш-дін?
Роланд кивнув.
— Безперечно. А його ім'я, Джейку? — Стрілець зосередився на ньому. — Можеш прочитати в моїх думках, як його звуть?
— Авжеж. Хенчик, — миттю озвався Джейк, і прозвучало це доволі недбало. — Ти балакав з ним… коли ж це було? Вчора вночі?
— Так. — На цьому він не зосереджувався, і було б ліпше, якби Джейк цього не знав. Але в хлопчика був дуже сильний хист до телепатії, і Роланд вірив, що він не копирсався в його думках. Принаймні навмисне не копирсався.
— Місіс Айзенгарт думає, що ненавидить його, але ти вважаєш, що вона просто його боїться.
— Так, — повторив Роланд. — А твої телепатичні здібності зміцніли. Тепер вони навіть сильніші, ніж колись у Алана, і сильніші, ніж раніше були в тебе. Це через троянду?
Джейк кивнув. Так, через троянду. Вони трохи проїхали мовчки, копита їхніх коней здіймали легку куряву. Попри те, що світило сонце, день був прохолодний. Вже відчувався холодний поступ осені.
— Гаразд, Джейку. Поговорімо дан-дін, якщо хочеш. Дякую, що віриш у мою мудрість.
Але минуло майже дві хвилини, перш ніж Джейк наважився заговорити. Роланд вдивлявся в хлопчика, намагаючись проникнути в його думки так, як він проникав у його розум, роблячи це так легко й невимушено. Але не бачив нічого. Зовсім нічо…
Хоча ні. Був якийсь щур… він звивався, прохромлений чимось…
— Де той замок, куди вона ходить? — спитав Джейк. — Ти знаєш?
Це прозвучало так несподівано, що Роланд не зумів приховати подиву, збентеження й у чомусь — провини. Зненацька він усе зрозумів… ну, не все, але багато.
— Замку нема, його ніколи не існувало, — сказав він Джейкові. — Це виплід її уяви, можливо, зітканий з історій, які вона читала, і тих, які я розповідав біля багаття. Вона ходить туди, щоб не бачити, що вона їсть насправді. Чого вимагає її дитина.
— Я бачив, як вона їла смажене порося, — розповів Джейк. — Тільки перед тим до смаженини вже приклався щур. Вона настромила його на виделку для м'яса.
— Де ти це побачив?
— У замку. — Він помовчав. — У її сні. Я був у її снах.
— А вона тебе помітила? — Сині стрільцеві очі спалахнули полум'ям. Його кінь відчув якусь зміну, бо зупинився. Джейків кінь наслідував приклад свого товариша. Вони стояли тепер на Східному шляху, менш ніж за милю від того місця, де Вогненна Моллі Дулін колись уколошкала Вовка з Краю грому. Вони стояли навпроти й напружено дивилися один на одного.
— Ні, — сказав Джейк. — Вона не бачила мене.
Роланд згадував ту ніч, коли він супроводив її на болото. Він знав, відчував, що в уяві вона бачила перед собою якесь інше місце, але яке саме — сказати не міг. Ті образи, що їх він був спроможний роздивитися в її думках, були дуже тьмяні. Тепер усе стало на свої місця. А ще він тепер знав, що Джейка турбує рішення його діна нічого не казати про це Сюзанні. Напевно, хвилювався він цілком слушно, але…
— Джейку, ти бачив не Сюзанну.
— Я знаю. Це та, чиї ноги на місці. Вона зве себе Мія. Вона вагітна й налякана до смерті.
— Якщо ти хочеш говорити зі мною дан-дін, розповідай усе, що ти бачив уві сні й що стурбувало тебе у ньому після пробудження. Тоді я зможу дати тобі пораду, керуючись мудрістю серця, яку маю в своєму розпорядженні.
— А ти мене… ти не сваритимеш мене, Роланде?
І знову Роланд не зміг приховати свого подиву.
— Ні, Джейку. Аж ніяк. Напевно, це ти мав би мене сварити.
Хлопчик кволо всміхнувся. Коні знову рушили вперед, цього разу трохи швидше, неначе знали, що неприємності позаду, і хотіли хутчіш проминути те місце.
Джейк не знав, що саме зможе розповісти, поки не почав говорити. Вранці, після пробудження, його знову скувала нерішучість щодо того, чи казати Роландові про Енді й Слайтмена-старшого. Врешті-решт він вирішив зробити так, як сказав йому Роланд, — розповідай усе, що ти бачив уві сні й що стурбувало тебе у ньому після пробудження, — і про зустріч біля річки промовчав. Справді, того ранку це здавалося йому значно менш важливим.
Він розповів про те, як Мія бігла донизу східцями, про її переляк, коли вона побачила, що в обідній (чи бенкетній, чи якій там) залі немає їжі. Потім кухня. Як вона знайшла смаженину, до якої присмоктався щур. Вбила конкурента. Зжерла здобич. Потім як він прокинувся в холодному поту, тамуючи крик.