Матадор. Нотатки авантюриста, стр. 23

Ось і все.

Мене попереджали… А поява Марії в моєму житті – це ще один доказ того, що кожен із нас має надію, навіть я.

І все ж вечорами я пролив немало сліз, усвідомлюючи, що в одну річку двічі не ввійдеш.

Зрештою, у всій цій історії я знайшов і гарний бік – Марія знайде того, хто їй потрібен. А коли й не знайде, то я все одно зичу їй щастя із золотою серединою.

24

Я лежав на дивані після короткого нічного сну, коли задзвонив телефон.

– Здорово, старий, – почув я в слухавці.

– Привіт.

– Це Льоха-Шалапут! Пригадуєш?

З Льохою-Шалапутом ми колись мали бізнес – приторговували технікою, точніше намагалися. Механізм був досить простий. Знаходиш на смітнику зламані електричні прилади швидше за «безпритульних». Несеш їх до його дядька на прізвисько Технік. Він їх ремонтує. Продаєш на Центральному ринку й ділиш виручку на трьох: тридцять, тридцять і сорок відсотків. Сорок відходило Техніку. Цим «бізнесом» ми займалися недовго. А якщо чесно, то ми прогоріли вже на першій справі, і наш ентузіазм згас.

В одному з дворів нашого спального району ми знайшли телевізор і подумали, що це воно, це класний початок бізнесу. Випередивши «безпритульних», ми дотягли товар до Техніка. Той вкинув у нього свої гроші (бо в нас, ясна річ, їх не було), купив необхідні деталі й усе полагодив. Він був справжній майстер своєї справи. Чому був? Тільки тому, що я не знаю, де він зараз і як. Думаю, спився, бо чарку він любив, здається, більше за дружину, не кажучи вже про електроприлади.

Отже, ми знайшли покупця, доперли телевізор на місце зустрічі й стали чекати. До нас під’їхала біла «вісімка». З неї виліз коротко стрижений чоловік років тридцяти. Між іншим, старший за Техніка, а за нас тим паче. У нас на той час тільки «ламалися» голоси. Щоб не переповідати, що видавав, як погрожував і що робив той коротко стрижений з «вісімки», скажу лиш одне: ми лишились із носом. Він забрав у нас товар, сів у свою тачку й неквапливо поїхав розбитим асфальтом дворика одного зі спальних районів Харкова.

Відпустити його так просто нам з Льохою не давав наш юнацький максималізм і невідомо звідки взяті понти бізнесменів. Словом, ми побігли за ним. Біла «вісімка» зупинилась у сусідньому дворі. Коротко стрижений вийшов і шмигнув у кущі. Думаю, відлити. Льоха-Шалапут дістав з кишені ніж на три пальці, підбіг до тачки й штрикнув ним у заднє ліве колесо. Потім він оббіг машину й штрикнув і в заднє праве.

У цей час із кущів вийшов коротко стрижений. Побачивши цей «беспредел», він рвонув до Льохи. Я розумів, що його треба якось зупинити, щоб мій «бізнес-партнер» мав час дати дьору. І єдине, що спало мені на думку, узяти каменюку й жбурнути в коротко стриженого. Та замість того, щоб улучити в нього, я влучив у вікно задніх лівих дверцят. Наш кривдник раптом змінив напрямок руху й кинувся в мій бік. І тут його ноги ковзнули на дрібному камінні, незграбно роз’їхались, і він упав. Я побіг. Коли я був уже біля самісінького горизонту, коротко стрижений так і лежав, тримаючись за пах. Льоха-Шалапут наче крізь землю провалився. З ним ми зустрілись аж наступного дня й вирішили зав’язати з бізнесом. Гроші Технікові, які він вкинув у ремонт телевізора, ми так і не повернули.

– Льохо! – вигукнув я. – Звісно, пам’ятаю. Як ти?

– Та круто все. Є розмова. Треба зустрітися. Давай за пару годин. На Полтавському Шляху є такий кабак…

– О’кей, – погодивсь я.

– Круто. До зустрічі.

Льоха кинув слухавку, не дочекавшися мого «до зустрічі» у відповідь.

За пару годин я сидів у призначеному місці й пив темне пиво. З лівого боку до мене підійшов хлопець у шкірянці, у великих темних окулярах і чорно-синій бейсболці без жодного напису. Не звертаючи на нього уваги, я продовжував пити. А він нависав наді мною, наче дощова хмара. Я підніс кухоль до рота, щоб зробити ковток пива. І тут із хмари сяйнула блискавка у вигляді руки, легенько стукнувши мене по спині. Я хилитнувся, розлив пиво на стіл.

– Та сідай уже, Льохо, – сказав я, бо відразу ж розкусив усю його конспірацію. Ну хто б іще міг вигадати таке: стояти в мене за спиною і втикати, як я п’ю!

– Пізнав, чи що?

– Ще б пак. Твоє важке дихання важко забути. Ти ж дихаєш, мов старий дід, який усе життя курив «Біломор».

