Емма, стр. 76

— Вони мали намір образити не тільки Гаррієт, — сказав він. — Еммо, чому так сталося, що тепер вони ваші вороги? — Він поглянув на неї з проникливою усмішкою і, не отримавши відповіді, додав: — їй нема за що на вас сердитись, а ось йому — не знаю, не знаю. Можете ніяк не коментувати це припущення, але зізнайтеся, Еммо, ви хотіли, щоб він одружився з Гаррієт?

— Хотіла, — відповіла Емма, — і вони не можуть мені цього пробачити.

Містер Найтлі похитав головою; але при цьому на його обличчі з'явилася поблажлива посмішка, і він додав лише:

— Я не дорікатиму вам. Полишаю вас наодинці з вашим сумлінням.

– І ви довіряєте мене такому підлесникові? Хіба ж моя марнославна натура коли-небудь зізнається, що я не маю рації?

— Не ваша марнославна натура, а ваша розважлива натура. Якщо перша змушує вас помилятися, то друга, я певен, сповіщає вас про це.

— Мушу визнати, що я жахливо обманулась у містері Елтоні. Йому притаманна ницість, яку ви помітили, а я — ні; і я абсолютно не сумнівалася, що він закоханий у Гаррієт. До цієї впевненості спричинилася низка якихось незрозумілих і дивних прорахунків і помилок!

— Можливо; а навздогін вашому такому відвертому зізнанню я мушу віддати вам належне і заявити, що ви зробили для нього кращий вибір, ніж він зробив для себе. Гаррієт Сміт має деякі винятково гарні риси, що їх абсолютно не має місіс Елтон. Непретензійна, прямодушна і нелукава дівчина — та будь-який чоловік віддасть їй безперечну перевагу перед такою дамою, як місіс Елтон! Я виявив, що Гаррієт набагато цікавіша співбесідниця, ніж я раніше думав.

Емма була потішена надзвичайно. Їхню розмову перервав шум; то містер Вестон знову закликав усіх до танців.

— Нумо, міс Вудхаус, міс Отвей, міс Ферфакс, що ви собі думаєте? Ходімо, Еммо, покажіть приклад вашим приятелькам. Які всі ледачі! Та ви просто поснули!

— Я готова, — відповіла Емма, — як тільки мене запросять.

— З ким ви збираєтеся танцювати? — спитав містер Найтлі.

Якусь хвильку вона вагалась, а потім відповіла:

— З вами, якщо ви мене запросите.

— Тоді почнемо? — запитав він, подаючи їй руку.

— Почнемо. Ви продемонстрували, як добре вмієте танцювати, і ми з вами не настільки брат і сестра, щоб це виглядало непристойно.

— Брат і сестра? Оце вже ні!

Розділ 3

Це невеличке з'ясування стосунків із містером Найтлі дуже втішило Емму. Воно стало одним із приємних спогадів про бал і займало її думки наступного ранку, коли вона прогулювалася галявиною. Особливо її радувало те, що вони повністю порозумілися щодо Елтонів і що їхні думки як про містера Елтона, так і про місіс Елтон були такими схожими; особливу ж приємність робила їй похвала містера Найтлі на адресу Гаррієт і його прихильне до неї ставлення. Нахабство Елтонів, котре протягом кількох хвилин загрожувало зруйнувати залишок вечора, несподівано виявилось одним із його найкращих наслідків; і Емма з нетерпінням очікувала ще одного вкрай позитивного наслідку — вилікування Гаррієт від її згубної пристрасті. Та манера, в якій Гаррієт згадувала про цей випадок, коли вони виходили з кімнати для танців, давала Еммі вагомі підстави на це сподіватися. Здавалося, що вона раптом прозріла й отримала змогу переконатися, що містер Елтон — зовсім не та бездоганна людина, якою вона його вважала. Лихоманка кохання минулась, і Емма могла вже майже не боятися, що в Гаррієт від образливої поштивості пришвидшиться пульс. Вона не сумнівалася, що злостиві почуття Елтонів принесуть нові образи у вигляді цілеспрямованого ігнорування, котре посприяє остаточному вилікуванню. Гаррієт прийшла до тями, Френк Черчілль — не надто закоханий, а містер Найтлі не бажає з нею сваритись — яке щасливе літо в неї попереду!

Того ранку їй не судилося побачити Френка Черчілля. Він сказав їй, що не може дозволити собі приємність заїхати до Гартфілда, оскільки мав повернутися додому до середини дня. Вона не надто й жалкувала.

