Срібний павук, стр. 19

Гарна бритва «Золінґен», але вона любить тверду руку. А коли руки тремтять з тієї чи іншої причини, то вона стає справді небезпечною. Словом, Кароль, уранці голячись, порізався три рази і тепер зупиняв кров білим каменем галуном. Руки його тремтіли не з перепою — він з цим ділом легко давав собі раду, міг напитися, за словами друга Ольжича, як гориля, і вранці, після філіжанки міцнющої кави, вже бути свіжим, як командир гітлерюґенду, — руки його раз по раз била дрібна дрож від усвідомлення фортуни чи, навпаки, нещастя, що може прийти до нього разом із володінням давньою срібною монетою та знанням, почерпнутим із перґаменту. Це ж якщо знайти решту срібних, то можна, — а вони ж майже поряд, у рідній квестурі, там, варто лише прийти і забрати з комори фельдфебеля Бойчука — то, то… все життя може змінитися! Добре, мріяти будемо опісля, а зараз необхідно виробити легкий, простий і ефективний план добування давніх монет із складу речових доказів. Приходжу я, отже, до фельдфебеля Бойчука, пригощаю контрабандною турецькою цигаркою і так лінькувато кидаю, видай, мовляв, колеґо, мені капшук з тим срібним непотребом, треба слідчий експеримент провести, бо в цій справі з’явилися нові деталі… Та прошу пана інспектора, каже фельдфебель, беріть, лише розпишіться мені отут-о. І тоді я, простий чернівецький хлопець Кароль Штефанчук, стаю володарем унікальної реліквії, яка зіграла свою — яку, то вже інша справа — роль в історії духу… Історії духу, заносить тебе, хлопче… Треба бути реалістом. Ці срібні після укомплектування треба просто продати. Дуже дорого. Отже, він йде до фельд… ні, необхідно якийсь час вичекати, аби не викликати підозру в колег-поліцаїв, а найперше у любого приятеля Гельмута. Справді, вчора здав срібні монети, сьогодні забрав, чого б це? Педантичний фельдфебель Бойчук може насторожитися і — чого б це? — спитати у начальства, або ще гірше у мого вірного поплічника. Тому треба почекати кілька днів, і в кінці робочого дня, дуже поспішаючи, заклопотано так… видай, колеґо, мені те срібло, пам’ятаєш, та ти вже, мабуть, забув.

На службі Кароль вивчив ситуацію і переконався, що все складається на його користь: фельдфебель Бойчук видав заміж дочку, останню з трьох, і тепер пішов у затяжне святкування — тверезим практично не бував, а товариш Каролів по зброї — Гельмут Гартль — узяв триденну відпустку для короткої поїздки в Німеччину. Каже, що сімейні справи, але Кароль знає, що він їде у партійних справах, якось за чаркою Гельмут натякнув, що вже є членом націонал-соціялістичної партії, невдовзі носитиме значок зі свастикою, на зворотному поки що боці вилоги. Ось, напевно, Гельмут за цим значком і їде у свій фатерлянд, та швидше за все він відновлює свій перерваний репатріяційний процес. Але ж як це спрощує Каролеви укомплектування срібних грошей, що ходили в Іудеї першого століття від Різдва Христового! Післязавтра він все це зробить. А вже тепер можна мріяти. Інтуїція підказує йому, що найбільший попит на це срібло спостерігається в Італії. Той фанатик говорив про якогось містера Кроулі — раз; дуче, бути не може, аби він не захотів мати ці гроші — два; і нарешті Ватикан, що само собою зрозуміло, — три! Продасть він тому, хто запропонує більшу суму, влаштує такий собі аукціон, учасники якого не будуть знати, за що вони змагаються між собою, а він — закулісний аукціоніст з телефонною руркою замість дерев’яного молотка в руці. Хто більше? Бо менше як за мільйон… мільйон чого? Не румунських же ж леїв! І не німецьких марок. І навіть не італійських лір. Треба брати справжні гроші. Він попросить за своє срібло британські фунти стерлінґів. Бо нема на планеті міцнішої валюти, якщо не брати до уваги кольорових камінців у віддалених острівних абориґенів. Але ж мільйон фунтів — це фантастична сума, май совість, хлопче! Добре, візьму триста тисяч, по десять тисяч за кожну монету, але — золотом! Отже, на ціні зійшлися, тепер треба вибрати покупця, одного з трьох. Та сама інтуїція знову підказала йому, що найбільш платоспроможний з них є містер Кроулі, не тому, що він британець, а тому, що він найбільше хоче мати ці срібні.

