Світанок, стр. 137

— Чого це він на мене витріщався?

— Бо ти жива, — тихо сказав Едвард.

— Нічого не збагну.

— Все життя, — пояснив він, — а він на півсотні років старший за мене…

— Старигань, — втулила я.

Едвард не звернув уваги.

— Завжди він думав про себе як про породження зла, про вбивцю за своєю природою. Всі його сестри також убили своїх матерів, але не переймалися цим. Хоам зростив їх, переконуючи, що люди — ті самі тварини, а вони — боги. Але Науеля ростила Уйлен, а Уйлен любила свою сестру понад усе. Це сформувало його життєву позицію. Отож він певною мірою просто ненавидів себе.

— Як сумно, — пробурмотіла я.

— А тут він бачить нас трьох — й усвідомлює вперше в житті: безсмертя не означає, що зло невід’ємно притаманне йому. Він дивиться на мене й бачить… яким би мав бути його батько.

— У цьому сенсі ти — просто ідеал, — погодилась я.

Він пирхнув, а тоді знову став серйозним.

— Він дивиться на тебе — й бачить, яким би мало бути життя його матері.

— Сердешний Науель, — муркнула я, а тоді зітхнула, бо вже знала, що відтепер ніколи в моїй голові не зрине про нього погана думка, хай би як нечемно він витріщався на мене.

— Не сумуй через нього. Зараз він щасливий. Сьогодні він нарешті почав пробачати себе.

Я всміхнулася, усвідомивши, що Науель справді щасливий, а тоді подумала, що сьогодні взагалі щасливий день. Хоча смерть Ірини кидала тінь на яскраве світло, руйнуючи бездоганність моменту, неможливо було не відчувати радості. Життя, за яке я боролася, знову було в безпеці. Моя родина возз’єдналася. Попереду в дочки моєї було прекрасне й нескінченне майбутнє. Завтра я навідаю татка; він побачить, що страх у моїх очах витіснила радість, і це також зробить його щасливим. Зненацька я подумала, що він буде не сам. Останні тижні я була досить неуважною, але зараз почувалася, наче давно вже знаю все. З Чарлі буде Сью — мамця вовкулаки з татком вурдалака, — і він уже ніколи не залишиться сам. Я широко всміхнулася цій перспективі.

Але найважливішим у цій хвилі щастя було найпевніше: я буду з Едвардом. Завжди.

Не те щоб я згодилася ще раз пережити минулі кілька тижнів, але я мала визнати: вони змусили мене цінувати, що маю я дуже багато.

У сріблястій синяві ночі будиночок здавався притулком миру. Ми віднесли Нессі в ліжечко і ніжно вклали її. Уві сні вона всміхалася.

Я зняла з шиї подарунок Аро й легковажно пожбурила кулон у куток кімнати. Хай грається ним, якщо схоче: вона любить усе блискуче.

Ми з Едвардом помалу прямували до спальні, гойдаючи сплетеними руками.

— Святкова ніч, — муркнув він і поклав долоню мені під підборіддя, щоб наблизити до себе мої вуста.

— Стривай, — завагалась я, відсторонюючись.

Він збентежено поглянув на мене. Зазвичай не я відсторонювала його. Це було вперше.

Я поклала долоні йому на обличчя й заплющила очі, зосереджуючись.

У мене не дуже виходило, коли Зафрина намагалася мене цього навчити, але зараз я краще керувала своїм щитом. Я усвідомлювала, щo в мені бореться проти того, щоб щит відділився від мене, — це був природний інстинкт самозбереження.

Це й зараз не було так легко, як огортати щитом інших людей. Я відчула еластичну протидію, бо щит намагався захистити мене. Мені забракло сили, щоб геть-чисто відштовхнути його від себе, та й для цього мені довелося цілковито зосередитися.

— Белло! — вражено прошепотів Едвард.

