Менсфілд-парк, стр. 13

— Звичайно, від вас не можна було чекати, щоб ви передбачили це; та коли ви вже про це задумалися, то маєте зрозуміти, як важливо вчасно впоратися з косовицею. Найняти воза і в будь-яку іншу пору не так легко, як ви собі уявляєте; наші фермери не звикли віддавати їх у чужі руки; а під час жнив коні їм украй потрібні.

— Згодом я, певно, буду розуміти всі ваші звичаї, але, приїхавши сюди з лондонською вірою в те, що все купується за гроші, я була трохи приголомшена впертою незалежністю ваших селян. Однак моя арфа прибуде завтра. Генрі, добра душа, запропонував мені привезти її у своєму ландо. Правда ж, це велика честь для неї?

Едмунд сказав, що арфа — його улюблений інструмент, і він сподівається, що невдовзі зможе почути її гру. Фанні взагалі ніколи не чула арфи і також дуже хотіла послухати.

— Я з радістю пограю для вас обох, — мовила міс Кроуфорд, — принаймні стільки, скільки ви захочете слухати, а може, навіть більше — бо дуже люблю музику, а коли смак слухачів так само вишуканий, як у музиканта, грати набагато приємніше. Я б хотіла вас попросити, містере Бертрам, якщо ви будете писати своєму братові, запевніть його, що моя арфа невдовзі прибуде; він стільки разів чув мої нарікання з цього приводу. І скажіть, як на те ваша ласка, що я із співчуття до нього підготую до його повернення найсумніші п'єси, бо знаю, що його кінь програє.

— Якщо я таки напишу, то, звісно, скажу все, що ви забажаєте; але поки що я не бачу такої нагоди.

— Отож, навіть коли б він поїхав на рік, ви б навряд чи писали до нього — і він до вас також. Такої нагоди чомусь не буває ніколи. Які чудні створіння — брати! Ви не пишете одне до одного без крайньої необхідності; а коли все ж змушені взятися за перо, щоб повідомити, що захворів кінь або помер хтось із родичів, на це не витрачаєте жодного зайвого слова. В усіх вас однаковий стиль листування. Я його добре знаю. Генрі, що в усьому іншому — просто взірець братньої любові: він любить мене, усе зі мною обговорює, довіряє мені і радий розмовляти зі мною годинами, — жодного разу не написав мені більше однієї сторінки; а найчастіше — «Люба Мері, я щойно приїхав. У Баті, здається, повно людей, і все тут як завжди. Щиро твій…» Оце суто чоловічий стиль; таким є зазвичай листування братів.

— Коли вони далеко від сім'ї, — мовила Фанні, спалахнувши при згадці про Уїльяма, — вони пишуть і довгі листи.

— Брат міс Прайс у морі, — сказав Едмунд, — і він так сумлінно пише до неї, що ваше судження про нас, безумовно, здається їй надто суворим.

— У морі? Справді? Звичайно, у військовому флоті?

Фанні сподівалася, що на це питання відповість Едмунд; але він незворушно мовчав, і їй довелося самій розповісти про брата. Вона пожвавилася, описуючи його службу й далекі краї, де він встиг побувати; та не могла згадати без сліз, скільки років минуло від їхньої останньої зустрічі. Міс Кроуфорд люб'язно побажала йому якнайшвидше зробити кар'єру.

— Ви нічого не знаєте про його капітана? — спитав Едмунд. — Капітан Маршалл? У вас, мабуть, широке коло знайомств серед військових моряків?

— Серед адміралів — так, звичайно, — це було сказано трохи зверхнім тоном. — Але з офіцерів нижчого рангу я знаю дуже небагатьох. Капітани, можливо, чудові люди, але вони не належать до нашого класу. Я можу дещо розповісти вам про адміралів — і про них самих, і про їхні флагманські кораблі, і хто яку платню отримує, і про їхні дріб'язкові сутички та заздрість. Власне кажучи, кожен із них вважає, що його випередили по службі, і кожен на щось та ображається. Звичайно, в домі мого дядечка я звела з ними близьке знайомство — і досить на них надивилася, і на вискочнів — контр-адміралів, і на тих, що пасуть задніх — тобто на віце-адміралів; тільки, прошу, не думайте, що я з них глузую.

Едмунд знову спохмурнів і коротко зауважив:

— Це благородна професія.

