Ярлик на князівство, стр. 12

Ще до початку царювання династії Романових в крові царствених осіб та їхніх чад іноземної крові не було. Це були руські царі і по крові. Але вже Петро І мав двох дружин — Євдокію Лопухіну і Марту Скавронську (Катерину І), яка була дочкою шведа — квартирмейстера Рабе.

Починаючи з Петра ІІІ всі царствені престолонаслідники були німцями, що походили по Голштейн — Готторпській лінії — з невеликими домішками австрійської, англійської, голландської, датської і грецької крові.

— Он як?? — аж підскочив Йосип ІV, напівгрузин, напівруський, слухаючи свого радника. — Цікаво, цікаво!..

Син Петра ІІІ — не міг зупинитися радник, — і Катерини ІІ (принцеса Ангальт — Цербська) Павло І був одружений на принцесі Луїзі Гессен — Дармштадтській (в хрещенні Марія Федорівна).

Син Павла І Олександр І женився на Луїзі Марії Августі, принцесі Беденській Дурлах (Єлизавета).

Другий син Павла І Микола І женився на принцесі Луїзі Шарлотті Вільгельмині ІІІ (Олександра Федорівна). Син Миколи І Олександр ІІ женився на принцесі Максиміліані Вільгельмині Августі Софії Марії Гессен — Дармштадтській (Марія Олександрівна). Син Олександра ІІІ Микола ІІ, останній російський імператор взагалі і династії Романових в тім числі, женився на принцесі Алісі Вікторії Олені Луїзі Беатрісе Гессен — Дармштадтській, дочці Людовика ІV (Олександра Федорівна).

Ось такою онімеченою закінчила своє царювання династія Романових.

— Герр Йосип онімів від щастя? — доноситься в його роздуми чийсь владний голос. — Ще б пак! Таку лялечку відхопив, як арійська білокура бестія, принцеса Марія! Чути хрюкання.

Герр Йосип нарешті повертається до дійсності.

Його (а заодно і «арійську білокуру бестію») вітає сам рейхсканцлер. Треба було дякувати главі уряду Великої Німеччини за милість і за такий щедрий дарунок.

— Чи, може, герр Йосип не згоден взяти принцесу Марію за велику княгиню? Так ми їй швидко знайдемо іншого жениха!

— Так, так, я згоден! Згоден! — майже вигукує великий московський князь. — Як завжди, виявляючи турботу про московітів, Велика Німеччина в особі пана рейхсканцлера, виявила і цього разу ласку, подарувавши мені незрівняну принцесу Марію — білокуру арійську бестію! Історія матримоніально — шлюбних відносин російських князів, царів та імператорів переконує мене, що мені, як великому московському князеві з ласки братньої Великої Німеччини не тільки можна, а й треба женитися на німкені — в даному разі на принцесі Марії з династії Гогенцоллернів, з роду самого прусського короля Фрідріха Вільгельма. А любов… Як співала колись одна популярна співачка: все можуть королі, лише одного вони не можуть… Так, так, женитися по любові [2]. Але сподіваюся, що принцеса Марія народить мені спадкоємця? Майбутнього продовжувача моєї влади. Рейхсканцлер хрюкнув, що означало в нього сміх і майже весело вигукнув:

— О, так, так! Якщо принцеса Марія ще до шлюбу зуміла народити трьох дітей, то, гадаю, в законному шлюбі неодмінно подарує князеві довгоочікуваного спадкоємця!

— Я вірю, що принцеса Марія ощасливить спадкоємцем великий руський наро…

— Московський, герр Йосип, — безцеремонно перебив його рейхс-канцлер. — Або — московітів.

— Звичайно, це я і мав на увазі, — швидко погодився герр Йосип. — Я вірю в творчу потугу великого московського народу… Тобто московітів, — швидко поправився він, загледівши тінь невдоволення на холенім арійськім лиці глави уряду, що попри ту холеність (так писали навіть у пресі) насправді було мужикувато — простецьким. А сам подумав: «Гаразд, німчура. Товчи мене в грязь, але я все одне — великий князь. І я перетворю московське князівство на царство руське. Дасть Бог, навіть в імперію. А що гнуся перед тобою, німчику, не злиняю. Руські князі більше ста літ гнулися перед ханами Золотої Орди, а все одне взяли над ними гору — такі ми, руські…» А вголос додав: — Я твердо вірю в творчу потугу русь… е-е… московського народу.

