Воскреслий із мертвих, стр. 28
В цей час капітанові на плече упала чиясь важка рука і болісно стисла його. Капітан обімлів. Над ним нависла могутня тінь…
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Домовилися про посередництво. Аркаша наполягав на десяти процентах. Кульгавий казав, що це грабунок на Манхеттені серед білого дня…
— Досить з тебе і трьох!
— Я за три ризикувати травичкою, навіть якщо вона не горить від сірника, не стану…
— Але ти нічим не ризикуєш… Ти ставиш нам павільйон на три-чотири дні. Ми в спокійній обстановці переглядаємо товар і чекаємо наших знайомих з Майямі… Ти розумієш, нам треба вибрати із цих кількох тисяч свою маленьку тисячу…
— Ви їх і вибирайте!
— Аркаша! — застеріг Кульгавий. — Ти мене знаєш. Я твій гарант!
— Альберт, у цьому світі гарант тільки твердий долар… Я сам собі не гарант… Я вчора тобі сказав: яйця візьму в «Жаблот»… Таня сказала: «Тільки через мій красивий труп» Я не можу втратити Таню. Я уже втратив Одесу… Я втратив Чорне море… А тепер втрачу Таню… Втрачу Нью-Йорк… Втрачу життя… Ти мене розумієш?..
— Гаразд! Гаразд! Ти Тані не втратиш… Ти нам будуєш павільйон, павільйон «Український сувенір». Ми там два вечори працюємо… Ми… Не ти, не Палагнюк… Ми вдвох… Може, приїде пан-барон… Але він не захоче бруднити руки… Він їх забруднить, але коли після травки зашелестять зелененькі…
— Долари наперед!
— У нас їх нема! Розумієш, нема… Ми їх тільки робимо… Робимо твоїми руками.
— Тоді десять процентів! І щоб я вашої ноги у «Жаблоті» не бачив. Учора Жора знайшов «жучка». Ви здогадуєтесь? Не колорадського.
— Ти що?! — вихопилося в Кульгавого.
— Жора помітив випадково. У нас в столі ніжка давно зламалась… Трималась на чесному слові. А тут забігла одна товста дурепа… Посадила свою с… на стіл. Стіл набік, «жучок» додолу… Досі у нас такого не траплялося… Цей «жучок» цікавиться вашими яйцями… Я умиваю руки…
— Ти просто береш на понт, Аркаша!
— Я умиваю руки, — повторив той і підвівся. — При всій повазі до агентів кадебе! Вони тепер не в моді…
Підвівся і Кульгавий:
— Ну, чорт з тобою. Десять, так десять… Але це ж сума набігає! Куди ти ці гроші дінеш?
— Покладу на синів… Хай ростуть роки і ростуть проценти… Це вже моя турбота… Але у Таймс-Сквер я й ногою не ступлю… На павільйон гроші виділяю. Завтра вам трейлер поставлять… Афішу зроблять… Дизайн також… Але це не в рахунок десяти…
— Аркаша! В Одесі…
— Альберте — це не Одеса. Це Нью-Йорк… Тут живуть і працюють ділові люди… А не одеські тріпачі з бульварним гумором… Зрозумів? У мене троє дітей і ще жоден не знає англійської мови. Жоден не ходить до школи і не дуже туди рветься. Я живу в кредит… Все, що ти в мене бачив, ще не моє… Від відео до Мондео. Зрозумів? Мені вкалувати треба від понеділка до понеділка. Мене питають, чого я не ходжу в синагогу… А я бутерброди їм на ходу… Запиваю холодним чаєм, бо раптом заходить вонючий негр і я відставляю чай і кажу: «Сер, я весь до ваших послуг». Він перебере півмагазина, нічого не купить, потім виявиться, що чимось таки набив кишені, а я п’ю вже холодний чай… А ти мені кажеш — шик, блиск, лоск… Що ти ще тут побачив?.. Усе в золоті, усе в галунах, усе при капусті…
— Аркаша! Ша! Чого ти шумиш! — втрутивсяЦиган. — Ти уже й справді не на Дерибасівській. Я не Дюк і я все чую! Ми домовилися і гуд-бай! — Він повернувся і вийшов. За ним вийшли всі інші. Пройшли з кухні через кімнатку і вийшли на двір. Біля басейну сидів Дмитро Палагнюк і спокійно докурював сигарету…
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Та це була не тінь хмарочоса. Це була тінь Френка Фебера…
— Апексе! — стис капітана Дубля в своїх обіймах начальник управління поліції. — Гадаєш, що по Мангеттену ходиш ти один. По Мангеттену ходить за тобою тінь… І це тінь Френка Фебера. Могутня тінь…
Він ще раз притис до себе капітана і дихнув йому просто в обличчя духом гарного шотландського віскі з пахощами мускатного горіха.