— Так, професія непогана, але за двох умов: якщо вона дає гроші і якщо людина вміє їх не розтринькувати. Та загалом вона не належить до моїх улюблених професій. Мені ніколи не здавалася вона чимось привабливою.

Усі інші поміж тим вели далі розмову про перебудову маєтку, і місіс Грант не могла не звернутися до брата, хоч це й відвернуло його увагу від міс Джулії Бертрам.

— Любий Генрі, а ти що скажеш? Адже ти сам робив усілякі перебудови, і, як я чула, Еврінгем може перевершити будь-який із маєтків Англії. Його природна краса просто дивовижна. Еврінгем і раніше здавався мені напрочуд гарним місцем; ці пологі схили і розкішні ліси! Я б усе віддала, аби його побачити ще раз!

— Мені дуже приємно чути, що ти такої гарної думки про нього, — відповів Генрі, — але, здається мені, ти була б певною мірою розчарована: він не такий, яким ти його собі уявляєш. Там ніде розвернутися, — ти просто здивувалася б, як там мало землі, — а щодо перебудов, я майже нічого не зробив — так, лише якісь дрібниці; я хотів би зробити набагато більше.

— Вам подобається цим займатися? — спитала Джулія.

— Так, дуже; але Еврінгем має такі природні переваги, за яких з першого погляду стає зрозуміло, наскільки незначними мають бути покращення; і завдяки моїм відповідним рішенням він набув свого теперішнього вигляду всього лише через три місяці після мого повноліття. План перебудови я намітив ще у Вестмінстері, а коли був у Кембриджі, дещо в ньому змінив — і у двадцять один рік втілив його у життя. Я схильний заздрити містерові Рашворту, у нього попереду стільки радощів; а мої минули надто швидко.

— Хто швидко розуміє, той швидко вирішує і швидко діє, — мовила Джулія. — Вам ніколи не бракуватиме занять. І замість того щоб заздрити містерові Рашворту, вам слід було б допомогти йому порадою.

Місіс Грант, почувши останні слова Джулії, зустріла їх щирою похвалою і запевнила всіх, що ніхто не може вірніше судити про подібні речі, ніж її брат; а позаяк міс Бертрам була в такому ж захваті від цієї ідеї і повністю її підтримала, додавши, що, на її думку, значно краще радитися з друзями і безкорисливими знавцями, ніж одразу віддати справу до рук фахівця, містер Рашворт охоче погодився скористатися люб'язною допомогою містера Кроуфорда; і містер Кроуфорд, з належною скромністю применшуючи свої таланти, запевнив, що буде вельми радий стати йому в нагоді і зробить усе можливе. Тоді містер Рашворт став наполегливо просити містера Кроуфорда зробити йому честь, відвідавши Созертон, і погостювати там; а місіс Норріс, здогадуючись, що обох її племінниць аж ніяк не втішає перспектива розлучитись із містером Кроуфордом, внесла до цього плану деякі доповнення:

— Безперечно, містер Кроуфорд буде дуже радий поїхати; але чом би й декому з нас не скласти йому компанію? Ваші нововведення цікаві багатьом із присутніх, любий містере Рашворт, і їм хотілося б почути думку містера Кроуфорда на місці, і, може, їхні зауваження також принесли б певну користь; а щодо мене, то я давно вже маю намір відвідати вашу любу матусю; лише відсутність власного екіпажа перешкоджала мені виконати цей дружній обов'язок; та зараз я могла б поїхати і побесідувати годинку-дві з місіс Рашворт, поки всі інші оглядатимуть маєток; а потім ми повернемося сюди до пізнього обіду, або пообідаємо в Созертоні, якщо це не завдасть клопоту вашій любій матусі, і повернемося додому при місяці. Гадаю, містер Кроуфорд посадить у своє ландо моїх двох племінниць і мене, Едмунд може їхати верхи, а Фанні, сестро, лишиться з тобою вдома.

Леді Бертрам не заперечувала; і всі, хто мав їхати, радо висловили своє бажання — окрім Едмунда, що все вислухав, не зронивши ні слова.

Розділ сьомий

— Скажи, Фанні, а чи сподобалася тобі вчора міс Кроуфорд? — спитав Едмунд наступного дня, після того, як сам поміркував про це.

— Дуже сподобалася. Мені було приємно її слухати; вона так цікаво говорить, і така гарненька — нею просто можна замилуватись.

— Зовнішність у неї справді дуже приваблива. Таке виразне обличчя! Але, може, щось у її словах тобі здалося не зовсім доречним, Фанні?