Світанок, стр. 92

Джейкоб підвівся, перетнув кімнату й поплескав Чарлі по спині. Він нахилився й щось шепнув Чарлі на вухо; тільки Чарлі не знав, що ми всі все чули.

— Без подробиць, Чарлі. Все буде гаразд. Я запевняю.

Чарлі ковтнув і кивнув. А тоді зробив крок до Едварда, стиснувши кулаки, й різонув його палючим поглядом.

— Я не хочу знати подробиць, але з мене досить брехні!

— Вибачте, — спокійно відказав Едвард, — але вам краще добре затямити офіційну версію, ніж дізнатися правду. Якщо ви хочете зберегти секрет, то вам слід пам’ятати тільки офіційну версію. Це захистить Беллу й Ренесму, а також і всіх нас. Заради них ви згодитеся на брехню?

В кімнаті стояло повно статуй. Я схрестила ноги.

Чарлі фукнув і обернув лютий погляд до мене.

— Ти могла б мене якось попередити, дитинко.

— Невже від цього тобі б стало легше?

Він насупився, а тоді став навколішки переді мною. Я бачила, як у нього на шиї під шкірою пульсує кров. Я відчувала її теплу вібрацію.

Відчувала це й Ренесма. Вона всміхнулася й простягнула до нього рожеву долоньку. Я притримала її. Вона притулила другу руку мені до щоки, щоб я прочитала її думки: спрага, цікавість, обличчя Чарлі. Щось було таке в цьому видінні, що дало мені змогу збагнути: вона добре затямила Едвардові слова; вона визнала спрагу, проте тут-таки спромоглася подолати її.

— Ого, — задихнувся Чарлі, поглянувши на її ідеальні зубки. — Скільки їй?

— М-м-м…

— Три місяці, — сказав Едвард, а тоді повільно додав, — тобто вона на вигляд — тримісячне немовля. У якомусь сенсі вона молодша, а в якомусь і доросліша.

Навмисно привертаючи увагу Чарлі, Ренесма помахала йому.

Чарлі судомно кліпнув повіками.

Джейкоб пхнув його ліктем.

— Я ж вам казав, що вона особлива, пам’ятаєте?

Чарлі скулився і відхилився від Джейкоба.

— Та годі вам, Чарлі, — простогнав Джейкоб. — Я такий самий, як і був завжди. Просто вдайте, що сьогоднішнього вечора не було.

На саму згадку в Чарлі побіліли вуста, але він коротко кивнув.

— А ти яким боком до цього всього причетний, Джейку? — запитав він. — І скільки знає Біллі? І чому ти тут?

Він поглянув на Джейкобове обличчя, яке пашіло, коли той дивився на Ренесму.

— Ну, я вам геть усе можу розповісти… і Біллі знає все чисто… але вам доведеться багато чого почути про вовку…

— Ох, — не втримався Чарлі, затуляючи вуха. — Не треба.

Джейкоб вишкірився.

— Чарлі, все буде чудово. Просто намагайтеся не вірити в те, що побачили.

Татко промимрив щось нерозбірливе.

— Давай! — знагла заволав Еммет своїм глибоким басом. — Давай, «Ґейторс»!

Джейкоб і Чарлі аж підстрибнули. Решта ж застигли.

Чарлі першим відійшов, через плече поглянув на Еммета й запитав:

— Флорида виграє?

— Щойно забили перший гол, — підтвердив Еммет. Він метнув на мене погляд, вигнувши брову, як лиходій у водевілі. — Давно пора хоч комусь тут було забити гол.

Я заледве стримала сичання. Отут засичати в присутності Чарлі? Це вже перетинало будь-які межі.

Але Чарлі зараз не помічав нічого. Він іще раз глибоко вдихнув, втягнувши повітря так, наче хотів, щоб воно пройшло геть до черевиків. Я заздрила йому. Він схопився на ноги, обійшов Джейка й упав у крісло.

— Ну, — зітхнув він, — побачимо, чи зможуть вони втримати перевагу.

РОЗДІЛ 26. БЛИСК

— Не знаю, що варто говорити Рене, а що ні, — мовив Чарлі, вже однією ногою за порогом. Він випростав плечі, й у нього забурчало в животі.

Я кивнула.

— Знаю. Не хотілося б її лякати. Ліпше захистити її від цього. Такі речі не для нервових.

Один кутик його рота сумно загнувся.

— Я б теж спробував захистити тебе від цього, якби знав як. Але ж ти ніколи не належала до категорії нервових, правда?

Я усміхнулася у відповідь, крізь зуби зробивши вдих, який обпік мені горло.