Ми розпливлись у посмішках й обнялися, ледь не перекинувши столик з усім, що на ньому було.

– Де ти взяв номер мого мобільника? – спитав я. – Ми ж, здається, років десять не бачились, а може, і більше.

– Та через ланцюжок… Це в мене професійне.

– Тобто? – спитав я й махнув офіціантові рукою, щоб зробити замовлення.

– Ну, профдіяльність. Я в детективи подавсь.

– У які детективи, Льохо? Ти що, здурів? А як же бізнес? – з іронією спитав я.

– З бізнесом у мене не пішло. Очконувсь. Десь так, як ото ми тоді з тобою вдвох. Ну, не будемо про це. Я тут недавно розкрив одне амурне дільце. Непогано заробив. Поворушив мізками й вирішив відкрити напівлегальне детективе агентство.

– Блін, Шалапут! Тільки не кажи, що ти хочеш підв’язати мене в це діло.

– Та ти не відмовляйсь завчасно! Вислухай до кінця, – сказав Льоха й підняв кухоль.

– За зустріч, – сказав я й випив ковток прохолодного темного пива.

– Так от, – продовжив він, – до мене тут звернувся один із клієнтів Електротехніка…

– Стоп, – перебив я його відразу, – давай конкретніше.

– Добре, – погодився Льоха. – Електротехнік – це мій дядько, колишній Технік. Справа в тому, що був такий час, коли його щодня било струмом. А кінчилось усе тим, що його довбонуло триста шістдесят вольтів. Вижив. Тільки тепер у нього час від часу сіпається права нога. Ну, та біс із ним, – перебив сам себе Шалапут. – Якось один із клієнтів з пухкеньким гаманцем прийшов до дядька п’яненький. Поговоривши про те, про се, він завів мову про свої підозри щодо вірності дружини. Коротше, він боявся, що вона його зраджує. А дядько взяв та й бовкнув, мов, у мене племінник – приватний детектив і може допомогти дізнатися правду. Тому стало цікаво… Ми з ним стрілись… Ну, не буду довго розказувати. Словом, у мене тепер є перша закрита справа.

– Тобто ти знайшов докази зради чи спростував їх?

– І «так», і «ні». Зробивши купу пікантних фотографій його дружини з одним менеджером середньої ланки, я зустрівсь із нею і все популярно пояснив. Коротше, я отримав від неї бабки за мовчанку, а від її чоловіка – за роботу детектива.

– А які ти йому навів докази вірності?

– Елементарно! Ми з його дружиною вигадали нібито довгу підготовку до його дня народження. І її часту відсутність я пояснив саме так. А за пару тижнів вона постала перед ним гола з великого торта.

– Думаю, той чоловік скоро відірве тобі голову, – з посмішкою, але трохи здивовано сказав я.

– Та ні. Усе чьотко, старий. Усе чьо-тко, розумієш. Але мені потрібен компаньйон. Такий, як ти!

– А який я?

– Такий, як треба, Утко, повір, – стис він губи так, що в нього на щоці з’явилася невелика складка, і подав мені руку.

– О’кей. Деталі обговоримо, – сказав я, тиснучи йому руку. Я завжди любив авантюри. Тим паче, що все, на перший погляд, було зовсім безпечно.

– Та які там деталі, чуваче?! Ми ж з дитинства як брати.

– Ну так. Слухай, а як там Технік? Тобто Електротехнік? Він же так закладав. Живий ще? – поцікавивсь я й замовив іще пару пляшок темного.

– Та він зараз просто квітне. Буде з нами в бізнесі. Знов на трьох, як тоді. Пам’ятаєш? Але про це пізніше. Його Ніна… та ти ж знаєш, дружина, працювала швачкою на Коцарській. Потім її звільнили, і вона почала брати замовлення додому. Потім Ніна переспала з редактором глянцевого журналу. Як і де вони зійшлися, не знаю. І той організував їй рекламу у своєму журналі. На рекламу клюнула одна заможна пані й зробила нічогеньке замовлення. Ніна виконала все супер. Вони розговорилися. І вона сказала своїй клієнтці про свого техніка, мов, він у неї головастий, але поки що йому не щастить. Сам головастий був тоді в запої. Клієнтка обмовилася, що її «пузік»… ну, так вона називала свого чоловіка, будує котедж за містом, і йому треба зробити освітлення в дворі. За кілька днів Електротехнік туди поїхав. Оцінив усе у великі, як на нього, бабки, а «пузік», здивувавшися низькій ціні, погодився на його послуги. Освітлення він зробив, бабки отримав. І діло пішло. Те саме він почав робити в друзів і знайомих «пузіка». Коротше, зрубавши капусти, він відкрив три точки з ремонту електротехніки, монтажу приладів і те де… В одній точці в нього навіть офіс є… і секретарша… Він з нею сексом займається. Кажу тобі, у нього зараз замовлень – во! Він навіть мені підкинув роботу.