Чарівник Країни Оз, стр. 49

– Усе! Нам кінець! – у відчаї заридала Джинджер. – Куди нашим шпицям для плетіння супроти довгих списів та страхітливих шабель?

– Найкраще, що ми можемо зробити, – порадила одна з дівчат, – швиденько здатися, поки вони не пішли в атаку.

– Ще чого! – обурилася Джинджер, бо ж вона не була боягузкою. – Місто не захопили, спробуємо виграти час переговорами. Вирушай до Глінди під прапором перемир'я, запитай, навіщо вона прийшла сюди з військом і чого хоче.

Під білим прапором, який означав мирну ціль, дівчина-посол вийшла з воріт і незабаром потрапила до намету Глінди.

– Перекажи своїй королеві, – сказала дівчині чарівниця, – що я прошу видати мені в полон бабцю Момбі. Щойно вона це зробить, я з нею більше не ворогуватиму.

Коли королева дізналася про вимогу чарівниці, то дуже розгубилася. Момбі була її головною радницею, до того ж Джинджер страшенно боялася стару відьму. Проте вона послала по неї і розповіла все, як є.

– Бачу, бачу, що на всіх нас чекають великі неприємності, – забурмотіла стара, дивлячись у чарівне дзеркальце, яке завжди тримала при собі. – Але ми ще можемо виплутатися і перехитрувати чарівницю, хай не думає, що нема за неї розумніших.

– Певно, найкраще буде видати їй тебе, – нервувала Джинджер.

– Тільки спробуй – і не бачитимеш престолу в Смарагдовому Місті, як власних вух, – погрозливо промовила відьма. – А якщо будеш слухняна, то сама врятуюся і тебе витягну, от побачиш.

– Чини, як знаєш, – погодилася Джинджер, – бо мені до душі бути королевою, а повертатися додому, щоб знову складати постіль та мити посуд, зовсім не хочеться.

Тоді Момбі покликала до себе Джелію Джемм і промовила над нею якесь закляття. І дівчина раптом стала як дві краплі води схожа на Момбі, а стара відьма набула вигляду молоденької мешканки Смарагдового Міста.

– А тепер, – звернулася Момбі до королеви, – нехай твої солдати відведуть цю дівчину до Глінди.

Вона повірить, що перед нею справжня Момбі, й забереться назад до свого південного краю.

І Джелію, яка тепер накульгувала, наче бабця, вивели з міських воріт і притягнули до Глінди.

– Ось вам полонянка, – промовила одна з бунтарок. – Наша королева сподівається, що ви дотримаєтеся обіцянки й не чіпатимете нас.

– Саме так я вчиню, – сказала Глінда із доброзичливою усмішкою, – якщо ви й справді привели до мене ту, про кого йшлося.

– А як же інакше? Хіба ви не впізнаєте бабцю Момбі? – щиро здивувалася вартова, бо ж вона навіть гадки не мала про обман, задуманий відьмою.

Чарівниця покликала Страшила та його друзів до намету й почала розпитувати фальшиву Момбі про зникнення дівчинки Озми. Та Джелія на жодне запитання не змогла відповісти і зрештою так засмутилася, що розридалася, чим здивувала Глінду.

– Оце так обман! – обурилася чарівниця, і її очі гнівно зблиснули. – Це ніяка не Момбі, нас вирішили обдурити! Зізнайся, як тебе звати насправді, – звернулася вона до засмученої дівчини.

Та Джелія не посміла зізнатися, бо відьма сказала, що тоді її чекає смерть. Добре, що ніжна й прекрасна Глінда тямила в чарах більше, ніж будь-хто інший у Країні Оз. Вона промовила кілька чарівних слів та зробила рукою магічний знак, і – диво! – дівчина набула свого справжнього вигляду.

Тієї ж миті Момбі в палаці Джинджер знову стала старою горбатою бабою.

– О, то це Джелія Джемм! – вигукнув Страшило, впізнавши свою знайому.

– Це наша тлумачка, – підтвердив Гарбузова Голова, радісно киваючи.

Тепер Джелія розповіла все про вибрики Момбі, а тоді попрохала Глінду про захист, і, зрозуміло, їй не відмовили. Однак тепер чарівниця була розлючена не на жарт і послала до Джинджер гінця зі звісткою про те, що підступні хитрощі розгадані. Глінда вимагала не зволікаючи видати їй справжню Момбі, а інакше буде непереливки.