Чарлі неуважливо поплескав себе по животі.

— Щось придумаю. У нас іще є час усе обговорити, правда ж?

— Правда, — пообіцяла я.

В якомусь сенсі це був дуже довгий день, а в якомусь — неймовірно короткий. Чарлі спізнювався на вечерю — Сью Клірвотер запросила його та Біллі. Оце буде сумний вечір, та Чарлі хоч поїсть нормальної їжі; я раділа, що хтось намагається врятувати його від голодної смерті, оскільки сам він куховарити не здатен.

Напруга не відпускала цілий день, і від цього хвилини текли повільно; Чарлі так і не розслабив закам’янілих плечей. Проте зараз він не квапився йти геть. Він передивився дві гри — на щастя, занадто занурений у власні думки, щоб помічати Емметові масні жарти й натяки, які ставали дедалі виразнішими й усе менше стосувалися футболу, — потім послухав коментарі після матчу, тоді новини, й не хотів рушити, поки Сет не нагадав йому про час.

— Чарлі, ви хочете, щоб моя мама й Біллі хвилювалися? Ходімо! Белла та Нессі до завтра нікуди не дінуться. Час уже нам кинути щось за драбину, га?

В очах Чарлі було прозоро написано, що він не вірить Сетовим словам, проте він дозволив Сетові вийти з будинку й попрямував за ним. І тепер, коли він завагався у дверях, сумнів нікуди не подівся. Хмари тоншали в небі, дощ припинився. Можливо, перед самим заходом навіть сонце встигне випірнути.

— Джейк казав, що ви збиралися виїхати, не попередивши мене, — пробурмотів Чарлі до мене.

— Я не хотіла так чинити, якби був інший шлях. Ось чому ми й досі тут.

— Він сказав, що ви можете ще на деякий час залишитися, але тільки якщо я не розкисну і здатен буду тримати язика за зубами.

— Так… але я не можу пообіцяти, що ми ніколи не поїдемо, тату. Усе так складно…

— Без подробиць, — нагадав він мені.

— Справді.

— Але якщо вам усе-таки доведеться поїхати, ти ж до мене навідуватимешся?

— Обіцяю, тату. Тепер, коли ти знаєш достатньо, гадаю, все спрацює. Я триматимусь якомога ближче до тебе.

Якусь хвильку він покусував губу, а тоді нахилився до мене, обережно простягаючи руки. Я перенесла вагу Ренесми (яка зараз дрімала) на ліву руку, зціпила зуби, затамувала подих і легенько обвила праву руку навколо його теплого м’якого пояса.

— Тримайся якнайближче, Білко, — промурмотів він. — Якнайближче.

— Я тебе люблю, тату, — прошепотіла я крізь зуби.

Він затремтів і відхилився. Моя рука впала.

— Я теж тебе люблю, дитинко. Що б не змінилося, але це не зміниться ніколи… — Чарлі торкнувся пальцем рожевої щічки Ренесми. — Вона дуже на тебе схожа.

Я намагалася відповідати недбало, хоча почувалася напруженою.

— Більше на Едварда, гадаю, — на мить я завагалася, а тоді додала: — У неї твої кучерики.

Чарлі здригнувся, а далі фиркнув:

— Ха! А таки правда! Ха! Дідусь! — він недовірливо похитав головою. — А мені колись дадуть її потримати?

Я вражено кліпнула, але швидко опанувала себе. Зваживши все якусь мить і поглянувши на Ренесму — вона, здавалося, глибоко спала, — я вирішила, що доведеться покластися на удачу, коли вже сьогодні все так добре складається…

— Ось, — мовила я, передаючи йому дочку. Він автоматично склав руки в незграбне кубельце, і я поклала на них Ренесму. Тіло його було не таким гарячим, як її, але я миттю відчула, як у мене зашкребло в горлі від тепла, що текло в нього під тоненькою шкірою. Від мого мармурового дотику в нього зосталася гусяча шкіра. Не знаю, то була реакція на мою температуру — чи, може, чисто психологічне.

Чарлі тихенько забуркотів, відчувши її вагу:

— А вона… дебеленька.

Я насупилася. Мені вона здавалася легенькою, як пір’їнка.

Мабуть, усі мої відчуття ваги й міри збилися.

— Дебеленька — це добре, — зауважив Чарлі, уздрівши мій вираз. А потім пробурмотів сам до себе: — Їй ліпше бути міцненькою, коли наокруж коїться таке божевілля, — він легенько погойдав її на руках із боку в бік. — Наймиліше немовля з усіх, що я бачив… включно з тобою, дитинко. Вибач, але це правда.

— Я й так це знаю.