І тоді я збагнула, що все спрацювало, отож я зосередилася ще дужче, викликаючи особливі спогади, які приберегла саме для цієї миті, дозволяючи їм заполонити свідомість, — я сподівалася, що він розділить ці спогади.

Деякі з них були нечіткими — туманні людські згадки, побачені слабким зором і почуті слабким слухом: я вперше уздріла його обличчя… відчула, як він пригортає мене на нашій галявині… його голос прорвався крізь чорноту моєї підсвідомості, коли він порятував мене від Джеймса… я побачила його обличчя, коли він чекав мене під шатром із квітів, щоб узяти мене під вінець… згадала кожну дорогоцінну мить на острові… відчула, як його холодні руки торкаються нашої дитини крізь мою шкіру…

А далі пішли чіткі спогади, вкарбовані в пам’ять: його обличчя, коли я вперше розплющила очі назустріч новому життю, назустріч нескінченному світанку безсмертя… наш перший поцілунок… наша перша ніч…

Вуста його, які знагла палко притиснулися до моїх, похитнули мою зосередженість.

Хапнувши ротом повітря, я відпустила щит, який опирався моїм зусиллям. Він ляснув і сів на місце, як еластична стрічка, знову захищаючи мої думки.

— Ой, впустила!

— Я чув тебе! — видихнув він. — Як? Як ти це зробила?

— Зафрина підказала. Ми кілька разів пробували це з нею.

Він просто нетямився. Двічі він моргнув і похитав головою.

— Тепер ти все знаєш, — безтурботно сказала я і знизала плечима. — Ніхто ніколи не кохав тебе більше за мене.

— Ти майже права, — усміхнувся він, і очі його були трошки розширені. — Я можу назвати тільки один виняток.

— Брехун.

Він знову поцілував мене, та раптом різко зупинився.

— Можеш іще раз так зробити? — поцікавився він.

Я скривилася.

— Дуже складно.

Він нетерпляче чекав.

— Я не зможу його втримати, якщо мою увагу відверне бодай найменший рух, — попередила я його.

— Я поводитимуся чемно, — пообіцяв він.

Я закопилила вуста, примружила очі. А тоді всміхнулася.

Знову притулила долоні йому до обличчя, відкинула зі своєї свідомості щит і продовжила спогади звідти, де вони урвалися: з кришталево-чистого спомину про першу нашу ніч у моєму новому житті… зупиняючись на подробицях.

Я задихано засміялася, коли Едвардів нетерплячий поцілунок знову звів мої зусилля нанівець.

— Чорт забирай! — заричав він, палко цілуючи мене від підборіддя вниз по шиї.

— Маємо доволі часу, щоб над цим попрацювати, — нагадала я йому.

— Віки, віки й віки.

— Звучить чудово.

І ми блаженно поринули в наш маленький, проте бездоганний шматочок вічності.

Перелік вурдалаків

* вурдалак має значні надприродні здібності

— подружня пара (спершу найстарші)

викреслені померлі до початку подій цього роману

Качірі

Сенна

Зафрина*

Ґарет

Джеймс* — Вікторія*

Мері

Пітер — Шарлотта

Рендал

Аро* — Сульпіція

Гай — Атенодора

Марк* — Дідима

Алек*

Челсі* — Афтун*

Корін*

Деметрі*

Фелікс

Гайді*

Джейн*

Рената*

Сантьяго

Єлизар* — Кармен

Ірина — Лоран

Катя*

Саша

Таня

Василій

Алістер*

Чарльз* — Макена

Амун — Кебі

Бенджамін* — Тія

Меґі*

Шуван* — Ліум

Карлайл — Есме

Эдвард* — Белла*

Джаспер* — Аліса*

Ренесма*

Розалія — Еммет

Стефан

Владимир

Подяки

Як завжди, ціле море подяк:

Моїй неперевершеній родині за їхню незрівнянну любов і підтримку.

Моєму талановитому і палкому пропагандисту, Елізабет Юлберг, за те, що зліпила СТЕФЕНІ МАЄР із глини — із колись просто балакучої Стеф.