— І в чому, цікаво, полягає така непохитна віра в творчу спромогу маленького московського народу, герр Йосип?

— А в тому… — великий князь на мить задумався, наче щось пригадуючи:

— Дозвольте, ваша величносте, розповісти одну притчу.

— Тільки коротко.

— Що таке Рос…

— Московія, — перебив його рейхсканцлер.

— Це я і маю на увазі — Московія. То що таке Московія і московський народ? Ми — не Європа. У нас будь-який п’яний сантехнік (сантехніка беру як приклад) за пляшку, даруйте, водяри, натворить таке, що і англійські академіки не розберуться.

— І німецькі теж? — посміхнувся рейхсканцлер.

— І німецькі, даруйте, теж. Трапляться, приміром, негаразди з водопостачанням. Приїде інженер… Хоч і електронщик — дарма! Довго будуть длубатися в системі водопостачання, заглядаючи в документи, креслення, а чим все закінчиться?

— «Треба кликати Федю». Приходить…

Власне, якось дістається Федя. Сантехнік. Інженерної освіти у нього — нуль. Та й шкільна не вище п’ятого класу, що їх він сяк-так колись якось пройшов. Власне, його протягли за вуха. До всього ж він постійно і міцно п’яний. Як чіп. Себто ще напівживий. І ось він приходить туди, де й інженери — електронщики не можуть дати ради, кілька хвилин, отруюючи всіх перегаром самогону, длубається викруткою і …

І — все…

Сантехніка працює.

— Так таки й працює? — гмикнув недовірливо рейхсканцлер.

— Так таки й працює. Вже працює. Після того, як п’яний і ще трохи живий Федя подлубається у ній своєю бувалою в бувальцях викруткою… То в якого ще народу ви знайдете такого Федю? В жодного… А в Росії… Пардон, в Московії вони на кожному кроці. Чим і сильна завжди була Русь, а потім і Росія. Ось чому я вірю в творчу потугу русь… себто московського великого… себто малого народу.

— Браво! Бравісимо!!. — хрюкаючи, вигукував рейхсканцлер. — Герр Йосип переконав мене, що московіти і справді унікальний народ, а тому за ним завжди треба пильно стежити, аби він під п’яну руку з однією викруткою і справді не створив могутню імперію з якогось там карликового князівства. Як то вже раз і трапилося, коли московіти з дуру, чи не під п’яну руку перетворили московське князівство в російське царство, а потім і в імперію, захопивши при цьому, як потім хвастатимуться, одну шосту частину суходолу Землі. За вами, герр Йосипе, і вашим народом потрібен нагляд та нагляд. Як за змієм гориничем, якого на Русі мовби й немає, але який насправді завжди є.

БУНКЕР

КОЛИ ПОГАСЛИ КРЕМЛІВСЬКІ ЗОРІ

Адольф Гітлер любив Йосипа Сталіна здавна, відчуваючи в ньому споріднену душу, і на те були свої підстави. Адольф Гітлер (недоучок, який не мав навіть атестату зрілості) у 1921 році очолить Націонал — соціалістичну робітничу партію Німеччини, а вже в 1933 році в Нюрнберзі проведе черговий з’їзд НСРП Німеччини, так званий «з’їзд переможців», стане єдиновладним правителем імперії, сакральним вождем, чий день народження буде відзначатися, як національне свято німецького народу; а Йосип Сталін, теж недоучок, без освіти, з вдома класами семінарії, в 1922 році захопить пост Генсека ЦК ВКП(б), а вже в 1934 році, провівши партійний «з’їзд переможців» стане одноособовим владикою величезної імперії, «геніальним продовжувачем справи Леніна, мудрим вождем і вчителем радянського народу».

17 червня 1939 року.

Проглянувши кінофільм про паради на Красній площі за кілька років, що його привіз воєнний аташе Кьострінг, фюрер замислено мовить:

— Я зовсім не знав Сталіна. Не знав, що Сталін така симпатична і сильна особистість.

Пізніше про ці симпатії берлінського фюрера до кремлівського горця засвідчить і Геббельс:

— Гітлер якось побачив Сталіна в якомусь кінофільмі і зразу ж перейнявся до нього симпатією. З цього, власне кажучи, і почалася німецько — руська коаліція.