Міфи Давньої Греції, стр. 9

Незабаром Фаетон прийшов до Геліоса й попросив батька дозволити йому хоч один день самому провести по небі золоту сонячну колісницю. Злякався Геліос — Сонце — він — бо чудово усвідомлював усі небезпеки, якими загрожує невправна рука візниці, коли йдеться про вогняних коней і палючу колісницю! Але ж Геліос заприсягнувся водою священної ріки Стикс і не міг відступитися: той, хто порушить клятву, на рік буде занурений у мертвий сон, а потім іще на дев’ять років буде виключений із Ради безсмертних!

У визначений час він наказав запрягати золоту колісницю і сам змастив обличчя юнака чарівною олією, яка захищала від полум’я, що ним дихала четвірка коней. Фаетон гордовито взяв у долоні віжки, та щойно колісниця викотилася на небо, як коні, відчувши невмілу руку, понесли і збилися на манівці.

Нажаханий Фаетон забув усі батькові напучування і втратив голову. Дорога його пролягала повз сузір’я Скорпіона, і чудовисько замахнулося на юнака клешнею. Фаетон із переляку зовсім кинув віжки, а коні шалено понесли невідь — куди. Сонячна колісниця швидко наближалася до землі, і там миттю всихала трава, дерева спалахували, земля пересихала й тріскалася, моря висихали й перетворювалися на піщані пустелі, а в містах гинули люди. З тої пори мешканці Африки, в яких обвуглилася шкіра, назавжди зберегли темний колір, а річка Ніл змінила русло.

Побачив Зевс охоплену полум’ям землю, миттю залив її дощем, а у нерозважливого Фаетона жбурнув блискавку, яка вбила хлопця на місці, і той, охоплений полум’ям, впав у річку Еридан. Із горя Геліос — Сонце довго не хотів виїздити на небо у своїй золотій колісниці, і тільки суворий Зевсів наказ змусив його поновити щоденну роботу. Та ще довго Фаетонові сестри Геліади оплакували брата, допоки олімпійські боги не зглянулися на них і не перетворили на тополі, чиє листя завжди журно шелестить. А сльози Геліад стали бурштином.

ПОСЕЙДОН

Частенько з’являється на Олімпі володар морів Посейдон, але палац він має на дні морському. Прислужують Посейдону нереїди — німфи моря, які понад усе полюбляють прясти на дні моря на золотих прялках або ж танцювати у такт із хвилями.

Могутню владу над морем має тризуб Посейдона — він здатен розколювати скелі й насилати шторми. Тризуб його — то гарпун, яким він ловить акул і китів, як і звичайні рибалки. Саме тому Посейдон — покровитель рибалок.

Одного разу Посейдон зустрів вродливу нереїду Амфітриту. Він погнався за дівчиною, проте вона встигла заховатись у палаці могутнього Океана. Довго шукав Посейдон кохану й ніде не міг знайти. І тоді один із дельфінів, який бачив, як Амфітрита запливла до палацу Океана, викрив закоханому її сховок. Посейдон украв нереїду й узяв собі за дружину; Амфітрита зробилася могутньою володаркою морів. А дельфін назавжди лишився вірним помічником бога Посейдона.

Разом зі своєю дружиною Амфітритою Посейдон щодня на золотій колісниці, запряженій морськими конями — гіпокампами, об’їжджає свої володіння. А син Посейдона й Амфітрити Тритон тримає в руці величезну мушлю. Коли він дме у мушлю, то її гучні звуки здатні збурювати або заспокоювати море.

ОРІОН І ПЛЕЯДИ

Одного разу володар морів Посейдон зустрів океаніду Евріалу й безтямно в неї закохався. Евріала народила Посейдонові дужого та вродливого сина — Оріона. Хлопець ріс як з води і понад усе кохався в полюванні. На жінок він не звертав уваги, допоки не потрапив на острів Хіос і не зустрів юну красуню — царівну Меропу.

Та хіоський цар Енопіон не поспішав віддати єдину дочку за Оріона. Спершу він зажадав від хлопця, щоб той позбавив острів диких звірів. Нічого не відповів мисливець Оріон, тільки закинув лук і сагайдак зі стрілами за спину й вирушив на лови. І вже ввечері він повернувся до царя Енопіона й мовив: «Твій наказ сповнений, тепер віддай за мене дочку!» Енопіон на позір погодився, а сам весь час зволікав із весіллям.

