В небі — Земля!, стр. 54
По металевому трапу зійшли на пофарбовану у білий колір поверхню супутника. Ігор відчув, що підошви скафандра ніби прилипають до неї. Спочатку подумав, що це йому здається, а потім переконався, що й поверхня супутника, і підошви скафандра мають властивості магніта: можна було легко ходити, не побоюючись, що відштовхнешся в міжпланетний простір.
Феліче, його батько і дружина спустилися у відкритий люк, що вів до внутрішніх приміщень супутника, а Надія, Аміно та Ігор підійшли до самісінького краю супутника, щоб помилуватися Землею. Маріста, якому ще ніколи не доводилося бувати у космічному просторі, ніяк не міг змусити себе стати скраю і тримався позад усіх, хоч це й викликало посмішку на вустах Надійки.
Ігор дивився на Землю. Майже півнеба займав її голубуватий диск. Груди сповнювались непередавано хвилюючим почуттям. Яка ж ти прекрасна, Голуба плането! Яка чудова, захоплююча доля людства! Пройти отакий шлях — від опанування вогню до мезонної ракети… Довгий, довгий і нелегкий шлях. Чи думала людина, з трудом видобуваючи іскру з каменю, що колись її нащадки сягнуть до зірок? Так, історія розвивалася не гладенько, не безболісно, але вона розвивалася, досягала все нових і нових вершин! Ніщо не могло зупинити прогрес — ні гнітюча темрява, ні спустошливі війни… І ось все це в минулому. Тепер уже ніщо не заважає розвитку! А що ж буде через тисячу, мільйон, мільярд років? Ігор думає про це з затаєним подихом. Бажання заглянути в майбутнє сповнює всю його істоту. І він знає, що це бажання здійсненне!..
— Про що ти так замріявся? — Аміно торкнулася його плеча. — Ходімо побачимо ракету.
— Ходімо, — Ігор загадково подивився на неї, — а про що замріявся — скажу потім!
…Усередині мезонна ракета чимось нагадувала океанський корабель. Нескінченні коридори і каюти, каюти… Двері, плафони, поручні, кабіни ліфтів, обладнання житлових приміщень і лабораторій — все тут зроблене красиво й доцільно, щоб людям було зручно і працювати, й відпочивати.
Устаткування лабораторій, обсерваторії, енергетичне господарство — все викликало в Ігоря заздрість.
— Ти ж тільки поглянь! — стиснув він лікоть Наді. — От би в такій полетіти!
Не встигли наші екскурсанти оглянути й половину цього космічного лайнера, як по радіо попросили всіх проводжаючих перебратися на супутник.
Феліче підійшов до них захеканий і… схвильований!
— Фідіно відправляється зі мною, — гукнув до батька, що розмовляв з кимось з учених.
Саджера розвів руками, мовляв, цього слід було чекати, потім обняв свою невістку, притулився до її щоки:
— Значить, домовлено? Вітаю, вітаю…
Прощання з тими, що вирушали на «Промені» в таку далеку подорож, було зворушливе. Міцні обійми, поцілунки, останні слова… Аміно не сподівалася, що й з матір’ю доведеться розлучатися надовго, — не втрималась, заплакала. Дідусь мовчки гладив їй плечі…
Закрилися вхідні люки — наче їх і не було. Запрацював допоміжний ракетний двигунчик, «Промінь» відійшов на безпечну відстань від супутника. Тоді з рефлектора вихопилось сліпуче світло, і ракета беззвучно, плавно рушила в свою далеку мандрівку. Вона віддалялась від супутника поволі. Ігор навіть здивувався, що така мала швидкість. Сказав про це Саджеру.
— В неї невелике прискорення, — пояснив учений, — і своєї величезної швидкості — близько двохсот тисяч кілометрів на секунду — ракета набере не відразу. Бо коли б це сталося за короткий час, то…
— Люди не витримали б своєї ваги! — вставила Надя.
— Вірно, — кивнув головою вчений.
«Промінь» заглиблювався все далі в чорний простір і меншав, меншав на очах…
Аміно підійшла до Ігоря:
— Ти обіцяв щось сказати?
— Трохи згодом, на Землі, По радіо незручно: всі почують, а це — секрет!
Дівчина усміхнулася: Ігор завжди щось вигадає! А він дивився на даленіючий «Промінь» і думав про нові, далекі, дуже далекі мандрівки — про мандрівки в майбутнє. Адже на мезонній ракеті можна перенестись за тисячі років! Він умовить Аміно готуватися до цієї подорожі.
Вони помчать — тепер уже свідомо — за далекі горизонти часу, щоб побачити дальший розквіт науки і культури «на островах життя»!
Ось про що він їй скаже, як тільки вони спустяться на свою чудову Голубу планету, диск якої стоїть перед очима на півнеба.
ЗМІСТ
У ЗОРЯНІ СВІТИ
Напередодні вильоту
Що людині потрібно для щастя?
Як Михайло Мілько розвеселяв Миколу Загорського
«Щасти вам, друзі!»
В польоті
Троянда космосу
Сюрпризи директора Троянди
Подорож «Комети» триває
В безодні
Там, де не ступала нога людини
Земляни
Що таке краса?
Природа чи розум?
Загадковий моноліт
Селеніти?
Людина й галактика
Сліди на поросі
Мовчазне бомбування
Хай живе світло!
Сонячний колодязь
Погляди лунають, як музика
Голос Землі
Пік Вітчизни
Земля — мішень
Катастрофа
Привид
«А чого тут так темно?»
«Тримайтесь. Виручимо!»
Дніпро на Місяці
Таємниця печерного міста
«Озеро Мілька» і «Море Жаннети»
Робот і Дік
Міжзоряний мандрівник
«Зореліт готовий стартувати!»
Несподівана зустріч
В небі — Земля!
ГОЛУБА ПЛАНЕТА
«Зв’язок з ракетою обірвався»
Електромагнітна буря
Таємниця Петра Петровича
Листи в минуле
Іскри у темряві
Астероїд «Надія»
Новий світ
Географічне відкриття
Пригода з Надією
Підводне місто
Розмова з білоголовим хлопчиком
Вогні олімпіади
Друзі розлучаються
Гуманні плани вченого
Аміно
Основа життя
Підступність ворогів
Здрастуй, «Мрія»!
Біля Евереста
На порозі щастя
В сонячній палаті
Ігорів секрет
ВАСИЛИЙ ПАВЛОВИЧ БЕРЕЖНОЙ
В небе — Земля
Фантастические повести
(На украинском языке)
Редактор Г. Т. Сингаївська
Художник Г. С. Зубковський
Художній редактор К. К. Калугін
Технічний редактор О. I. Дубова
Коректори Г. В. Плачинда, О. Т. Супруненко
БФ 03552. Здано на виробництво 7/V 1962 р.
Підписано до друку 28/VІ 1962 р.
Формат паперу 84Х1081/32. Фізичн. друк. арк.; 7,5.
Умовн. друк. арк. 12,3. Обліково-видавн, арк. 12,809.
Ціна 53 коп. Замовл. 1065. Тираж 65 000 (1— 40 000).
Держлітвидав України,
Київ, Володимирська, 42.
4-а поліграффабрика Головполіграфвидаву
Міністерства культури УРСР,
Київ, пл. Калініна, 2,
Книгу повернув українському читачеві бібліограф
Микола КОВАЛЬЧУК (2014).