Тепер Марія. їй важко було вибирати між двома, хай гарними, але, по суті, злиденними поліцаями, а ось між бідним поліційним офіцером і елеґантним мільйонером їй буде легше зробити вибір. Та що тут казати, він одружиться з нею! Чекай, «Декалог» забороняє одружуватися з чужинкою… А хто сказав, що Марія Видатга не українка?! Розмовляє вона хай по-східняцьки, але українською, на вигляд — істинна арійка, та й хто доведе, що санскрит — її рідна мова, як вона кілька разів напідпитку жартувала, — це не автентична корінна праукраїнська мова?! Словом, тут усе вирішено. Тепер обов’язок перед Організацією, що те ж саме борг перед Ненькою. Він — а житимуть вони з Марією або в Стокгольмі, або в Істанбулі — з-за кордону, конфідентно — знатиме лише друг Ольжич — фінансуватиме Справу. Він дасть гроші на підпільне видання газети «Самостійність», а позаяк справа йде до війни, то озброїть своїм коштом Буковинський курінь. У протектораті Богемія і Моравія можна недорого купити зброю й амуніцію колишньої чехословацької армії і через Словаччину переправити в Польщу та Румунію, тобто в Україну. А вже після Великої Перемоги вони з Марією повернуться в УССД, де відкриють свою справу, найкраще — фешенебельну, елітну дорогу ювелірну крамницю під назвою — ну, звичайно, — «Хризофілія». Далі — будні: сімейне щастя, суспільне добро, громадський маєстат, красиві здорові розумні діти, все вродливіша з роками Марія і він — депутат парляменту Української Самостійної Соборної Держави. А якщо з УССД не складеться? Та не може бути, аби фортуна відвернулася, адже пощастило йому з Марією і цим сріблом!..

Так, Кароль глипнув на недавно придбаний новомодний ручний годинник — срібний «Патек-Філіп» на крокодилової шкіри ремінці, час для мріяння вичерпано, треба переходити до поточних питань.

Аби заповнити час, що залишився до видобування решти срібла з комори фельдфебеля Бойчука, чимось таким, аби відволікало від дедалі сміливіших мрій, Кароль вирішив вивчити свого евентуального партнера — Алістера Кроулі. Все-таки, очевидно, що без торгування не обійдеться, тож треба знати, чим дише твій візаві. За звичаєм чернівецьких базарів, Кароль мав намір просити 350 тисяч, аби згодитися на 300. Як воно водиться. Але для того, щоби правильно годитися, треба хоча б трохи знати покупця. У крамниці Альберта Дорнбаума він купив кілька книжок Алістера Кроулі німецькою мовою, з яких дізнався, що — людині, яка виконує своє Бажання, реалізує свій Задум, впроваджує свою Волю, допомагає сам імператор всього Всесвіту;

— людська аура служить магічним дзеркалом Всесвіту, а сам Всесвіт є магічним дзеркалом людської аури;

— страх — джерело всякого неправильного сприйняття, тому необхідно набувати мужности;

— треба робити те, що маєш робити;

— між такими подіями, як банкрутство, одруження чи смерть через повішання, немає жодної різниці, це не більше, ніж нещасні випадки, що можуть статися з кожним;

— біля витоків медитативної практики завжди лежить спокійна насолода, тихий процес природного зростання, якщо цього нема, то медитація неправильна;

— з одного боку, все можна співставити з Деревом Життя, бо образи наповнюють схему згідно з Традицією, з іншого — стверджувати, що Сефіроти — це каркас Всесвіту, все одно, що запевняти, ніби тварина кіт складається з літер: «к», «і», «т», а нарешті, — реальність чи об’єктивність символів — це предмет не гідний обговорення;

— викликаючи Духа, ми створюємо його у своїй уяві;

— поєднуючи магію з містицизмом, маг входить у стан самадгі (єднання з Богом);

— магічне слово АУМ — це символ індуїстської тріади: Брахма-Шіва-Вішну;

— містика спрямована всередину, магія — назовні;

— предметом будь-якого магічного ритуалу є встановлення зв’язку між Мікрокосмосом і Макрокосмосом;

— кожен із нас — це Зірка в Тілі Нут (безкінечности), інкарнація — це покривало, що приховує Зірку, а набуття магічної пам’яті — це поступове згортання покривала із Зірки.