Нарешті Оріону урвався терпець, і він зважився взяти красуню Меропу силою. Та щойно Оріон з'явився у царському палаці, як Енопіон запросив його до столу й почав поїти вином. Коли сп’янілий Оріон заснув, підступний Енопіон велів слугам зв’язати велетня, а сам власноруч вийняв йому ножем очі.

Прокинувся Оріон — а він у повній темряві, нічогісінько не бачить! Він зіп’явся на ноги й поблукав світ за очі, тільки весь час підставляв обличчя під проміння сонця, яке полегшувало його біль. Бог — коваль Гефест дав йому провідника — собаку Сиріуса. Оріон дійшов до моря й ступив просто у воду — він — бо не бачив, що у нього попереду. Та володар морів Посейдон урятував сина — дав йому дар ходити по хвилях, як по сухому, і так Оріон дійшов до острова Лемнос.

З острова Лемнос Оріон злетів до самого Геліоса — Сонця, і осяйний бог повернув Оріонові зір. Щасливий Оріон спустився на землю і разом зі своїм вірним собакою Сиріусом блукав полями й луками та одного разу зустрів сімох чарівних сестер — Плеяд, дочок могутнього титана Атланта, який тримає небесне склепіння. Красуні так вразили Оріона, що він кинувся до них, але дівчата перелякалися велетня й почали утікати.

Дівчата бігли день і ніч, переслідувані Оріоном і його псом Сиріусом, та нарешті знесилено впали до ніг свого батька Атланта. А Оріон от — от наздожене! Атлант вигукнув: «Зевсе, допоможи!» Зевс зглянувся на Плеяд і обернув їх на сузір’я.

Спинився вражений Оріон — йому привиділося, що у небо пурхнула зграйка білих голубів. А коли споночіло, то Оріон побачив у небі сузір’я з сімох зірок — Плеяд. Понуро побрів він геть, але незабаром сум його минувся, і він знову взявся до улюбленої справи — до ловів. Він був справним мисливцем, проте любив похизуватись і часто згорда зронював, що на землі немає звіра, якого б він не зловив.

Тоді богиня Артеміда, покровителька всієї лісової звірини, вирішила провчити зухвальця. Вона послала до Оріона величезного скорпіона. Мисливець Оріон саме чатував на сарну, аж тут щось боляче шпигнуло його в ногу. Оріон зойкнув і побачив, що то його вжалив отруйний скорпіон. Вірний пес Сиріус кинувся на страховисько і вмить роздер його, та за хвилю всі троє були мертві: і вкушений Оріон, і собака Сиріус, і скорпіон.

Зевс узяв Посейдонового сина на небо, і тепер щоночі можна бачити, як мисливець Оріон зі своїм псом Сиріусом полює у високості, від нього утікають сестри — Плеяди, а наздоганяє їх страхітливий скорпіон.

ПЕРСЕЙ

Окрім Тритона й Оріона, Посейдон мав і інших дітей, а серед них — крилатого коня Пегаса. Історія його народження була дивовижною.

Цар аргоський Акрисій мав красуню — дочку Данаю. Коли дівчинка народилася, оракул провістив цареві, що його онук позбавить Акрисія і престолу, і життя. Цар розгнівався й посадив Данаю у мідну башту, куди не міг потрапити ніхто зі смертних. Тепер він був певен, щоуДанаї ніколи не буде дітей, а отже, цар не матиме онуків — суперників.

Проте могутній Зевс якось походжав поблизу мідної башти й уздрів чарівну Данаю. Запалилося коханням серце безсмертного бога, і він золотим дощем проник у башту. Згодом у Данаї народився хлопчик, якого вона назвала Персеєм.

Дізнався Акрисій про чудове народження онука, ще більше запалився гнівом і звелів посадити Данаю разом із синочком у діжку, а діжку пожбурити в море. Довго пливли безкраїм морем бідолашна мати з немовлям, допоки діжку не прибило хвилями до берегів острова Сериф.

На той час на узбережжі рибалив простий рибалка. Він побачив діжку, постукав по ній — і почув зсередини плач і жалібні стогони. Миттю він вибив із діжки дно та звільнив Данаю і Персея. Потому рибалка відвів матір із дитям до царя Полідекта.

Полідект тепло прийняв Данаю — одразу йому сподобалася аргоська красуня, але Даная не відповідала на почуття царя. Деякий час мешкали матір із сином на острові. Персей виріс і змужнів. А Полідект ні на хвилю не полишав мрії одного дня заволодіти Данаєю, проте на заваді йому стояв її син. От і надумав Полідект відіслати Персея подалі.