— Апексе! — повторив він. — Усе буде о’кей! Пташечки знесуть яєчка у гніздечку… Гніздечко уже звивається… Але як тільки пташечки там умостяться, кішечка їх цап-царап, Алекс… Бо на гніздечко вже опущено кліточку. А в капітана Френка ще жодна пташка з кліточки не вилетіла…
— Вони ще не в кліточці, Френк. Кліточка їм ще й не сниться. З ними майор Марченко — старий досвідчений агент кадебе…
Френк розсміявся і для чогось відтягнув і без того велику кишеню своїх штанів.
— Ти це бачив, Апексе? Це кишеня. Отож твої пташечки уже в мене в кишені…
— Тут є проблема, Френку!
— Ноу проблем! То в Совієт Юніон є тимчасові проблеми, які стають постійними. У нас ноу проблем!
— Бачиш, Френку, тут таки є проблема… Ми їх можемо затримати… Але не зможемо нічого довести. Вони все роблять відповідно до інструкції Міністерства зовнішніх економічних зв’язків нашої держави. Але, як я розумію, люди, які везуть героїн, взагалі не знають про його існування! Вони щиро вірять, що везуть експонати в Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Детройт… Розумієш, перевозять експонати люди, які ні сном ні духом не відають, що працюють на мафію… «Хрещені батьки» цієї операції навіть не доторкаються до товару. Вони тільки спостерігають збоку і спокійно збирають урожай доларів.
— Алексе, ти знаєш Фло?
— Ну!
— Алексе, вона тебе любить. По-вашому, кохає… Вона так і сказала. Чим ти її взяв, Алексе?
— Я? — здивувався капітан Дубль, — здається, нічим…
— Вона сказала, що ти найкращий капітан поліції, якого вона коли-небудь зустрічала. Сьогодні вона ходила в «Жаблот». Не перестає вимагати гроші, яких у неї ніхто там не витягав. Вона їм, Алексе, розвалила стіл… І з-під нього вилетів «жучок». Пташечки насторожилися. Фло «жучка» роздавила, Алексе. Але Фло почула те, чого ще не чув ти і не чув я. Говорив Аркаша. Він сказав: «Для чого їх сортувати. Продайте оптом». Циган сказав: «Ми повинні вилучити з хрестиками на животі»… Ти мене зрозумів, Алексе?.. Бачу, що не зрозумів… Ходімо вип’ємо по склянці чудового віскі і в тебе, як і в мене, просвітліє, Алексе…
— Отже, ті, що з «травкою», позначені?
— Так, Алексе. Тепер я розумію, чому тебе полюбила Фло… Хоч ти їй і не підходиш…
— Чому, Френку?
— Ти для Фло дуже вродливий! Фло собі ціну знає… І знає тобі…
— Фло просто гарна людина і гарна артистка.
— Але для жінки цього мало, Алексе. Для жінки головне — це бути гарною і щасливою. Фло — нещасна… Ходімо вип’ємо, Алексе… Гаррі нас відвезе… Ти бачиш Гаррі? Оно наш «Кадилак». Пішли. Я пригощаю.
«Отже, тепер у нас є всі шанси врятувати Дмитра Палагнюка і на місці злочину взяти сортувальників писанок», — подумав капітан Дубль по дорозі до забігайлівки.
— Нам знову потрібно вилетіти в Лас-Вегас, — сідаючи на високий стільчик, мовив він.
— Ластівочко ти моя, — посміхнувся Френк до кирпатенької барменші з великими чорними очима і ямочками на ліктях, — дай нам по віскі з содовою… Мені ще мінеральної і хоч один раз посміхнися так, ніби все життя мріяла побачити мене і нарешті побачила.
Маленька пухкенька брюнетка подарувала йому посмішку на замовлення і заходилась чаклувати над віскі з содовою.
— Тобі сподобалося в Лас-Вегасі, Алексе? Лас-Вегас подобається всім, у кого набиті кишені… Лас-Вегас не для нас, Алексе… От відірвемо на хрестиках премії і полетимо з тобою до Києва через Лас-Вегас на «Мрії»! А тепер спочатку віскі, а потім, Алексе, робота! Ластівочко, я правильно кажу?
— Правильно!
— Тоді все о’кей. Твоє здоров’я, Алексе!
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Нарешті все ставало на свої місця. Все, здається, було враховано. Передбачено кожну деталь, кожний крок дійових осіб ще однієї життєвої драми. В цьому спектаклі грають не вигадані герої, а живі люди. Він, капітан Дубль, виступає — так склалося — в ролі головного режисера, щоправда, сцена для нього чужа, так він, попри все, повинен зробити фінал для нью-йоркських глядачів таким, яким може — переконливим і ефектним. Усе залежить від нього. Але що скаже Френк Фебер, другий режисер?