Для Джинджер ця звістка не була новиною: відьма, щойно набула справжнього вигляду, здогадалася про те, що її обман розкрито, і встигла вигадати нову пастку, вмовивши Королеву скористатися нею. Тому посланцю Глінди Джинджер відповіла таке:

– Скажи своїй господині, що Момбі зникла, я не можу ніде її знайти. Та якщо Глінда дуже хоче, вона може взяти на допомогу своїх друзів і обшукати мій палац. Втім, якщо до заходу сонця вони не знайдуть Момбі, нехай пообіцяють іти собі з миром і більше ніколи не нападати.

Глінда погодилася на ці умови, бо чудово розуміла, що Момбі заховалася десь у стінах Міста. Отже, Джинджер звеліла відчинити ворота, досередини увійшла Глінда із загоном своїх солдатів, за нею – Страшило й Залізний Лісоруб, далі їхав Гарбузова Голова верхи на Коні, а останнім чеберяв, зберігаючи при цьому гідність та поважність, Дуже Освічений і Вельми Збільшений Шкеребертник. Тіп крокував поруч із Гліндою – вони вже стали друзями.

Зрозуміло, Момбі менше за все хотілося бути знайденою, тому, доки її вороги маршували вулицями Міста, чаклунка перетворилася на червону троянду, що квітнула на видноті у палацовому саду. Це була дуже вдала вигадка – Глінда з друзями витратили цілісінький день, розшукуючи відьму, але знайти її так і не змогли.

Сонце вже сідало, і чарівниці довелося визнати свою поразку: відьмі вдалося її перехитрувати. Військо отримало наказ облишити Місто й відпочивати в наметах.

Страшило з товариством саме обшукували сад. Хоча й знехотя, але вони були змушені скоритися наказу Глінди. На прощання Залізний Лісоруб, чуле серце якого було небайдуже до квітів, зірвав із куща велику троянду, щоб вставити її у залізну петлицю на своїх нікельованих грудях.

При цьому троянда тихо застогнала, та Лісоруб не звернув на це уваги – подумав, що здалося. Так Момбі опинилася за міською стіною у таборі Глінди. Пошуки були успішними, хоча про це ніхто не знав.

22. Перетворення бабці Момбі

Коли відьма опинилася в полоні, то спочатку злякалася, але незабаром вирішила, що залізна петлиця на грудях Лісоруба – прихисток не менш надійний, ніж кущ троянд. До того ж тепер, коли вона опинилася за воротами Міста, втекти було значно легше.

«Мені нема куди поспішати, – міркувала Момбі, – я цілком можу затриматися, щоб насолодитися своєю перемогою».

Тому цілісіньку ніч троянда спокійно спала на грудях Залізного Лісоруба, а зранку, коли Глінда зібрала своїх друзів на нараду в наметі з білого шовку то з'явилася там разом із ним.

– На превеликий жаль, – промовила чарівниця, – нам так і не вдалося знайти підступну Момбі. Експедиція наша закінчилася невдачею. Ще гірше, що без нашої допомоги ніхто ніколи не знайде юну Озму і принцеса не зможе посісти своє законне місце на троні в Смарагдовому Місті.

– Може, не варто так ось одразу опускати руки? – сказав Гарбузова Голова. – Спробуємо ще щось зробити!

– Справді, здаватися не треба, – з посмішкою відповіла Глінда. – Але мені спокою не дає те, що мене перехитрувала якась відьма, – адже вона у чарах тямить значно менше, ніж я.

– А може, нам усе ж таки взяти приступом Смарагдове Місто? – запропонував Страшило. – Зрозуміло, заради принцеси Озми. А доки ми її шукатимемо, я готовий тимчасово правити, бо, чесне слово, знаюся на цьому краще, ніж Джинджер.

– Але я пообіцяла королеві, що ми не будемо з нею воювати, – заперечила Глінда.

– Тоді запрошую усіх до мого королівства, точніше, до моєї імперії, – голосно заявив Залізний Лісоруб, широким гостинним жестом обвівши присутніх. – Я буду щасливий бачити вас у себе в гостях. Місця в палаці багато – вистачить і ще залишиться. А якщо хтось побажає прикрасити себе блискучим нікелюванням, мій слуга зробить це абсолютно безкоштовно.

Доки Лісоруб виголошував цю промову Глінда уважно розглядала троянду в його петлиці – їй здалося, що великі червоні пелюстки ледь-ледь ворушаться. Підозра вмить перетворилась на впевненість – так, це ніяка не троянда, а замаскована Момбі. Та й відьма відразу збагнула, що її розкусили, і – в перетвореннях вона була великий майстер, нічого не скажеш – перекинулася тінню й ковзнула по стіні намету до виходу.