Розібравшись з усіма цими справами, ретельно їх обдумавши і зробивши відповідні висновки, вона якраз поверталася до будинку в настрої вже достатньо гарному, щоби ввірити себе турботам про двох племінників та про їхнього дідуся, коли великі залізні ворота відчинились, і ввійшли двоє людей, яких вона менше за все сподівалася побачити: Френк Черчілль і Гаррієт, що спиралася йому на руку — так-так, саме Гаррієт! Одна мить — і Емма встигла переконатися, що трапилось щось надзвичайне. Вигляд у Гаррієт був блідий і переляканий, він же намагався її підбадьорити. Від воріт до парадного входу було не більше двадцяти метрів, тож незабаром вони опинилися в холі, Гаррієт відразу ж опустилася в крісло і знепритомніла.

Молоду особу, що знепритомніла, необхідно привести до тями; на запитання потрібно дати відповіді, а незрозуміле — пояснити. Такі події збуджують інтерес і занепокоєння, але ненадовго. За декілька хвилин Еммі стало ясно все.

Міс Сміт і міс Бікертон, теж пансіонерка із закладу місіс Годдард, яка також була на балу, вийшли разом і пішли по річмондському шляху, котрий, попри свою достатню для безпеки багатолюдність, усе ж таки завів їх у халепу. Десь за півмилі від Гайбері, за крутим поворотом, густо затіненим берестами, починалася досить довга і глуха ділянка шляху; і коли дві дівчини заглибились у неї, то недалеко від себе — на порослій травою галявині обабіч — несподівано вгледіли гурт циган. Дитинча, що стояло насторожі, підійшло до них і почало канючити. Міс Бікертон, злякавшись надзвичайно, гучно скрикнула і, закликавши Гаррієт рухатися за нею, видерлася на крутосхил, гайнула через невисокі кущі на його вершині й хутко подалася найкоротшим шляхом до Гайбері. Але бідолашна Гаррієт не могла бігти слідом. На танцях вона підвернула ногу, і її перша ж спроба подолати крутосхил спричинилася до такого болю, що вона стала зовсім безпомічною — і в такому стані, страшенно налякана, вона змушена була залишитися.

Невідомо, як би повелися волоцюги, коли б дівчата виявили більше сміливості; але вони просто не могли встояти перед таким відвертим заохоченням до нападу; і невдовзі до Гаррієт підступили півдюжини дітей під проводом огрядної жінки та високого хлопця, всі горласті, нахабні — не стільки на словах, скільки на вигляд. Все більше лякаючись, вона відразу ж пообіцяла їм грошей і, діставши гаманця, дала їм шилінга і почала благати, щоб не забирали більше і не чинили з нею зле. Після цього вона якось спромоглася пошкандибати, і хоч повільно, але все ж таки стала віддалятися від них; та її страх і її гаманець викликали надто сильну спокусу, і цигани пішли за нею, потім оточили всією юрбою й почали вимагати більше грошей.

Саме в такому стані і знайшов її Френк Черчілль: вона тремтіла і благала, вони — поводилися шумливо і нахабно. Завдяки щасливому збігу обставин його від'їзд із Гайбері затримався, і тому він зміг прийти їй на допомогу в такий небезпечний момент. Ранок був пречудовий, і це спонукало Френка пройтися пішки, в той час як кучер з кіньми мали поїхати іншою дорогою і зустріти його за милю чи за дві від Гайбері. Крім того, сталося так, що минулого вечора Френк попрохав у міс Бейтс ножиці і забув їх повернути, тож йому довелося зупинитися біля її дверей і на декілька хвилин зайти: тому він і запізнився. Оскільки Френк рухався пішки, то вся ватага не могла його бачити, аж доки він не підійшов зовсім близько. Жах, який жінка і хлопець нагнали на Гаррієт, тепер вселився в них. Від страху вони заціпеніли, а Гаррієт радісно кинулася до нього. Ледь здатна розмовляти, вона мала снаги тільки для того, щоби дійти до Гартфілда, а потім сили остаточно покинули її. Це Френк вирішив привести її до Гартфілда: ніяке інше місце не спало йому на думку.

Ось у цьому і полягала вся історія — з його слів та зі слів Гаррієт, тільки-но вона прийшла до тями і здатна була говорити. Побачивши, що їй стало краще, він не наважився залишатися, бо через ці декілька затримок він уже не міг утрачати ані хвилини. Узявши з Емми обіцянку повідомити місіс Годдард про те, що Гаррієт перебуває в цілковитій безпеці, а містера Найтлі — про те, що в околицях з'явилася ватага циган, Френк вирушив у путь, супроводжуваний вдячними напутніми побажаннями йому й собі, що їх спромоглася вимовити Емма.